LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Одеський апеляційний суд500/5043/19

від 04.05.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5633/20 Номер справи місцевого суду: 500/5043/19 Головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.05.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М. суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В. розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 19 травня 2007 року між КС „Придунав`я" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 20101, згідно якого КС „Придунав`я" надало відповідачу кредит в сумі 5 774 грн на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Проте, відповідач своїх зобов"язань за кредитним договором не виконує, у зв"язку з чим станом на 21 червня 2019 року утворилася заборгованість зі сплати відсотків у розмірі 760 730, 60 грн., а сума позовних вимог складає 192 100 грн. 22 червня 2019 року між КС „Придунав`я" та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_1 набула право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 20101 від 19 травня 2007 року. ОСОБА_1 намагалася врегулювати даний спір в позасудовому порядку, проте відповідач на дзвінки не відповідає, а лист-повідомлення про врегулювання спору, не отримує, у зв"язку з чим вона звернулася до суду. Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених обставин. Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ, а отже відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи, суперечить положенням ч.3 ст.512 та ст.1054 ЦК України, оскільки для зобов"язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб"єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Як вбачається з матеріалів справи, 19 травня 2007 року між КС „Придунав`я" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким кредитор надав позичальнику грошові кошти у розмірі 5 774 грн. на придбання товарів народного споживання, зі строком повернення до 19 травня 2008 року зі сплатою 49% річних. Згідно розрахунку, ОСОБА_2 має заборгованість, яка за період з 19 травня 2007 року по 21 червня 2019 року складає 760 730, 60 грн. відсотків за користування кредитом. Суму до стягнення згідно розрахунку позивач визначив 192 100 гривень. Вподальшому, 22 червня 2019 року між КС „Придунав`я" та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_1 набула право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 20101 від 19 травня 2007 року. Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України). Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні. Згідно п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.1 ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні, саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Відповідно до ст.1054 ЦК України кредитодавцями в кредитних правовідносинах можуть бути банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Як вбачається з встановлених судом обставин, з укладенням договору від 22 червня 2019 року про відступлення права вимоги за кредитним договором № 20101 від 19 травня 2007 року відбулася заміна кредитодавця КС „Придунав`я", яка є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу - ОСОБА_1 , яка не є юридичною особою та фінансовою установою, яка може надавати фінансові послуги, а тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову. Такої правової позиції також дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512, ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, з погодження Національного Банку України. В силу наведених норм права у даних правовідносинах фізична особа не може виступати кредитодавцем, і укладений договір не може змінити імперативні приписи законодавства. Саме таких висновків набув Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 923/151/17. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув уваги, що між КС „Придунав`я" та ОСОБА_1 укладеного договір цесії, а не договір факторингу та помилково відмовлено у задоволені позову, не спростовують правильність висновків суду, оскільки в будь-якому випадку фізична особа не може бути правонаступником кредитора у кредитних зобов"язаннях. Інших доводів не наведено. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування (зміни) рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст судового рішення складено: 04.05.2020 року Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін О.В. Князюк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»