Постанова 4856 № 120/1578/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1578/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 21 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Гонтарука В. М. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У квітні 2020 року ОСОБА_1 , як законний представник своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.04.2020 року за № 2-8488/15-20-СГ щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 ; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати такий дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про неправомірність відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки жодної з підстав, передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідачем не вказано. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.04.2020 року № 2-8488/15-20-СГ "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою". Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , як законного представника своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , від 14.03.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 гектари на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі відповідач фактично продублював доводи наведені ним у відзиві на позовну заяву, виклавши їх в ракурсі висновків суду першої інстанції. Позивач правом відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та надавши оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 19.09.2017 року - ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (матір) є батьками неповнолітньої ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). 14.03.2020 року ОСОБА_1 , як законний представник своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувся із письмовим клопотанням до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, орієнтованою площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером: 0520680200:01:007:0525, що розташована на території населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. До клопотання законним представником ОСОБА_1 додано копію паспорта громадянина України, документ про присвоєння ідентифікаційного номера, графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування та копію свідоцтва про народження неповнолітньої дитини. За результатами розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 07.04.2020 року за № 2-8488/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 0,12 га, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, оскільки в ході розгляду встановлено, що на даний момент громадянкою ОСОБА_2 не досягнуто повноліття. Законний представник своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , вважаючи відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України, звернувся за захистом прав своєї неповнолітньої дитини з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, судова колегія виходить з наступного. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Пунктом "а" частини 3 статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У відповідності з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно із положеннями частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Як слідує з матеріалів справи, відповідач підставою відмови у задоволені заяви позивача про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність зазначав те, що ОСОБА_2 не досягла повноліття та не має повної цивільної дієздатності. Відповідно до статті 1 Конвенції про права дитини дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до цієї особи, вона не досягне повноліття раніше. Поняття «малолітня особа» та «неповнолітня особа» пов`язані насамперед із дієздатністю і використовуються для визначення вікової межі, з якої ці особи здатні самостійно чи за згодою законних представників набувати та здійснювати суб`єктивні права і обов`язки. Згідно із ст. 31 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ч. 1 ст. 31). Відповідно до ч. 1 ст.242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. При цьому, за змістом частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відтак, в інтересах малолітньої особи мають діяти її законні представники. Як засвідчується матеріалами справи, в інтересах малолітньої - ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся її батько ОСОБА_1 (законний представник), від імені якої підписана дана заява. При цьому, як вбачається з із самого клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою від 14.03.2019 року, до заяви також додано копію свідоцтва про народження та копію паспорта законного представника, що додатково підтверджує правомочність останнього на отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в інтересах неповнолітньої дитини. Таким чином, вказаний правочин вчинено дієздатною особою - батьком позивачки в інтересах правоздатності малолітньої ОСОБА_2 , що відповідає нормам Цивільного кодексу України. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 802/1596/17-а (провадження № К/9901/11218/18) постановою від 11 квітня 2018 року. Водночас колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що факт отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не є безумовним фактом отримання цієї земельної ділянки у власність в майбутньому. Тобто, правочин у формі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою і правочин, згідно якого набувається у власність земельна ділянка є різними правочинами за своєю суттю та змістом і регулюються різними положеннями чинного законодавства. Так, в даному випадку мова йде не про розпорядження земельною ділянкою, як нерухомим майном (ст. 181 ЦК України), а про ініціювання процедури виділення, формування та передання у власність такої земельної ділянки, первісним етапом якої є отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Тож в призмі викладеного судова колегія критично оцінює посилання апелянта на факт відсутності у заяві позивача обгрунтування інтересу дитини у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою, як такого що є безпідставним та необгрунтованим. Відтак, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що фактично відповідачем клопотання позивача розглянуто не було. Належної оцінки, виходячи із вимог частини сьомої статті 118 ЗК України, які визначають підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, також вказаному клопотанню не надано. Посилання відповідача на необхідність з`ясування обставин щодо громадянства малолітної ОСОБА_1 судом до уваги не приймаються, оскільки в даному випадку є підстави вважати, що має місце помилкове ототожнення апелянтом поняття набуття громадянства України за народженням з вичерпним переліком документів, які лише підтверджують громадянство України, визначених ст. 5 Закону України «Про громадянство України». З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що така позиція відповідача суперечить положенням ЗК України, які не містять зазначеної підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки, а тому суд першої інстанції підставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , та визнавши протиправним і скасувавши наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.04.2020 року № 2-8488/15-20-СГ "Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", ухвалив зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що на переконання судової колегії, є належним та ефективним способом поновлення порушеного права позивача. Тобто спосіб захисту, який обрав позивач забезпечує поновлення порушених прав та є адекватним наявним обставинам. Отже, підсумовуючи все вищевикладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не містять належного спростування вищевказаних висновків суду першої інстанції, які в повному обсязі відповідають встановленим обставинам по справі, а тому оскаржуване рішення не підлягає скасуванню. При цьому, судова колегія враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у рішення по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, де Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Курко О. П.