Постанова 4803 № 214/6267/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2113/21 Справа № 214/6267/20 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 214/6267/20 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П., суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2020 року, яке постановлено суддею Євтушенком О.І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 листопада 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці. Висновком МСЕК від 27.10.2004 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 20%, з наступним переоглядом 01 жовтня 2005 року. Висновком МСЕК від 04.12.2007 року, при повторному переогляді, ОСОБА_1 було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 20%, з 01 листопада 2007 року безстроково. Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 94 460,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб. Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 грн. 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судові витрати з сплати судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок. В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Вважає, що Фонд не є особою, яка завдала моральної шкоди позивачу, що саме підприємство роботодавець повинно бути належним відповідачем по справі. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09. 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області моральної шкоди. Також, відповідач зазначає, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі, без врахування засад розумності, виваженості й справедливості та судової практики з розгляду аналогічних справ. Вказує, що з 2004 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача не відбувалось. Зазначає, що документи на які посилається позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, а саме висновок МСЕК, акт розслідування професійного захворювання, не можуть бути беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди позивачу. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи,позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Толстих О.Ю., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 працював підземним гірничим робітником шахти «Центральна» ВО «Кривбасруда» (07.06.1976-21.03.1979 р.р.); підземним електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання шахти «Центральна» ВО «Кривбасруда» (07.06.1979-12.05.1980 р.р.); підземним стволовим шахти «Центральна» ВО «Кривбасруда» (12.05.1980-18.03.1985 р.р.); підземним машиністом електровозу шахти «Центральна» ВО «Кривбасруда» (18.03.1985-01.12.1987 р.р.); підземним машиністом електровозу люковим шахти «Гігант» ВО «Кривбасруда» (01.12.1987-06.02.1989 р.р.); підземним машиністом бурової установки шахти «Гігант» ВО «Кривбасруда» (06.02.1989-01.03.1991 р.р.); підземним гірничим майстром шахти «Родіна» ВО «Кривбасруда» (01.03.1991-20.11.1997 р.р.); підземним гірничим майстром дільниці №15 шахти «Родіна» ВАТ «Кривбасзалізрудком» (20.11.1997-26.11.2004 р.р.) ПАТ «Кривбасзалізрудком», яке є правонаступником ВАТ «Кривбасзалізрудком», ВО «Кривбасзалізруда», в умовах впливу шкідливих факторів (а.с.29-33). Відповідно до Акту розслідування професійного захворювання № 49\2004 від 21.09.2004 року, ОСОБА_1 ДУ «Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини» встановлено професійне захворювання: пиловий бронхіт І ст., емфізема легень І ст., легенева недостатність І-ІІ ст. ( а.с. 9-11). У п. 15 вищевказаного Акту зазначено, що причиною виникнення професійного захворювання у ОСОБА_1 визначено тривалу, протягом 21 років 03 місяца, працю в умовах підвищеної запиленості повітря робочої зони, що перевищувала ГДК. Відповідно до п.14 Акта, працюючи з 20 листопада 1987 року підземним гірничим майстром на шахті «Родіна», ОСОБА_1 80% робочого часу знаходився в підземних умовах, здійснюючи контроль за веденням гірничих робіт на дільниці (буріння, кріплення, скреперування, заряджання шпурів та скважин, вибухових робіт) та забезпечував безпечну організацію праці. Виконання таких робіт проводилось в зоні дії машин та обладнання, де через порушення нормативного провітрювання гірничих робіт та незадіяння комплексу пилеподавлення, запиленість повітря робочої зони перевищувала ГДК. У пункті 17 Акта зазначено, що професійне захворювання отримано позивачем внаслідок порушення адміністрацією шахт «Центральна» РУ імені «Дзержинського" та «Гігант» ВО «Кривбаруда», «Родіна» ВАТ «Кривбасзалізрудком» у період праці ОСОБА_1 на цих підприємствах, ст.153 КЗпП України. Висновком МСЕК від 27.10.2004 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 20%, з наступним переоглядом 01 жовтня 2005 року. Постановою Фонду №2339Н від 10 листопада 2004 року ОСОБА_1 призначено одноразову допомогу в разі втрати працездатності в сумі 10 640 грн., призначено щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати непрацездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 253 грн. 97 коп. Висновком МСЕК від 04.12.2007 року, при повторному переогляді, ОСОБА_1 було встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 20%, з 01 листопада 2007 року безстроково. Суд, задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування такої шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності 27.10.2004 року, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, з наступних підстав. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 27.10.2004 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 27.10.2004 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку, Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що висновок МСЕК та Акт розслідування професійного захворювання не можуть бути визнані беззаперечними доказами заподіяння позивачеві моральних страждань, колегія суддів не бере до уваги, оскільки зазначені документи були розглянуті в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Доводи апеляційної скарги про те, що з 2004 року негативної динаміки погіршення здоров`я позивача не відбувалось, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, відсутність негативної динаміки погіршення стану здоров`я позивача не свідчить про відсутність у відповідача обов`язку відшкодовувати моральну шкоду позивачу та жодним чином не компенсує позивачу шкоду, завдану втратою професійної працездатності у зв`язку з отриманням професійного захворювання. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано відсоток втрати позивачем професійної працездатності - 20%, який встановленобезстроково, що свідчить про неможливість відновлення стану його здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та взагалі можливість такого відновлення, враховуючи встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, колегія суддів вважає безпідставними. Посилання відповідача на практику розгляду аналогічних справ про стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві є безпідставними та суперечать чинному законодавству, згідно якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України ( ч.1 ст. 3 ЦПК України). 06 січня 2021 року відповідачем Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області надано до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ. Клопотання представника відповідача мотивоване тим, що в зв`язку з застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій неоднакової судової практики, Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області звернувся зі зверненням до Верховного Суду з проханням проведення аналізу судової статистики та узагальнення судової практики та надання відповідних роз`яснень, у зв`язку з чим справа підлягає зупиненню. Згідно листа Верховного Суду від 21.12.2020 року № 3423/0/2-20, з метою вирішення необхідності розгляду Пленумом Верховного Суду зазначеного у зверненні Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області питання, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду запланував підготувати відповідний аналіз судової практики, для чого в апеляційні суди буде надіслано відповідні запити. Колегія суддів вважає, що клопотання підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Згідно з вимогами п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Таким чином, необхідність зупинення провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між справами, що розглядаються, повинен існувати правовий зв`язок, який виражається у тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати значення для іншої справи. Як вбачається з матеріалів справи зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому правових підстав для задоволення заяви та зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ немає. Крім того, відповідно до статей 55,124 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У зв`язку із цим суди не повинні допускати випадків безпідставної відмови у відкритті провадження у справі або необґрунтованого закриття провадження у справі на підставі того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також фактів незаконного залишення заяв без руху, без розгляду, повернення їх позивачам або необґрунтованого зупинення провадження у справах, оскільки це призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ (роз`яснення, які містяться в пункті 8 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Доводи, викладені в апеляційній скарзі відповідача, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 17 березня 2021 року. Головуючий: Судді: