Постанова 4856 № 120/1055/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1055/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід Олена Степанівна Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В. 16 жовтня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Ватаманюка Р.В. суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року (складене 02 червня 2020 року у м. Вінниці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : позивач 11.03.2020 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 2-1932/15-20-СГ від 23.01.2020 щодо відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою; - зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського признання для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.06.2020 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-1932/15-20-СГ від 23.01.2020 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського признання для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що земельна ділянка розташована в межах 0520680200:01:007, що надається державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіального органу, а саме, відділом у Вінницькому районі Головного управління під час розгляду клопотання позивача, з якої випливає, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач відноситься до земель історико-культурного призначення, цільове призначення земельної ділянки 08.04, для цілей підрозділів 08.01-08.03 та для збереження та використанні земель природно-заповідного фонду. Заперечує відповідач й проти позовних вимог в частині зобов`язання його надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою, вказуючи на дискреційність його повноважень у цій частині. Правом подати до суду відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини. 18.12.2019 позивач звернувся із клопотання до відповідача про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (проект землеустрою) сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га (яка межує неподалік земельної ділянки за кадастровим номером 0520680200:01:007:0383 для ідентифікації бажаної земельної ділянки) з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивачем додано копію викопіювання земельної ділянки, на якій зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера. 23.01.2020 за результатами розгляду вказаного клопотання, відповідачем наказом "Про відмову надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" № 2-1932/15-20-СГ відмовлено у наданні такого дозволу та запропоновано з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих графічних матеріалах, погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Вінницького району Головного управління. Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не визначених у чинному законодавстві, відповідно така відмова є незаконною. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) вказано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Відповідно до ч. 6 вказаної статті ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Згідно приписів ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Отже, громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною. Окрім того, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України. Згідно матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, до якого додав графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування. Відповідач відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у зв`язку з непогодженням викопіювань з планово-картографічного матеріалу з відділом Вінницького району Головного управління. Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що вказана відмова не передбачена вичерпним переліком, визначеним ст. 118 ЗК України. Між тим, чинним законодавством не передбачено й право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 в справі № 802/721/18-а. За таких обставин, відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, не визначених у чинному законодавстві, відповідно така відмова є незаконною. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу відповідача № 2-1932/15-20-СГ від 23.01.2020 щодо відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Стосовно доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі про те, що земельна ділянка, яка розташована в межах 0520680200:01:007, що надається державним кадастровим реєстратором і територіальним органом нижчого рівня територіального органу, а саме, відділом у Вінницькому районі Головного управління під час розгляду клопотання позивача, з якої випливає, що земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач відноситься до земель історико-культурного призначення, цільове призначення земельної ділянки 08.04, для цілей підрозділів 08.01-08.03 та для збереження та використанні земель природно-заповідного фонду, колегія суддів зазначає, що підставою для відмови у наданні дозволу для розроблення документації із землеустрою слугувало не цільове призначення запитуваної земельної ділянки, а відсутність погодження позивачем викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Вінницького району Головного управління. З оскаржуваного наказу відповідача, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, слідує, що підставою для його прийняття є приписи про відсутність погодження позивачем викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі Вінницького району Головного управління. При цьому, будь-яких інших посилань, як на підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки рішення за результатами розгляду звернення позивача не містить. Відтак, вказана відповідачем в апеляційній скарзі обставина не була підставою для прийняття оскаржуваного наказу та відмови у наданні такого дозволу, тому такі доводи відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду та не свідчать про правомірність наказу № 2-1932/15-20-СГ від 23.01.2020. Отже, враховуючи вищенаведене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 2-1932/15-20-СГ від 23.01.2020 щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою та зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського признання для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. При цьому, колегія суддів не приймає посилання відповідача на те, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою є його дискреційними повноваженнями, з огляду на таке. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Відтак, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 ст. 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Враховуючи, що судом першої інстанції перевірено дотримання позивачем всіх умов, необхідних для отримання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, а відповідачем не надано доказів протилежного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність законних підстав для зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв обґрунтоване рішення щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог повністю, з`ясував всі обставини справи, які мають значення для її вирішення та не допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що вказує на безпідставність доводів апелянта. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.