Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/25920/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25920/20 Суддя першої інстанції: Бояринцева М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Карпушової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року про повернення без розгляду заяви про заміну стягувача за виконавчим написом нотаріуса, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Заявник, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про заміну стягувача виконавчого провадження, в якій просила: - замінити стягувача ТОВ «Девелоп Фінанс» на його правонаступника - ОСОБА_1 , у виконавчому написі №7536, вчиненого 06.10.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В.; - замінити стягувача ПАТ КБ «Надра Банк» на його правонаступника - ОСОБА_1 , у виконавчому написі №7536, вчиненого 06.10.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 року повернуто без розгляду заяву ОСОБА_1 про заміну стягувача за виконавчим написом нотаріуса з підстав неналежності її розгляду адміністративним судом та необхідності вирішення даного питання у порядку ст. 442 ЦПК України. Окремо суд зауважив на безпідставності посилання Заявника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16.01.2019 року у справі №826/7941/17, оскільки правовідносини не є подібними, адже згадане рішення судом касаційної інстанції ухвалювалося щодо застосування положень КАС України у редакції, чинній до 15.12.2017 року. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції було безпідставно не враховано при визначенні підсудності даної заяви висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.01.2019 року у справі №826/7941/17, оскільки питання правомірності заміни сторони виконавчого провадження є, по суті, превентивним судовим контролем у відповідному виконавчому провадженні, то вказане питання повинно вирішуватися у порядку адміністративного судочинства. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Від учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.12.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого. Як було зазначено раніше, повертаючи без розгляд подану ОСОБА_1 заяву, суд першої інстанції виходив з того, що остання повинна розглядатися у порядку, визначеному ст. 442 ЦПК України, позаяк чинними нормами ст. 379 КАС України не передбачена можливість розгляду адміністративним судом заяви про заміну стягувача за виконавчим написом нотаріуса, а постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №826/7941/17 прийнята щодо правовідносин, які мали місце під час дії попередньої редакції Кодексу адміністративного судочинства України. Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке. Із змісту позовної заяви вбачається, що старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Київській області відкрито виконавче провадження №45283926 з примусового виконання виконавчого напису від 06.10.2014 року №7536, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В . Судовою колегією враховується, що положеннями п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів. Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Отже, законодавцем закріплено право заінтересованих осіб, а також виконавця за заявою сторони на звернення до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Разом з тим, передбачивши можливість звернення до суду із вказаною заявою, Закон України «Про виконавче провадження» не у повній мірі регламентував процедуру реалізації такого права, зокрема, в частині визначення суду, до якого така заява подається у випадку ініціювання зміни сторони виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса. Судом апеляційної інстанції враховується, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 11.04.2013 року у справі «Вєренцов проти України» зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування. У рішенні від 09.01.2013 року у справі «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив, що вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації». У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Водночас, положення ч. 2 ст. 74 даного Закону передбачають, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, у порядку цивільного або господарського судочинства вирішують питання, пов`язані з виконанням саме рішень судів відповідної юрисдикції. Натомість, питання, пов`язані з виконанням як рішень адміністративних судів, так і рішень інших органів (посадових осіб), підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Судовою колегією враховується, що, як вірно зазначив суд першої інстанції, у ч. 1 ст. 379 КАС України у чинній редакції передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Натомість формулювання «суд, який розглядав справу як суд першої інстанції» у ч. 1 ст. 264 КАС України, яка була чинною до 15.12.2017 року та яку застосовувала Велика Палата Верховного Суду при прийнятті постанови від 16.01.2019 року у справі №826/7941/17, не було зазначено. Водночас, правова природа правовідносин, пов`язаних із розглядом даної заяви, у розрізі їх правової регламентації Законом України «Про виконавче провадження» свідчить, що саме до компетенції адміністративного суду належить вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження у виконавчому провадженні, відкритому з метою виконання виконавчого напису нотаріуса. Передача такої заяви на розгляд іншого суду зумовило б порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Таким судом, у розумінні положень КАС України та Закону України «Про виконавче провадження» є саме адміністративний суд. Розгляд такої заяви за правилами цивільного чи господарського судочинства матиме своїм наслідком порушення права особи на розгляд його заяви належним судом, адже, як вже було підкреслено вище, до компетенції відповідних судів віднесено виключно розгляд питань, пов`язаних з виконанням саме їх рішень. Поряд з іншим, судом першої інстанції не було також враховано, що вже у неодноразово згаданій вище постанові Велика Палата Верховного Суду формулювала свій висновок щодо належності розгляду відповідного питання адміністративним судом не лише виходячи з положень КАС України, а й з огляду на приписи ст. ст. 15, 74 Закону України «Про виконавче провадження», які протягом 2017-2020 років змін не зазнавали. А відтак, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України відповідні правові висновки Верховного Суду повинні застосовуватися до спірних правовідносин. Крім того, у постановах від 22.07.2019 року у справі № 822/1659/18 та від 09.04.2020 року у справі № 641/5987/18 Верховний Суд також застосовував відповідну правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №826/7941/17 в аналогічних за змістом правовідносинах. Необхідність розгляду відповідної заяви по суті випливає також із змісту постанови Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 420/374/20. З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що повертаючи без розгляду заяву ОСОБА_1 з підстав неналежності її вирішення у порядку адміністративного судочинства, суд першої інстанції не врахував наведені вище положення норм матеріального та процесуального права, що мало своїм наслідком неправильне вирішення питання щодо підвідомчості даної заяви. Відповідно до ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання повернення заяви без розгляду було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення питання щодо непідвідомчості даної заяви адміністративному суду, у зв`язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити - ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 379 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року - скасувати. Справу направити до Окружного адміністративного суду міста Києва для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Карпушова Повний текст постанови складено « 16» грудня 2020 року.