Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/5384/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9458/20 Справа № 214/5384/20 Суддя у 1-й інстанції - Малаховська І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2020 року, яке постановлено суддею Малаховською І.Б. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення суду матеріали справи не містять,- ВСТАНОВИВ : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди та просила суд стягнути у відшкодування моральної шкоди 188 920 грн., завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, посилаючись на отримання нею виробничої травми. Висновком МСЕК від 12 лютого 2002 року позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності. При наступних переоглядах висновками МСЕК від 25 лютого 2003 року та 16 березня 2004 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності. Висновком МСЕК від 15 березня 2005 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності, безстроково. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 45 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір 840 грн. 80 коп. В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Зазначає, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки відділення Фонду ніколи не було позивачу роботодавцем, тому їй моральну шкоду повинно відшкодовувати підприємство, а саме ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», оскільки саме неправомірні дії посадових осіб зазначеного підприємства та грубе порушення ними безпеки призвели до нещасного випадку, який трапився з позивачем. Звертає увагу на те, що негативні динаміки погіршення здоров`я у позивача не відбувається, змін відсотка втрати професійної працездатності МСЕК не встановлено, тому посилання позивача на суттєве погіршення здоров`я є необґрунтованим. На думку апелянта, довідка МСЕК та Акт розслідування нещасного випадку не можуть бути документами, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представник позивач зазначає про те, що доводи апеляційної скарги є надуманими та такими, що не відповідають нормам діючого законодавства, натомість рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, та ухваленим з додержанням норм процесуального та матеріального права. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 29 липня 1981 року по 23 липня 1984 року працювала секретарем машиністкою, з 23 липня 1984 року по 26 вересня 1996 року старшим бухгалтером, з 26 вересня 1996 року по 19 квітня 2002 року по 25 червня 2003 року електромонтером ЦЕТЛ на Криворізькому державному металургійному комбінаті «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». 25 червня 2003 року звільнена у зв`язку з невідповідністю виконання роботи внаслідок стану здоров`я (а.с. 8-9). Працюючі на посаді бухгалтера, 01 листопада 2001 року, внаслідок нещасного випадку позивач отримала травми у вигляді закритого перелому внутрішнього мищелку лівого плеча та крайовий перелом головки лучевої кістки (а.с. 10-11). Відповідно до п. 7 Акту №51 про нещасний випадок від 06 листопада 2001 року, причиною нещасного випадку, який трапився з позивачем, є незадовільний стан території, незадовільне функціонування систем управління охороною праці в ЦЕТЛ та неуважність потерпілої під час пересування по території комбінату (а.с. 11). Згідно п. 10 Акту, особами, які допустили порушення законодавства про охорону праці є позивач ОСОБА_1 , заступник начальника ЦВП Цеховий В.О. та начальник центральної електротехнічної лабораторії Анненков В.П. (а.с. 11). Висновком МСЕК від 12 лютого 2002 року позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності (а.с. 15). При наступних переоглядах висновками МСЕК від 25 лютого 2003 року та 16 березня 2004 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності (а.с. 15-зворот). Висновком МСЕК від 15 березня 2005 року позивачу повторно встановлено 20% втрати професійної працездатності, безстроково (а.с. 16). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілої права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності у 2002 році, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, та погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», право на отримання потерпілою страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в позивача ОСОБА_1 з 12 лютого 2002 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми ЗаконуУкраїни «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, що довідка МСЕК та Акт розслідування хронічного професійного захворювання не можуть бути документами, які підтверджують заподіяння позивачу моральної шкоди, оскільки висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого.Матеріали справи містять достатньо доказів щодо спричинення позивачу в результаті ушкодження здоров`я, моральної шкоди, оскільки у зв`язку з виробничою травмою у позивача порушуються нормальні життєві зв`язки, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, змушена залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, оскільки її турбує біль в плечі, порушення функції захвату і тримання, згинання і розгинання лівої руки, у зв`язку з чим, позивач змушена виконувати справи по господарству лише з застосуванням правої руки, що ускладнює життя. Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки відділення Фонду ніколи не було позивачу роботодавцем, тому їй моральну шкоду повинно відшкодовувати підприємство, а саме ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», оскільки саме неправомірні дії посадових осіб зазначеного підприємства та грубе порушення ними безпеки призвели до нещасного випадку, який трапився з позивачем, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілої на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язував з настанням страхового випадку, так як право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності у розмірі 20%, яка пов`язана з нещасним випадком, отриманим у зв`язку з виконанням трудових обов`язків, виникло у позивача вперше у 2002 році, тому саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що негативні динаміки погіршення здоров`я у позивача не відбувається, зміна відсотка втрати професійної працездатності МСЕК не встановлено, тому посилання позивача на суттєве погіршення здоров`я є необґрунтованим, оскільки суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з нещасним випадком, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються її нормальні життєві зв`язки, оскільки вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, так як відчуває складності, внаслідок чого переносить моральні страждання. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер виробничої травми, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, безстроково, що свідчить про неможливість відновлення стану її здоров`я, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, оскільки вона змушена залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя, її турбує біль в плечі, порушення функції захвату і тримання, згинання і розгинання лівої руки, у зв`язку з чим, позивач змушена виконувати справи по господарству лише з застосуванням правої руки, що ускладнює життя. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 14 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: