Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/2718/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1680/21 Справа № 213/2718/20 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 січня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Барильської А.П., суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П. сторони: позивач: ОСОБА_1 відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційні скарги Меланчука Ігоря Віталійовича, який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2020 року, яке постановлено суддею Поповим В.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст рішення суду складено 10 листопада 2020 року,- ВСТАНОВИВ : В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (надалі Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, посилаючись на те, що він тривалий час працював в шкідливих умовах, що потягло за собою втрату професійної працездатності. Висновком ЛТЕК від 11 лютого 2002 року позивачу первинно встановлено 30 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, ІІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від 06 березня 2003 року позивачу встановлено 30% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. При наступному переогляді висновком ЛТЕК від та 11 березня 2004 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності. Висновком МСЕК від 27 лютого 2006 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 60 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я, без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір 840,80 грн. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої судом моральної шкоди, задовольнивши позовні вимоги позивача у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує на те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно заниженим, таким, що не відповідає глибині моральних страждань позивача, які останній відчуває у зв`язку з професійним захворюванням, оскільки його постійно турбує біль в суглобах кінцівок, оніміння в руках та ногах, біль в грудному та поперековому відділах хребта, гострий біль в м`язах правої ноги, порушення координації рухів. Також у зв`язку з виникненням професійного захворювання змінився звичайний спосіб життя позивача, його життєва активність, тривалі курси лікування призведи до нераціональних втрат життєвого часу та енергії, тому позивач в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Вважає, що судом першої інстанції не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди», а саме відсоток втрати працездатності, необхідність постійного лікування та проходження численних оглядів МСЕК, та пов`язані з цим моральні страждання позивача, істотність вимушених змін в його житті, важкість стану здоров`я, у зв`язку з чим вважає суму стягнутої моральної шкоди необґрунтованою та значно заниженою. В апеляційній скарзі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи. Зазначає, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів відділення Фонду соціального страхування, оскільки моральну шкоду позивачу повинно відшкодовувати підприємство, яке не створило безпечних умов праці, що і стало причиною нещасного випадку. Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області вважає, що судом першої інстанції не враховано ст.58 Конституції України, відповідно до якоїпринцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом соціального страхування України в Дніпропетровській області, тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача моральної шкоди. Вважає, що п. 8 ст. 36 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», який набрав чинності з 01.01.2015 року, визначено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. На думку апелянта, судом не враховано роз`яснення, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди». У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області зазначає про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи і наявними у справі доказами, тому просять апеляційну скаргу представника залишити без задоволення, а апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області задовольнити. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, відзиву відповідача на апеляційну скаргу представника позивача, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 20 квітня 1981 року по 01 жовтня 1993 року працював на посаді бурильника шпурів на шахті «Центральна» ВАТ «Інгулецький гірничо збагачувальний комбінат», з 15 жовтня 1993 року по 01 листопада 1997 року гірником очисного забою на п/о «Северостокзолото» С/А «Чукотка», з 01 серпня 1999 року по 10 травня 2001 року бурильником шпурів, з 10 травня 2001 року по 26 січня 2002 року слюсарем поверхневим, з 26 січня 2002 року по 03 лютого 2009 року сторожем, з 03 лютого 2009 року по 30 вересня 2010 року слюсарем черговим з ремонту та обслуговування на ВАТ «Інгулецький гірничо збагачувальний комбінат». 30 вересня 2010 року позивача звільнено згідно п. 5 ст.36 КЗпП України (а.с. 33 - 35). Згідно п. 14 Акту № 19 розслідування професійного захворювання від 22 січня 2002 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок конструктивних недоліків обладнання, недосконалих засобів індивідуального захисту від вібрації (а.с. 16). Згідно п. 15 Акту, причиною професійного захворювання у позивача є тривала праця протягом 18 років 10 місяців в умовах, які перевищують гранично допустимий рівень (а.с.16). Висновком ЛТЕК від 11 лютого 2002 року позивачу первинно встановлено 30 % втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням, ІІІ група інвалідності (а.с. 8). При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 06 березня 2003 року позивачу встановлено 30% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 9). При наступному переогляді висновком ЛТЕК від та 11 березня 2004 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності (а.с. 10-11). Висновком МСЕК від 27 лютого 2006 року позивачу повторно встановлено 40% втрати професійної працездатності, ІІІ група інвалідності, безстроково (а.с. 12-14). Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності у 2002 році, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, однак не погоджується з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності 01 квітня 2001 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди, повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, тобто на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 11 лютого 2002 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фондвиплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Законустраховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в редакції від 23 вересня 1999 року завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»визнав такими, що відповідають Конституції України(є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їмнадано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці»викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до ч.8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції від 28 грудня 2014 рокувідшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду Українизазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, у зв`язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Фонду соціального страхування, оскільки моральну шкоду позивачу повинно відшкодовувати підприємство, яке не створило безпечних умов праці, що і стало причиною нещасного випадку, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язано з настанням страхового випадку. Так як право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності, виникло у позивача вперше у 2002 році, тому саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про те, що судом першої інстанції не враховано ст.58 Конституції України, відповідно до якоїпринцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Фондом соціального страхування України, тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення з Фонду моральної шкоди, оскільки спори щодо відшкодування шкоди, повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, тобто на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 11 лютого 2002 року та на дані спірні правовідносини розповсюджується Закон України«Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Колегія суддів вважає що не заслуговує на увагу клопотання Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ, з огляду на наступне. Згідно з вимогами п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Таким чином, необхідність зупинення провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто, між справами, що розглядаються, повинен існувати правовий зв`язок, який виражається у тому, що факти, встановлені в одній справі, будуть мати значення для іншої справи. Крім того, відповідно до статей 55,124 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист; юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. У зв`язку із цим суди не повинні допускати випадків безпідставної відмови у відкритті провадження у справі або необґрунтованого закриття провадження у справі на підставі того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також фактів незаконного залишення заяв без руху, без розгляду, повернення їх позивачам або необґрунтованого зупинення провадження у справах, оскільки це призводить до порушення конституційних прав сторін, зволікання і затягування строків розгляду справ (роз`яснення, які містяться в пункті 8 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення). Як вбачається з матеріалів справи зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому колегія суддів вважає, що правових підстав для задоволення заяви Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ немає. Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди з відповідача необґрунтований та занижений. Так, при вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд не в повній мірі врахував роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних страждань, яких зазнала позивач, характеру немайнових втрат, їх тривалості, можливості відновлення, тощо та з урахуванням інших обставин. Суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер отриманого професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Так, у зв`язку з професійним захворюванням позивача постійно турбує біль в суглобах кінцівок, оніміння в руках та ногах, біль в грудному та поперековому відділах хребта, гострий біль в м`язах правої ноги, порушення координації рухів. Також у зв`язку з виникненням професійного захворювання змінився звичайний спосіб життя позивача, його життєва активність, тривалі курси лікування призведи до нераціональних втрат життєвого часу та енергії, тому позивач в значній мірі позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування, у зв`язку з чим зазначене позначається на його душевному та фізичному стані, який в тому числі не має можливості приділяти належної уваги своїй родині. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача і збільшити його з 60 000 гривень до 120 000 гривень. У зв`язку із збільшенням розміру стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає збільшенню стягнутий судом першої інстанції розмір судового збору, з огляду на наступне. Згідно положення, закріпленого в п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674 в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Зі змісту положень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою. Такий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року, справа № 761/11472/15-ц. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виходячи з цих обставин, колегія суддів, вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області і збільшивши його з 840,80 гривень до 1 200 гривень. За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню,апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, рішення суду зміні, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України в частині розміру моральної шкоди, та збільшення його з 60 000 грн. до 120 000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При зверненні до суду із апеляційною скаргою, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави, підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 199,70 грн. за подання позивачем апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах та від імені ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2020 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 , збільшивши цей розмір з 60 000 грн. до 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. Рішення суду змінити, збільшивши розмір стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судового збору з 840,80 гривень до 1 200 (одна тисяча двісті) гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір у розмірі 1 199 (одна тисяча сто дев`яносто дев`ять) гривень 70 (сімдесят) копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 18 січня 2021 року. Головуючий: Судді: