Постанова 4855 № 320/7038/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/7038/20 Суддя (судді) суду 1-ї інст.: Журавель В.О. ПОСТАНОВА Іменем України 14 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сорочка Є.О., суддів Єгорової Н.М., Коротких А.Ю., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Бориспільського міжрайонногой відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 02.07.2019, прийняту в рамках виконавчого провадження № 51039794. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.11.2020 позов задоволено. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову та залишити його без розгляду, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана постанова є правомірною, а позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, проте не навів будь-яких мотивів та заперечень проти її задоволення. Позивачем також подано відзив на апеляційну скаргу, у якій він просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 10.06.2013 заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області у справі № 359/3185/13-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 в розмірі 1000 грн на кожну дитину щомісячно, починаючи з 03.04.2013 та досягнення дітьми повноліття. Бориспільським міськрайонним судом Київської області 03.09.2013 видано виконавчий лист у справі № 359/3185/13-ц. ОСОБА_1 06.05.2016 звернулася із заявою до Відділу державної виконавчої служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження за цим виконавчим листом. Відповідачем 06.05.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51039794, яку направлено сторонам виконавчого провадження. 16.09.2016 відповідачем складено довідку-розрахунок заборгованості з аліментів за період з період з 03.04.2013 по 01.09.2016, згідно з якою станом на 01.09.2016 заборгованість позивача по аліментах становить 81 800 грн. Відповідачем 16.09.2016 винесено постанову у ВП № 51039794 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, яку направлено сторонам виконавчого провадження. 16.02.2018 відповідачем складено довідку-розрахунок заборгованості з аліментів за період з період з 30.05.2017 по 31.01.2018, згідно з якою станом на 30 травня 2017 р. заборгованість позивача по аліментах становить 99 800 грн. Відповідачем 19.02.2018 винесено постанови у ВП № 51039794: - про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; - про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. Ці постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Відповідачем 04.03.2019 складено довідку-розрахунок заборгованості по аліментах за період з 03.04.2013 по 29.02.2020, якою позивача зобов`язано сплатити заборгованість по аліментах в сумі 113 300 грн та штраф в сумі 53 900 грн. Представником стягувача ОСОБА_1 06.04.2019 подано до відповідача скаргу на бездіяльність державного виконавця, в якій також просить вжити заходи щодо працівника органу ДВС. Відповідачем 24.04.2019 винесено постанову у ВП № 51039794 про накладення штрафу. Вказано, що за ОСОБА_2 (боржник) наявна заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір згідно якої за період з 03.04.2013 по 31.03.2019 становить 115 800 грн, що перевищує суму відповідних платежів за три роки. Тому відповідачем накладено на ОСОБА_2 (боржника) штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості - 57 900 грн. Постанову направлено сторонам виконавчого провадження. Відповідачем 24.04.2019 винесено постанови у ВП № 51039794: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Вказані постанові направлено сторонам виконавчого провадження. Відповідачем 02.07.2019 прийнято постанову у ВП № 51039794 про накладення штрафу. Вказано, що у зв`язку з наявністю заборгованості у розмірі 107 800 грн відповідачем накладено на ОСОБА_2 (боржника) штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості - 53 900 грн. Цю постанову направлено сторонам виконавчого провадження. Відповідачем 02.07.2019 складено довідку-розрахунок заборгованості по аліментах за період з 03.04.2013 по 30.06.2020, якою позивача зобов`язано сплатити заборгованість по аліментах в сумі 107 800 грн. Відповідачем 16.03.2020 винесено постанову у ВП № 51039794 про виправлення арифметичної помилки. Цією постановою державним виконавцем виправлено арифметичну помилку в довідках-розрахунках № 22103 від 02.07.2019, № 44742 від 29.11.2019, № 48733 від 20.12.2019, № 16063 від 31.01.2020 та № 25201 від 04.03.2020, вказавши наступне: - у довідці-розрахунку № 22103 від 22.07.2019 сума заборгованості встановлена 101 800 грн; - у довідці-розрахунку № 44742 від 29.11.2019 сума заборгованості встановлена 105 800 грн; - у довідці-розрахунку № 48733 від 20.11.2019 сума заборгованості встановлена 103 300 грн; - у довідці-розрахунку № 16063 від 31.01.2020 сума заборгованості встановлена 105 300 грн; - у довідці-розрахунку № 25201 від 04.03.2020 сума заборгованості встановлена 107 300 грн. Крім того, вказаною постановою виправлено арифметичну помилку в пункті 1 постанови про накладення штрафу ВП № 51039794 від 02.07.2019 зазначивши: «за наявності заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 101 800 грн, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки накласти на боржника: ОСОБА_2 штраф у розмірі 50 відсотків від суми заборгованості, а саме: 50 900 грн». Вказану постанову направлено сторонам виконавчого провадження. Не погодившись таким рішенням про накладення штрафу від 02.07.2019, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідач, приймаючи постанову про накладення штрафу, діяв всупереч вимогам чинного законодавства України. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Згідно частини першої статті 287 КАС учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Таким чином, рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені до адміністративного суду виключно у тому випадку, якщо законом не встановлений інший порядок їх оскарження. Водночас, нормами чинного законодавства встановлені особливі правила оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця при виконанні ним судових рішень, ухвалених, зокрема, у господарських та цивільних справах. Відповідно до частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Так, згідно статті 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що оскарження рішення, дії або бездіяльності виконавця під час примусового виконання ним рішення цивільного суду здійснюється за правилами цивільного судочинства. Як вже зазначалося, частина перша статті 74 Закону № 1404-VIII містить правило, відповідно до якого оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення здійснюється до того суду, який таке рішення ухвалив (у даному випадку до цивільного суду). Будь-яких особливостей чи винятків із наведеного правила щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору, про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафу норми Закону № 1404-VIII чи будь-якого іншого законодавчого акту не містять. Верховний Суд України у постановах від 24 лютого 2016 року у справі № 6-3077цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2187цс15 висловив правовий висновок, згідно якого якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ. Підтримуючи такий висновок, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 216/749/14-ц наголосив на тому, що положення пункту 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» та пункту 3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» не є нормами матеріального права, оскільки вони прийняті органами судової влади. Велика Палата Верховного Суду від наведених правових висновків Верховного Суду України відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС не відступила, а тому підстави для їх неврахування при розгляді даної справи відсутні. З огляду на це, як зазначалося, інший, відмінний від частини першої статті 287 КАС порядок оскарження рішень дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання ним рішень судів у цивільних справах, встановлений частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII та відповідними положеннями ЦПК. Винятків із цього правила щодо оскарження постанов виконавця про стягнення основної винагороди, виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів норми чинного законодавства не містять. При цьому, частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII («рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом») стосується виключно виконавчих проваджень, у яких виконуються не рішення судів, а рішення інших органів. У тому числі зазначена норма стосується виконавчих проваджень, які відкрито з виконання згаданих постанов виконавця, які в силу пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII є виконавчими документами. Так, аналіз правової конструкції частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII свідчить, що словосполучення «у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, <…> штрафів <…>» (родовий відмінок) стосується словосполучення «щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб)» (родовий відмінок), а не «рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби» (називний відмінок). Тобто, наведені положення частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII жодним чином не поширюють юрисдикцію адміністративних судів на оскарження власне постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів. Отже, оскарження всіх постанов виконавця, у тому числі про стягнення штрафів, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, здійснюється в порядку частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, тобто виключно до суду, який видав виконавчий документ. Колегія суддів також наголошує, що наведене правове регулювання спеціальної юрисдикції спорів з оскарження рішень виконавця, у тому числі про стягнення штрафів, ухвалених у виконавчому провадженні з виконання рішення суду, із ухваленням Закону № 1404-VIII не змінилося, оскільки положенням частин першої-другої статті 74 Закону № 1404-VIII відповідали норми частин четвертої-п`ятої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV, за винятком додаткового уточнення виконавчих проваджень, рішення у яких також оскаржуються за правилами КАС. Тому, викладені вище правові позиції Верховного Суду України підлягають застосуванню до юрисдикції спірних правовідносин, регулювання якої з ухваленням Закону № 1404-VIII не змінилося. Колегія суддів наголошує, що ці правові позиції Верховного Суду України було сформовано не за іншого нормативного регулювання, а лише за іншого закону, який спірні правовідносини юрисдикції спорів регулює ідентично. До того ж, для цілей вирішення спірних правовідносин, не є характерним для адміністративного суду надання оцінки діям сторін у вирішеному цивільним судом приватноправовому спорі про стягнення аліментів. Отже, у справі, що розглядається, оскаржуване рішення прийняте у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа, який у свою чергу виданий на виконання рішення суду цивільної юрисдикції. З огляду на це, спір у даній справі має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки у виконавчому провадженні, у межах якого винесено оскаржувану постанову, здійснюється виконання виключно рішення цивільного суду. Щодо ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28.07.2020 по справі № 359/3185/13-ц, то колегія суддів зауважує, що вказане судове рішення не може змінювати визначену законом юрисдикцію спорів. Окрім того, позивач не був позбавлений можливості оскаржити це рішення, проте таким правом не скористався. Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС. За змістом пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Оскільки спір у даній справі не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції роз`яснює ОСОБА_2 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись статтями 34, 243, 287, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року скасувати. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Бориспільського міжрайонного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови закрити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Є.О. Сорочко Суддя Н.М. Єгорова Суддя А.Ю. Коротких