Постанова 4856 № 120/805/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/805/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Богоніс М.Б. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 16 жовтня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 25.09.2019 № 2-17221/15-19-сг про відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту); - зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Підставою звернення з даним позовом до суду слугувала протиправна, на думку позивача, повторна відмова відповідача, яка оформлена наказом від 25.09.2019 № 2-17221/15-19-сг, у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок площею 2,0 га на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області для ведення особистого селянського господарства. В даному випадку, позивач не погодився з позицією відповідача, що передача земельної ділянки, яка є вже сформованою, здійснюється на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Серед іншого відповідач зазначив, що позивачка бажає отримати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03), однак земельна ділянка, за рахунок якої вона бажає отримати земельну ділянку, вже є сформованою із цільовим призначенням - землі запасу (16.00), що унеможливлює передачу земельної ділянки за технічною документацією щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. На переконання апелянта, передача земельних ділянок здійснюється на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції, ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне. З матеріалів справи слідує, що 26.02.2019 року позивачка звернулась із клопотанням до відповідача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари з метою подальшої передачі у власність за межами населеного пункту Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області. До вказаного клопотання позивачкою додано графічний матеріал на земельну ділянку із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номеру, інформацію з ДЗК про земельну ділянку (а.с.39). Наказом відповідача від 13.04.2019 № 2-4940/15-19-сг позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки на земельну ділянку, за рахунок якої позивачка бажає отримати у власність земельну ділянку надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою Стадницькій сільській раді від 20.06.2014 № 2-1423/15-14-сг щодо відведення земельної ділянки у комунальну власність для створення громадських пасовищ. Не погоджуючись з такою відмовою позивачка звернулась до суду із адміністративним позовом. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.09.2019 по справі № 120/1716/18 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ від 13.04.2019 № 2-4940/15-19-сг та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовним розміром 2,0 га, на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). У вказаному рішенні, з поміж іншого, суд дійшов висновку, що формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Тобто, судом в межах розгляду справи №120/1716/18 встановлена протиправність застосованої відповідачем підстави для відмови у наданні позивачці бажаного для неї дозволу. В подальшому, на виконання рішення по справі № 120/1716/19 відповідачем повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари з метою подальшої передачі у власність за межами населеного пункту Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області та прийнято рішення у формі наказу № 2-17221/15-19-сг від 25.09.2019 про відмову в наданні дозволу. Дана відмова мотивована загальним посиланням на невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, відповідач зазначив, що передача земельних ділянок здійснюється на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок як зазначила ОСОБА_1 у клопотанні (а.с.12). Не погоджуючись із наказом від 25.09.2019 року № 2-17221/15-19-сг, з метою визнання його протиправним та скасування, позивачка звернулася до суду із цим позовом . Надаючи правову оцінку наказу від 25.09.2019 № 2-17221/15-19-сг, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстава відмови, зазначена в останньому, суперечить нормам Земельного кодексу України та не узгоджується із обов`язковим для відповідача рішенням суду від 05.09.2019 у справі № 120/1716/19. При цьому, суд першої інстанції, виходячи із норми абзацу 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, надав оцінку обставинам, які стали підставою для прийняття рішення, а не тим, які в подальшому були виявлені відповідачем для доведення правомірності свого рішення, що на переконання судової колегії повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 17.12.2018 справа № 509/4156/15. Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції, в призмі встановлених обставин справи та доводів апеляційної скарги, відзначає наступне. Головним питанням спору є правомірність відмови відповідача у наданні дозволу розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на сформованій земельній ділянці (кадастровий номер 0520687300:01:006:0031). Відповідно до положень ст. 14 Конституції України земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно із ст. 1 Земельного кодексу України (ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Так, згідно ст. 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Частиною 6 ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»: - проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. - технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування. Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації. Тобто, згідно з ЗК України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар. Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки, як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. В призмі викладеного, судова колегія критично оцінює доводи апелянта, що відведення земельної ділянки зі зміною її цільового призначення здійснюється відповідно до ст.20 ЗК України за проектом землеустрою. Як засвідчується матеріалами справи, позивач просив земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства. Згідно з Інформацією з Державного земельного кадастру цільове призначення земельної ділянки площею 21,4082 га, кадастровий номер 0520687300:01:006:0031 - Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Згідно з ч. 5 ст. 20 ЗК України земельні ділянки для особистого селянського господарства є не окремою категорією цільового призначення земель, а лише видом використання земель в межах цільового призначення. Крім того, відповідно до частини 2 статті 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру: а) щодо категорії земель: - на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; - на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення; - на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель; б) щодо виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель: - на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, - щодо земельних ділянок, які формуються; - на підставі письмової заяви власника (користувача) земельної ділянки державної чи комунальної власності, - у разі зміни виду використання земельної ділянки (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони); - на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення. Таким чином, зміна цільового призначення земельної ділянки може відбуватись на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок. Тож проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення). Таку позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15. В даному ж випадку, судова колегія зауважує, що цільове призначення спірної земельної ділянки визначено, як землі запасу та відповідно до інформації наданої Державною службою України з питань геодезії, картографії і кадастру (а.с. 13), включає земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам. Тобто, необхідність зміни цільового призначення бажаної позивачем земельної ділянки на даному етапі є передчасним припущенням відповідача, яке є необгрунтованим та безпідставним. До того ж, перспектива обов`язкової зміни цільового призначення бажаної позивачем земельної ділянки не було підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації, викладеною у наказі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 25.09.2019 № 2-17221/15-19-сг. Так, оцінюючи спірний наказ, колегія суддів керується нормами частини другої статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (невчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у частині другій статті 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". "На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень: - має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; - зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. Критерій "прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так, само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову. Окрім того, в апеляційній скарзі відповідач відзначив про факт надання 20.06.2014 року дозволу на розроблення документації із землеустрою Стадницькій сільській раді щодо відведення земельних ділянок, в тому рахунку і спірної земельної ділянки, у комунальну власність для створення громадських пасовищ. З даного приводу судова колегія зауважує, що доказів звернення сільської ради із проектом щодо відведення земельної ділянки у власність, суду не надано. Окрім того, суду не надано також і доказів, які б підтверджували перебування землі, на яку претендує позивач у власності/користуванні Стадницької сільської ради. Тому у відповідача на разі відсутні підстави визначати приорітетність того чи іншого заявника на відведення земельної ділянки. Всі встановлені обставини справи у своїй сукупності дають підстави судовій колегії погодитись із вірністю обраного позивачем способу захисту (в межах даної адміністративної справи), а саме зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, на території Стадницької сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), оскільки відповідачем неодноразово приймалось рішення щодо відмови з підстав не передбачених ЗК України. Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18. Крім того, у спірних відносинах відповідач реалізував своїх повноваження шляхом неодноразової відмови. А отже, наявні усі підстави для задоволення вимоги зобов`язального характеру, про що вірно зазначено судом І інстанції у оскаржуваному рішенні. Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.