Постанова 4814 № 524/265/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/265/20 Номер провадження 22-ц/814/2426/20Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді : Одринської Т.В. суддів: Кузнєцової О.Ю., Пікуля В.П за участю секретаря судових засідань Ряднини І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кременчуцького міського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини, внесення змін до актового запису про народження дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В : У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 , Кременчуцького міського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), який уточнивши, просив виключити відомості про його батьківство з актового запису № 59 від 11 січня 2019 року, зробленого Кременчуцьким міським відділом Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, про народження ОСОБА_3 , та зобов`язати Кременчуцький міський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Полтавській області внести зміни в актовий запис у книзі записів актів громадянського стану про народження ОСОБА_3 , видати нове свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_4 . Позов мотивовано тим, що з 28 липня 2012 року між сторонами було укладено шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач народила доньку ОСОБА_5 . 11 січня 2019 року дитину зареєстровано у Кременчуцькому міському відділі Державної реєстрації актів цивільного стану. Батьком народженої дитини було записано позивача. Починаючи з 2018 року він почав працювати у Польщі. Одного разу, у телефонній розмові, ОСОБА_2 повідомила його, що він не є біологічним батьком дитини. Тоді він не надав цьому значення. Повернувшись до України він дізнався, що відповідач проживає з іншим чоловіком однією сім`єю та остання повідомила, що він не є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Посилаючись на вказані обставини, просив позов задовольнити. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Кременчуцького міського відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини, внесення змін до актового запису про народження дитини - відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що на момент державної реєстрації, позивач знав, що він не є біологічним батьком дитини та керуючись найкращими інтересами дитини, суд не знайшов підстав для виключення відомостей про батьківство позивача з актового запису про народження дитини. Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно прийнято наданий відповідачем аудіозапис, як доказ його обізнаності про те, що він не є біологічним батьком дитини, так як відповідач чіткої відповіді на вказане питання не надала. Апелянт вказує, що положення ч. 5 ст. 136 СК України не підлягають до застосування у даних правовідносинах, оскільки в період народження дитини, сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі. В доводах апеляційної скарги позивач акцентує увагу апеляційного суду на те, що відповідач достовірно знаючи, про відсутність кровної спорідненості між позивачем та дитиною, вчиняла умисні дії спрямовані на створення обставин, щодо примушення його в подальшому утримувати нерідну дитину та відповідачку після розірвання шлюбу. Вважає, що ним вжито всі необхідні заходи, щодо доведення відсутності кровної спорідненості з ОСОБА_5 , та за умови визнання цього факту відповідачкою, існують правові підстави для задоволення позову. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , зазначила, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції законним, таким, що прийняте без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просила рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що не має права оспорити батьківство особа, записана батьком дитини, якщо на момент реєстрації її батьком дитини вона знала, що не є її батьком. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 липня 2012 року по 18 травня 2020 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 . Відповідно до актового запису про народження дитини №59 від 11 січня 2019 року, внесеного Кременчуцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Полтавській області, батьком дитини записаний позивач ОСОБА_1 . Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису, що виключає можливісь оспорювання свого батьківства. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України). Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України). Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України). Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України). Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно із частиною п`ятою статті 136 СК України). ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції під час розгляду скарги про встановлення батьківства, суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року). Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також вимогу ухвалювати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII). Отже, при вирішенні справ про оспорювання батьківства суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, забезпечуючи баланс між інтересами дитини та сторін по справі. Відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України,для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. З урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доказування, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18, та від 6 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки встановлено, що позивач в момент реєстрації себе батьком ОСОБА_3 , знав, що не є її біологічним батьком, однак погодився на реєстрацію батьком дитини. Вказані обставини достовірно підтверджені звукозаписом телефонної розмови, що відбулася 16.10.2018 року між позивачем та ОСОБА_2 , в якій остання підтвердила факт своєї вагітності, та що батьком дитини не є позивач, а інша особа (3:00-3:10) Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставність прийняття судом першої інстанції, як доказу, аудіозапису розмови наданої відповідачем, оскільки такий доказ є належним та допустимим, в розумінні ст. 77, 78 ЦПК України, який позивачем не спростовано. Посилання апелянта на помилковість застосування до даних правовідносин положень ч. 5 ст. 136 СК України, є невірним тлумаченням вимог закону. Та обставина, що в період народження дитини, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, не впливає на обов`язок позивача спростувати факт того, що в момент реєстрації себе батьком дитини він знав, що не є її батьком. В доводах апеляційної скарги позивач акцентує увагу апеляційного суду на те, що відповідач достовірно знаючи, про відсутність кровної спорідненості між позивачем та дитиною, вчиняла умисні дії спрямовані на створення обставин, щодо примушення його в подальшому утримувати її та нерідну дитину після розірвання шлюбу. В свою чергу, у справі доведено, що в момент реєстрації себе батьком ОСОБА_3 , позивач знав що не є її батьком, та взяв на себе обов`язок утримувати дитину. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції. Належних та допустимих доказів на їх спростування позивачем не надано. Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України). Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Таким чином, колегія суддів за результатами апеляційного розгляду справи вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом надана відповідна правова оцінка. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, понесені апелянтом судові витрати відшкодуванню не підлягають. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381- 384 ЦПК України, суд, - У Х В А Л И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 11.12.2020 року. Головуючий суддя : Т.В. Одринська Судді: О.Ю. Кузнєцова В.П. Пікуль