Постанова 4813 № 510/1540/19

Номер провадження: 22-ц/813/400/23 Справа № 510/1540/19 Головуючий у першій інстанції Гончарова-Парфьонова О. О. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.06.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., за участю секретаря Триколіч І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви. Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості по кредитному договору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 07 червня 2007 року між КС «Придунав`я» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 40099, згідно якого КС «Придунав`я» надала відповідачу кредит у сумі 1 044 (одна тисяча сорок чотири) грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Відповідно до п. 2.2. вказаного договору, плата за користування кредитом становить 60% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Строк дії договору становить 12 (дванадцять) фактичних місяців від дати отримання відповідачем кредиту та діє до повного виконання зобов`язань відповідачем. Відповідно до п. 2.4. кредитного договору та додатку № 1 до кредитного договору було складено графік погашення кредиту, згідно якого відповідач зобов`язувався кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитом і повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом до закінчення строку дії договору. Прострочення сплати кредиту та/або відсотків за користування кредитом не зупиняє нарахування відсотків. Також у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 40099 від 07 червня 2007 року по поверненню до 07 червня 2008 року кредиту у сумі 1044 (одна тисяча сорок чотири) грн. 00 коп., КС "Придунав`я" та відповідач уклали договір застави № 40099 від 07 червня 2007 року. Відповідач взяв на себе зобов`язання погашати кредит та відсотки вчасно. КС «Придунав`я», відповідно до кредитного договору свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів ОСОБА_2 виконала в повному обсязі. Однак, ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним договором не виконав, не надав своєчасно КС «Придунав`я» кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість, яка станом на 08 квітня 2019 року становила 1 195 570 (один мільйон сто дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) грн. 45 коп. 15 квітня 2019 року між КС «Придунав`я» та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги (договір Цесії), згідно якого цедент в порядку та на умовах, визначених цим договором передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за кредитним договором №40099 від 07 червня 2007 року, укладеного між цедентом та ОСОБА_2 . З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору представник позивача ОСОБА_3 намагався зв`язатися з відповідачем за телефоном, а також на адресу ОСОБА_2 були відправлені листи-повідомлення з пропозицією з`ясувати деталі чи обсудити порядок погашення заборгованості. Однак відповідач на вказані повідомлення не реагував та на телефоні дзвінкі не відповідав. А тому ОСОБА_1 була змушена звернутися до суду з вимогою стягнути з ОСОБА_2 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору залишено без задоволення. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції посилався на правову позицію та норми ЦК, що стосуються договору факторингу. А саме, положення ст. 1077 ЦК України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. На думку скаржника, у спірних правовідносинах суду необхідно біло застосовувати положення ст. 512 ЦК України. Сповіщення сторін. Про судове засідання, призначене на 28 червня 2023 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, у судове засідання не з`явились. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Повний текст судового рішення виготовлено 10 липня 2023 року. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції правильно встановлено, що , 07 червня 2007 року між КС «Придунав`я» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 40099, згідно якого КС «Придунав`я» надала відповідачу кредит у сумі 1 044 (одна тисяча сорок чотири) грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Відповідно до п. 2.2. вказаного договору, плата за користування кредитом становить 60% річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Строк дії договору становить 12 (дванадцять) фактичних місяців від дати отримання боржником кредиту та діє до повного виконання зобов`язань відповідачем. Відповідно до п. 2.4. кредитного договору та додатку № 1 до кредитного договору було складено графік погашення кредиту, згідно якого відповідач зобов`язувався кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитом і повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом до закінчення строку дії договору. Прострочення сплати кредиту та/або відсотків за користування кредитом не зупиняє нарахування відсотків. Відповідач взяв на себе зобов`язання погашати кредит та відсотки вчасно. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. КС «Придунав`я», відповідно до кредитного договору свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів ОСОБА_2 виконала в повному обсязі. Однак, ОСОБА_2 зобов`язання за вказаним договором не виконав, не надав своєчасно КС «Придунав`я» кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість, яка станом на 08 квітня 2019 року становила 1 195 570 (один мільйон сто дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) грн. 45 коп. 15 квітня 2019 року між КС «Придунав`я» та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги (договір Цесії), згідно якого цедент в порядку та на умовах, визначених цим договором передає цесіонарієві, а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за кредитним договором №40099 від 07 червня 2007 року, укладеного між цедентом та ОСОБА_2 . Пунктами 2, 2.1 цього договору передбачено, що цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов`язання, а саме повернути кошти, одержані в рахунок кредитного договору № 40099 від 07 червня 2007 року, повернути нараховані відсотки за користування кредитними коштами та виконати свої зобов`язання у повному обсязі, передбачені договорами, укладеними між цедентом і боржником. Відповідно до п. 8 договору відступлення права вимоги від 15 квітня 2019 року Цедент зобов`язаний повідомити Боржника про уступку вимог протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання цього договору. Суд першої інстанції правильно зазначив, що до матеріалів позову були надані листи-повідомлення від 15 квітня 2019 року адресовані ОСОБА_2 щодо повідомлення боржника про відступлення права вимоги, однак, всупереч вимог ЦПК України, до матеріалів позову не додані докази надсилання відповідачу та отримання відповідачем зазначених листів-повідомлень. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущення. Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази належного сповіщення відповідача про відступлення прав вимоги погашення заборгованості за кредитним договором № 40099 від 07 червня 2007 року ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. У п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, який необхідно врахувати при застосуванні норми права відповідно до вимог чинного законодавства України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що фізична особа ОСОБА_1 не наділена правом здійснювати фінансові операції відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та, відповідно, не може бути кредитором за кредитним договором № 40099 від 07 червня 2007 року. Оскільки в даному випадку для зобов`язань, які виникли на підставі вказаного кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор банк або інша фінансова установа. Звертаючись до суду із позовом позивач посилається на те, що право вимоги за кредитним договором № 40099 від 07 червня 2007 року, укладеним між КС «Придунав`я» та ОСОБА_2 , у неї виникло на підставі договору відступлення права вимоги від 15 квітня 2019 року, укладеного між нею та КС «Придунав`я», умовами якого передбачено, що цедент - КС «Придунав`я» передає цесіонарієві ОСОБА_1 , а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за кредитним договором № 40099 від 07 червня 2007 року, укладеним між цедентом і ОСОБА_2 . Статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки» передбачено, що кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Згідно із ст. 515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Отже, спірні зобов`язання виникають із кредитного договору укладеного між КС «Придунав`я» та ОСОБА_2 . Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а саме: приймає вступні та обов`язкові пайові та інші внески від членів спілки; надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі. Отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, які знаходяться у їх власності. Розмір кредиту, наданого одному члену кредитної спілки, не може перевищувати 20 відсотків від капіталу кредитної спілки; залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі. Зобов`язання кредитної спілки перед одним своїм членом не можуть бути більше 10 відсотків від загальних зобов`язань кредитної спілки; виступає поручителем виконання членом спілки зобов`язань перед третіми особами; розміщує тимчасово вільні кошти на депозитних рахунках в установах банків, які мають ліцензію на право роботи з вкладами громадян, об`єднаній кредитній спілці, а також придбаває державні цінні папери, перелік яких встановлюється Уповноваженим органом, та паї кооперативних банків; залучає на договірних умовах кредити банків, кредити об`єднаної кредитної спілки, кошти інших установ та організацій виключно для надання кредитів своїм членам, якщо інше не встановлено рішенням Уповноваженого органу. Загальна сума залучених коштів, у тому числі кредитів, не може перевищувати 50 відсотків вартості загальних зобов`язань та капіталу кредитної спілки на момент залучення; надає кредити іншим кредитним спілкам, якщо інше не встановлено рішенням Уповноваженого органу; виступає членом платіжних систем; оплачує за дорученням своїх членів вартість товарів, робіт і послуг у межах наданого йому кредиту; провадить благодійну діяльність за рахунок коштів спеціально створених для цього фондів. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки», провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається. У даному випадку надання кредитних коштів здійснено за рахунок об`єднання грошових внесків членів кредитної спілки, а тому такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається. Отже, виходячи з вищенаведеного, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені. Оскільки, відповідно до вимог чинного законодавства України, заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, то відступлення права вимоги КС «Придунав`я» не спричиняє правових наслідків. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15, постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц. В матеріалах справи наявний розрахунок заборгованості за кредитним договором №40099 від 07 червня 2007 року за період з 07 червня 2007 року по 08 квітня 2019 року, відповідно до якого заборгованість зі сплати процентів становить 1 195 570 (один мільйон сто дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот сімдесят) грн. 45 коп., але сума позовних вимог та всього заборгованість вказана у розмірі 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. При цьому позивачем не зазначено, що сума 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. це часткове стягнення боргу, та не вказано за який період стягується саме дана заборгованість, розрахунок на заявлену суму заборгованості відсутній. Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав зазначену суму позовних вимог необґрунтованою. На підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи, аналізу доказів, досліджених в судовому засіданні, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів звертає увагу на те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512, ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, з погодження Національного Банку України. В силу наведених норм права у даних правовідносинах фізична особа не може виступати кредитодавцем, і укладений договір не може змінити імперативні приписи законодавства. Саме таких висновків набув Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 923/151/17. Додатково колегія суддів звертає увагу, що заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 15 ЦК України). Статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки» передбачено, що кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається. Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15, постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті. Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Ренійського районного суду Одеської області від 04 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає. Повний текст судового рішення складено 10 липня 2023 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда