Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/3488/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2589/21 Справа № 213/3488/20 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року, яке ухвалене суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 30 листопада 2020 року,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Ярошевський О.Т., звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (надалі Фонд, Відділення Фонду, Відповідач) про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування доводів позовної заяви зазначив, що позивач ОСОБА_1 з 14.07.1980 по 04.11.2013 працював на Інгулецькому ГЗК в шкідливих умовах, в зв`язку з чим отримав професійне захворювання. Висновком ВТЄК від 26.05.2003 позивачу було вперше встановлено ступінь втрати працездатності 40% та третю групу інвалідності. Висновком МСЕК від 19.05.2008 року позивачу було встановлено ступінь втрати працездатності 45% та третю групу інвалідності безстроково, визначена потреба у медичній та соціальній допомозі санкурлікування, медикаментозне лікування, ЛФК, ВМП. Наслідки професійного захворювання викликають в нього страждання не тільки фізичні: біль у хребті, переважно на шийно-грудному рівні, з розповсюдженням на плечі та потилицю, біль та обмеження рухів у плечових та ліктьових суглобах, слабкість та заніміння дистальних відділів рук, запаморочення з порушенням статики та зниженням зору при повороті голови вліво, шум в голові, а й моральні: біль в суглобах, хребті, та шум в голові, не дають спокійно відпочивати, безсоння гнітить, постійно приходять думки що отримане захворювання неможливо вилікувати, стан здоров`я не поліпшується, що викликає страждання і переживання. Позивач змушений постійно лікуватися як амбулаторно, так і в стаціонарах. Розмір моральної шкоди позивач оцінює в 200 000 грн грн., яку просить суд стягнути з відповідача на свою користь без утримання податку з доходів фізичних осіб. Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 67 500 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб. Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судові витрати в сплаті судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок. В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги що позивачу за період липень 2003 року по вересень 2020 року виплачено страхове відшкодування у розмірі 598 085, 16 грн. Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09. 1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України. Відповідач вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що законодавством України припинено обов`язок Фонду відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку. Згідно вимог ст.. 1167 ЦК України обов`язок за відшкодування моральної шкоди покладено на роботодавця. Порядок установлення факту заподіяння моральної шкоди чинним законодавством передбачений Постановою КМУ № 83 від 22.02.1992 року затверджене «Положення про медико-соціальну експертизу», згідно п. 1 якого обов`язок по встановленню факту заподіяння моральної шкоди покладений на органи МСЕК, а тому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. 17 березня 2021 року відповідачем Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області надано до суду апеляційної інстанції клопотання про зупинення провадження у даній справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ , яке мотивоване тим, що в зв`язку з застосуванням судів першої та апеляційної інстанцій неоднакової судової практики, Фонд соціального страхування України в Дніпропетровській області звернувся зі зверненням до Верховного Суду з проханням проведення аналізу судової статистики та узагальнення судової практики та надання відповідних роз`яснень. Згідно листа Верховного Суду від 21.12.2020 року № 3423/0/2-20, з метою вирішення необхідності розгляду Пленумом Верховного Суду зазначеного у зверненні Фону соціального страхування України в Дніпропетровській області питання, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду запланував підготувати відповідний аналіз судової практики, для чого в апеляційні суди буде надіслано відповідні запити, що, на думку відповідача, є правовою підставою для зупинення провадження у даній справі. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: 1) смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; 2) перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції; 3) призначення або заміни законного представника у випадках, передбачених статтею 63 цього Кодексу; 4) надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення; 5) прийняття рішення про врегулювання спору за участю судді; 6) об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Тоді як статтею 252 ЦПК України визначено випадки, у яких суд має право зупинити провадження у справі, а саме: 1) перебування учасника справи на альтернативній (невійськовій) службі не за місцем проживання або на строковій військовій службі; 2) захворювання учасника справи, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу; 3) перебування учасника справи у довгостроковому службовому відрядженні; 4) розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; 5) призначення судом експертизи; 6) направлення судового доручення щодо збирання доказів у порядку, встановленому статтею 87 цього Кодексу; 8) звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави; 9) прийняття ухвали про тимчасове вилучення доказів державним виконавцем для дослідження судом; 10) перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Зважаючи на те, що відповідачем не наведено жодної правової підстави для зупинення провадження у справі, які передбачені статтями 251-252 ЦПК України, а планування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду проведення відповідного аналізу судової практики у подібних справах не тягне за собою можливість зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про зупинення провадження по справі до прийняття висновків та узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ підлягає залишенню без задоволення. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 , в період часу з 14.07.1980р. по 01.04.1981 року працював на посаді тракториста в кар`єрі ВАТ Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат, з 01.04.1981 року по 22.04.2003 року позивач працював на посаді машиніста бульдозера, з 22.04.2003 року по 04.11.2013р. слюсарем черговим та по ремонту обладнання.04.11.2013 року позивач звільнений з займаної посади на підставі ст.. 38 КЗпП України /а.с.9-11/. Згідно з Актом за формою П-4 розслідування професійного захворювання від 21.02.2003 року, професійне захворювання ОСОБА_1 , виникло в процесі роботи трактористом та машиністом бульдозера в кар`єрі ІНГЗК, підпадав під вплив зальної вібрації, еквівалентний корегований рівень якої перевищував ГДР в зв`язку з конструктивними недоліками механізмів. Відповідно до п.12 позивачу встановлено діагноз Вібраційна хвороба 1-2 ст. з церебральною ангіодістонією, вираженою полірадікулоневропатією переважно на шийному рівні; синдром вертебральної артерії з виходом в дисциркуляторну ецефалопатію 1-2 ст. з вираженою вестибуло-мозжочковою недостатністю; нейродистрофічний синдром плечевого поясу та рук і помірними функціональними порушеннями було встановлено позивачу Українським НДІ промислової медицини. Згідно п. 15 зазначеного Акту причиною професійного захворювання є тривала робота в умовах впливу виробничої загальної вібрації, еквівалентний корегований рівень якої перевищував гранично допустимий рівень в 6,3 рази /а.с.12-13/. Відповідно до висновку ЛТЕК від 26.05.2003 року позивачу первинно встановлено 40 № втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності з повторним переоглядом 01 травня 2004 року. При повторному переогляді висновком ЛТЕК від 08.06.2004 та висновком МСЕК від 15.05.2006 року позивачу підтверджено 40 № втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. Висновком МСЕК від19.05.2008 року позивачу встановлено 45 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності з 01 червня 2008 року безстроково. Зазначено про потребу в санаторно-куротному та медикаментозному лікуванні, виробах медичного призначення, ЛФК /а.с.14-15/. Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування моральної шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності у 2003 році, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, та з визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року. Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34). З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності 01 квітня 2001 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Тобто, спори щодо відшкодування шкоди згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає у позивача ОСОБА_1 з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 26.05.2003 року. Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК від 2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в редакції від 23 вересня 1999 року завданнями страхування від нещасного випадку та професійного захворювання є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд. Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди. Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008, зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України(є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року. Відповідно до ч.8 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції від 28 грудня 2014 року, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України. Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець. Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18). На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, у зв`язку з чим не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач звернувся із позовом до суду у вересні 2020 року, після набрання чинності Закону України №77-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був викладений в новій редакції зі зміненою назвою «Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, тому позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування, не заслуговують на увагу, оскільки право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов`язано з настанням страхового випадку. Так як право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою професійної працездатності, виникло у позивача вперше у 2002 році, тому саме Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області має відшкодовувати завдану позивачу шкоду на підставі вищезазначеного закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, що позивач не підтвердив факт заподіяння йому моральної шкоди належним доказом, яким на його думку є медико-соціальна екпертиза, колегія суддів визнає необґрунтованим. Так, відповідно до п. 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким нанесене ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.1995 р. № 212, висновок МСЕК є одним із доказів, а не єдиним доказом, який розглядається в комплексі з іншими документами і наявними відомостями про потерпілого. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачеві ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок Відділення Фонду. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер професійного захворювання, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, безстроково, що свідчить про неможливість відновлення стану його здоров`я, тяжкість вимушених змін у його її життєвих і виробничих стосунках. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення. Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 24 червня 2021 року. Головуючий: Судді: