Ухвала КГС ВС № 904/1345/20

УХВАЛА 15 грудня 2020 року м. Київ Справа № 904/1345/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б., розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (далі - АТ «Дніпропетровськгаз», скаржник) на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі № 904/1345/20 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до АТ «Дніпропетровськгаз», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут», про визнання недійсним правочину у вигляді заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 06.12.2019 за №490007.2-Сл-20086-12191219, - ВСТАНОВИВ: АТ «Дніпропетровськгаз» 13.11.2020 (згідно з відмітками Центрального апеляційного господарського суду) через Центральний апеляційний господарський суд звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі №904/1345/20, якою заяву про забезпечення доказів повернуто заявнику, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 26.11.2020 справу №904/1345/20, передано на розгляд колегії суддів: Ткач І.В. (головуючий), Стратієнко Л.В., Кондратова І.Д. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.12.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 904/1345/20 у зв`язку з обранням судді Ткача І.В. до складу Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів від 30.11.2020 №13) та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: Малашенкова Т.М. (головуючий), Бенедисюк І.М., Колос І.Б. 09.12.2020 на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли заперечення Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на відкриття касаційного провадження, які мотивовані тим, що, оскільки касаційне оскарження ухвали апеляційної інстанції про повернення заяви про забезпечення доказів не передбачено статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), то у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши касаційну скаргу АТ «Дніпропетровськгаз», заперечення Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на відкриття касаційного провадження у контексті оскаржуваного судового рішення, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Предметом касаційного оскарження є ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2020, якою заяву комерційного директора Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» Косенко В.С. про забезпечення доказів у справі № 904/1345/20 повернуто заявнику без розгляду. Ухвала господарського суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, оскільки заява про забезпечення доказів у справі № 904/1345/20, подана від імені Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» неуповноваженою особою, це є підставою для її повернення заявникові без розгляду на підставі частини четвертої статті 111 ГПК України. Не погоджуюсь з вказаною ухвалою суду, АТ «Дніпропетровськгаз» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, обґрунтовуючи її тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а тому останнє підлягає скасуванню як незаконне та необґрунтоване. Згідно з приписами частини першої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Наведене виключає можливість касаційного перегляду зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції у справі № 904/1345/20, якою заяву про забезпечення доказів повернуто заявнику без розгляду, оскільки таке судове рішення не підлягає касаційному оскарженню відповідно до пункту 3 частини першої статті 287 ГПК України. Також Касаційний господарський суд враховує, що статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначається забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У рішенні ЄСПЛ у справі «Пелевін проти України» від 20.05.2010 зазначено, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах. Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, ЄСПЛ, § 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2018 справа «ZUBAC v. CROATIA» (№ 40160/12, ЄСПЛ, § 83) вказано, що застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення (MUSHTA v. UKRAINE 8863/06, § 37, ЄСПЛ, від 18 листопада 2010 року). Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»). Вичерпний перелік ухвал, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» у праві на звернення до касаційного суду викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, а тому у відкритті касаційного провадження АТ «Дніпропетровськгаз» слід відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України. Суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд, - У Х В А Л И В: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2020 у справі №904/1345/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Колос