Постанова 4810 № 433/2037/19

Головуючий суду 1 інстанції - Суський О.І. Доповідач -Стахова Н.В. Справа № 433/2037/19 Провадження № 22-ц/810/731/20 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2020 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Стахової Н.В. суддів: Дронської І.О., Лозко Ю.П. за участю секретаря: Сінько А.І. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 31 серпня 2020 року, ухвалене судом у складі судді Суського О.І., в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітніх дітей без згоди батька за кордон та лінію розмежування України в с т а н о в и в: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей без згоди батька за межі України та лінію розмежування України у супроводі матері. Позовна заява обґрунтована тим, що сторони перебували у шлюбі з 23.12.2006 року по 23.05.2019 року, який було розірвано 23.05.2019 року. За час перебування у шлюбі у них народилися доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу доньки залишилися проживати разом з матір`ю. Відповідач участі у вихованні та догляді за дітьми не приймає, їх розвитком не цікавиться, матеріально не забезпечує. Турбуючись про виховання дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, з метою забезпечення повноцінного розвитку дітей, позивачка має бажання здійснити виїзд дітей за кордон. Також позивач має на меті оформити дітей на дистанційне навчання в середню школу смт. Станиця Луганська, для чого необхідний дозвіл на в`їзд/виїзд на тимчасово окуповану територію України. Оскільки в неї є труднощі в отриманні дозволу у відповідача, просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Російської Федерації, Турецької Республіки та Єгипту і повернення на територію України, а також в`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 у супроводі матері ОСОБА_1 -дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 до досягнення ними 16 років. Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 31серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд надав дозвіл ОСОБА_1 на тимчасовий виїзд за кордон України до Російської Федерації, Турецької Республіки та Єгипту і повернення на територію України, а також в`їзд на тимчасово окуповану територію України та виїзд з неї - без супроводу та згоди батька ОСОБА_2 , у супроводі матері ОСОБА_1 дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в строк з 02 жовтня 2020 року по 02 жовтня 2021 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Троїцького районного суду Луганської області від 31 серпня 2020 року, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Доводами апеляційної скарги є те, що позивачкою не надано належних доказів тому, що вона зверталася до відповідача з проханням надати добровільно нотаріально засвідчену згоду на тимчасовий виїзд малолітніх дітей за межі України. Він не заперечує надати таку згоду, але з визначенням терміну та мети перебування дітей за межами України із зазначенням адреси перебування в певний період. Крім того, суд надав дозвіл на виїзд малолітніх дітей за межі України на один календарний рік, не враховуючи при цьому інтереси батька, що може призвести до неможливості у подальшій його участі у спілкуванні з дітьми та їх вихованні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просила скасувати рішення Троїцького районного суду Луганської області від 31 серпня 2020 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач стверджує, що не має можливості брати участь у вихованні дітей через тривалий час проживання за межами території України. Скаржниця вважає, що надання дозволу на рік на в`їзд та виїзд дітей на тимчасово окуповану територію України, суперечить інтересам дітей, оскільки вони пов`язані з необхідністю проживання та можливістю навчання, що відповідатиме інтересам дітей, права яких гарантовані Конвенцією про права дитини, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, та які на даний час проживають на тимчасово окупованій території. Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 мотивований тим, що шлюб між сторонами розірваний 23.05.2019 року. Відповідач жодного разу не з`являвся в судові засідання, тривалий час проживає за межами території України, чим фактично підтвердив, що немає можливості надання дітям добровільної згоди на вивіз дітей за межі України. Крім того, відповідач, стверджуючи, що добровільно може надати згоду на вивіз дітей, заперечує проти цього, підтвердженням чого є відзив на позовну заяву. Твердження відповідача, що у разі надання дозволу на вивіз дітей за межі України він буде позбавлений можливості реалізувати свої права та інтереси як батька, на думку позивача не заслуговують на увагу, оскільки останній участі вихованні та догляді за дітьми не бере, їх розвитком не цікавиться, матеріальну допомогу на утримання та розвиток дітей почав надавати лише після відкриття позовного провадження, але має заборгованість за сплати аліментів з березня 2020 року по 12 червня 2020 року на загальну суму 11881 грн. 00 коп. В судовому засіданні позивачка підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, рішення суду скасувати, надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Представник позивача в судове засідання не з`явився, суду надав письмову заяву про слухання справи за його відсутності. Представник відповідача та відповідач у судове засідання не з`явилися, суду надано заяву про слухання справи за їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Згідно частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що тимчасовий виїзд малолітніх дітей сторін за межі України у супроводі позивача відповідає найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди відповідача, як батька дитини, суд надав на певний період, пославшись на його початок і закінчення. Надаючи згоду на в`їзд та виїзд дітей на тимчасово окуповану територію України, суд обґрунтував тим, що не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють в`їзд/виїзд малолітніх дітей на тимчасово окуповану територію України, а тільки встановлений особливий порядок перетинання лінії зіткнення. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне. Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі заочного рішення Троїцького районного суду Луганської області від 23.05.2019 року. У цьому шлюбі в них народилися доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції 16.01.2008 року, актовий запис 52 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції 17.01.2014 року, актовий запис

73. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до положень статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини. Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Законодавчим актом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила). Відповідно до пункту 3 зазначених Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску. У підпункті 2 пункту 4 Правил передбачено, що громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17-ц (провадження № 14-244цс18) сформулювала висновок, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Виходячи із наведеного, установивши, що позивачка не довела належними та допустимими доказами, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України у супроводі матері та без дозволу і супроводу батька, без визначення його початку й закінчення щодо країн, до яких просила надати дозвіл на виїзд дітей, відповідає інтересам дітей, не порушує прав батька на спілкування з ними та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дітей, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованих висновків про доведеність позовних вимог в частині надання дозволу на виїзд дітей до Російської Федерації, Турецької Республіки та Єгипту. Також колегія суддів зазначає, що позивачкою не обґрунтовано перебування дітей у Росії, Турецькій Республіці та Єгипті, а також ціль виїзду за кордон, не доведено, що відповідач заперечував проти виїзду дитини за кордон без супроводу батька, а багаторазовий виїзд дитини за кордон без надання згоди батька чинним законодавством не передбачений. Не зазначення конкретної адреси місця перебування дитини та не надання доказів на підтвердження повернення дітей на територію України виключає можливість встановити обов`язкові обставини, а саме - чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дітей. Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки. При цьому надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення початку і кінця таких тимчасових поїздок, конкретного місця перебування дитини та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості. Відповідно до п.5.1.1 «Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей», затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей від 14.04.2017 № 222-ог в`їзд на тимчасово неконтрольовану територію дітей, які не досягай 16-річного віку, здійснюється з дотриманням вимог, передбачених для таких осіб Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №

57. Таким чином, громадяни України, які не досягли 16-річного віку, можуть перетинати адміністративний кордон із тимчасово окупованою територією України. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України до тимчасово окупованої території України може бути дозволений на підставі рішення суду. Отже, чинним законодавством передбачена можливість прийняття судом рішення про надання дозволу на виїзд до тимчасово окупованої території України. Але, такі поїздки можуть мати місце із певним проміжком перебування, тобто із визначенням його початку і закінчення, а також адреси, де проживатиме дитина, для впевненості суду у доцільності та відповідності інтересам дитини такої поїздки. В даному випадку позивач, громадянка України, яка має місце реєстрації на Україні, фактично проживає разом із дітьми на тимчасово окупованій території України. Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в`їзд в Україну. Отже позивач може у будь-який час в`їхати в Україну із дитиною та будь-який дозвіл з боку батька на це не потрібен. Проте, повернутися з дитиною до місця проживання та навчання дитини не має можливості без дозволу батька, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства або рішення суду про надання такого дозволу. При таких обставинах, враховуючи що в`їзд/виїзд дітей у супроводі позивача на окуповану територію пов`язані з необхідністю проживання та можливістю навчання, а також те, що це повністю відповідає інтересам дітей, права якої гарантовані Конвенцією про права дитини, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод та які на даний час проживають на тимчасово окупованій території, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо надання позивачці дозволу на в`їзди дітей на тимчасово окуповану територію України строком тільки на один рік. Разом з тим, вимоги позивача про надання дозволу на виїзд з тимчасово окупованої території України (Луганська область) задоволенню не підлягають, оскільки пунктом 3 «Порядку в`їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї», передбачено, що виїзд з тимчасово окупованої території України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред`явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини у супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників. Отже, виходячи зі змісту вказаного пункту, обов`язкова нотаріальна згода одного із батьків на виїзд дитини з тимчасово окупованої території України не передбачена. Відповідно до ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування та ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 31 серпня 2020 року скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітніх дітей без згоди батька за кордон та лінію розмежування України задовольнити частково. Надати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованої АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на виїзд на тимчасово окуповану територію України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрованого АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у супроводі матері ОСОБА_1 - дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення нею 16-річного віку, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення нею 16-річного віку. В решті позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови - 07 грудня 2020 року Головуючий Судді: