Постанова 4813 № 510/1293/19

Номер провадження: 22-ц/813/5009/20 Номер справи місцевого суду: 510/1293/19 Головуючий у першій інстанції Гончарова-Парфьонова О. О. Доповідач Цюра Т. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.12.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого: Цюри Т.В., Суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Ренійського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , у якому просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість за кредитним договором №40192 від 26.08.2008 року у розмірі 192100, 00 грн. Рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору залишено без задоволення. Судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Ренійського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_3 не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно приписів ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч. 1 ст. 368, ч.ч. 1, 2, 4 ст. 274, ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України). У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що 26 серпня 2008 року між КС «Придунав`я» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 40192, згідно якого КС «Придунав`я» надала відповідачу кредит у сумі 3 630 (три тисячі шістсот тридцять) грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Відповідно до п. 3.1. вказаного договору, плата за користування кредитом становить 60% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом за виключенням дня надання кредиту. Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, кредит надається строком на 12 (дванадцять) фактичних місяців від дати надання позичальнику кредиту. Відповідно до п. 3.3. кредитного договору та додатку № 1 до кредитного договору було складено графік погашення кредиту, згідно якого відповідач зобов`язувався кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитом і повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом до закінчення строку дії договору. Прострочення сплати кредиту та/або відсотків за користування кредитом не зупиняє нарахування відсотків. Відповідач взяв на себе зобов`язання погашати кредит та відсотки вчасно. КС «Придунав`я», відповідно до кредитного договору свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів ОСОБА_3 виконала в повному обсязі. Однак, ОСОБА_3 зобов`язання за вказаним договором не виконав, не надав своєчасно КС «Придунав`я» кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість, яка станом на 19 червня 2019 року становила 2 107 540 (два мільйона сто сім тисяч п`ятсот сорок) грн. 70 коп. Ухвалюючи рішення про залишення без задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що фізична особа ОСОБА_1 не наділена правом здійснювати фінансові операції відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та, відповідно, не може бути кредитором за кредитним договором № 40192 від 26 серпня 2008 року. Крім того, судом зазначено, що оскільки у даному випадку надання кредитних коштів було здійснено за рахунок об`єднання грошових внесків членів кредитної спілки, тому такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається. Апеляційний суд погоджується із таким висновком районного суду, оскільки він відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-III встановлено, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Отже, з наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Тобто, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Таких правових позицій дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16, в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11. Так, судовим розглядом справи встановлено, що 20 червня 2019 року між КС «Придунав`я» та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення права вимоги, пунктом 1 якого передбачено, що цедент передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за кредитним договором № 40192 від 26 серпня 2008 року, укладеним між цедентом і ОСОБА_3 . Пунктами 2, 2.1 цього договору передбачено, що цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов`язання, а саме повернути кошти, одержані в рахунок договору кредитної лінії № 40192 від 26 серпня 2008 року, повернути нараховані відсотки за користування кредитними коштами та виконати свої зобов`язання у повному обсязі, передбачені договорами, укладеними між цедентом і боржником. Відповідно до п. 8 договору відступлення права вимоги від 20 червня 2019 року Цедент зобов`язаний повідомити Боржника про уступку вимог протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання цього договору. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 були надані Лист-повідомлення від 20 червня 2019 року, адресовані ОСОБА_3 щодо повідомлення боржника про відступлення права вимоги (а.с. 21, 22), однак, всупереч вимог ЦПК України, до матеріалів позову не додані докази надсилання та відповідно отримання відповідачем зазначених листів-повідомлення. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущення. З урахуванням вищенаведеного, обґрунтованим є висновок суду щодо відсутності у матеріалах справи доказів належного сповіщення відповідача про відступлення прав вимоги погашення заборгованості за кредитним договором № 40192 від 26 серпня 2008 року ОСОБА_1 . При цьому, як вірно також встановлено судом, фізична особа ОСОБА_1 не наділена правом здійснювати фінансові операції відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та, відповідно, не може бути кредитором за кредитним договором №40192 від 26 серпня 2008 року, оскільки в даному випадку для зобов`язань, які виникли на підставі вказаного кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор банк або інша фінансова установа. Також звертаючись до суду із позовом позивач посилалася на те, що право вимоги за кредитним договором № 40192 від 26 серпня 2008 року, укладеним між КС «Придунав`я» та ОСОБА_3 , у неї виникло на підставі договору відступлення права вимоги від 20 червня 2019 року, укладеного між нею та КС «Придунав`я», умовами якого передбачено, що цедент - КС «Придунав`я» передає цесіонарієві ОСОБА_1 , а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за кредитним договором № 40192 від 26 серпня 2008 року, укладеним між цедентом і ОСОБА_3 . Разом з тим, статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки» передбачено, що кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Згідно із ст. 515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Отже, спірні зобов`язання виникають із кредитного договору укладеного між КС «Придунав`я» та ОСОБА_3 . Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а саме: -приймає вступні та обов`язкові пайові та інші внески від членів спілки; -надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.Отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, які знаходяться у їх власності. Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 відсотків від капіталу кредитної спілки; -залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі. Зобов`язання кредитної спілки перед одним своїм членом не можуть бути більше 10 відсотків від загальних зобов`язань кредитної спілки; -виступає поручителем виконання членом спілки зобов`язань перед третіми особами; -розміщує тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян, об`єднаній кредитній спілці, а також придбаває державні цінні папери, перелікяких встановлюється Уповноваженим органом, та паї кооперативних банків; -залучає на договірних умовах кредити банків, кредити об`єднаної кредитної спілки, кошти інших установ та організацій виключно для надання кредитів своїм членам, якщо інше не встановлено рішенням Уповноваженого органу. Загальна сума залучених коштів, у тому числі кредитів, не може перевищувати 50 відсотків вартості загальних зобов`язань та капіталу кредитної спілки на момент залучення; -надає кредити іншим кредитним спілкам, якщо інше не встановлено рішенням Уповноваженого органу; -виступає членом платіжних систем; -оплачує за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт і послуг у межах наданого йому кредиту; -провадить благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів. У даному випадку, як вірно встановлено судом першої інстанції, надання кредитних коштів було здійснено за рахунок об`єднання грошових внесків членів кредитної спілки, а тому такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається. Отже, виходячи з вищенаведеного, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені. Оскільки, відповідно вимог чинного законодавства України, заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, то відступлення права вимоги КС «Придунав`я» не тягне за собою правових наслідків. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15, постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц. З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином встановивши дійсні обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, про відмову у задоволенні позову, оскільки він є необґрунтованим та недоведеним належними доказами. Відповідно до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Фактично єдиним є довід апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не звернув уваги, що між КС „Придунав`я" та ОСОБА_1 було укладено саме договір цесії, а не договір факторингу у зв`язку із чим помилково відмовив у задоволені позову, однак вказаний довід не спростовує правильність висновків суду першої інстанції, оскільки в будь-якому випадку фізична особа не може бути правонаступником кредитора у кредитних зобов`язаннях, а тому посилання скаржника на застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що не підлягають застосуванню є хибними та не відповідають змісту оскаржуваного судового рішення. Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості оскаржуваного судового рішення апеляційна скарга не містить. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ренійського районного суду Одеської області від 10 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 11.12.2020 року. Головуючий Т.В. Цюра Судді: Л.А. Гірняк О.С. Комлева