Постанова 4811 № 462/5349/17

Справа № 462/5349/17 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б.М. Провадження № 22-ц/811/569/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:50 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар Жукровська Х.І., розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Львова цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року, постановлене у складі головуючого судді Гедз Б.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Залізничний відділ реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції про визнання батьківства та внесення змін в актовий запис про народження дитини, - в с т а н о в и л а: Позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить визнати його батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_1 та внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де у відомості про батьківство вказати його батьком. Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 2014 року по вересень 2016 року проживав однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . У вересні 2016 року, перебуваючи на дев`ятому місяці вагітності, відповідач поїхала до Ізраїлю, де проживають її батьки, і там, ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочку, ОСОБА_3 . Відповідач з дочкою повернулася в Україну в січні 2017 року. Йому відомо, що свідоцтво про народження дитини було видане на території Ізраїлю в консульстві України і запис про батька дитини внесений відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України за вказівкою матері, а саме - « ОСОБА_2 ». Крім того, ще під час вагітності відповідачки йому було відомо про своє батьківство і він визнає, що є батьком ОСОБА_3 . Зазначив, що відповідач сама, при свідках визнавала його батьківство, та говорила що він є батьком ОСОБА_3 . Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Залізничний ВРАЦС Львівського МУЮ про визнання батьківства та внесення змін в актовий запис про народження дитини задоволено. Ухвалено визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Львова, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 - батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої ОСОБА_1 та внести зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де у відомості про батьківство вказати батьком дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Львова, громадянин України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач оскаржила таке в апеляційному порядку. Вважає дане рішення незаконним, ухваленим з недодержанням норм матеріального та процесуального права, за недоведених обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування вимог покликається на те, що судом без належного обґрунтування взято до уваги покази свідків зі сторони позивача, які повідомили про обставини, що ґрунтуються на відомостях отриманих від самого позивача, які навіть не були в його квартирі по АДРЕСА_2 , а також безпідставно відкинуті покази свідків із сторони відповідача, які були очевидцями, так званих, відносин між сторонами. Судом взято до уваги Акт ЛКП «Нове», разом з тим його достовірність не перевірено, такий не є належним доказом та не підтверджує дійсні обставини справи, складений всупереч нормам чинного законодавства, а саме Наказу Мінпраці та соціальної політики України від 28.04.2004 р. №95 «Про затвердження форми акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї». Позивач стверджував, що за станом свого здоров`я не проживав з відповідачкою деякий час, що ще раз підтверджує його неправдиві покази дійсним обставинам справи, які були взяті судом до уваги щодо безспірності спільного проживання. Стверджує, що судом помилково застосована норма ст. 109 ЦПК України та передчасно зроблено висновок щодо ухилення відповідача від проведення ДНК експертизи, тоді як така не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено і іншими доказами. У даній справі містяться інші докази: пояснення сторін та покази свідків і підтверджують походження дитини не від позивача. Просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив про необґрунтованість апеляційної скарги. Суд дійшов правильного висновку, оцінюючи покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , надав їм віри, оскільки вони знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з іншими матеріалами справи, нічим не спростовані, доповнюються та уточнюються іншими доказами. Позиція відповідачки про те, що її представником заявлялось клопотання про повторне проведення експертизи не відповідає дійсності, оскільки ні письмово, шляхом подачі клопотань, ні в усному порядку відповідач та її представник таких клопотань не заявляли. Умисна неявка відповідачки на проведення експертизи не є підставою для проведення повторної експертизи. Враховуючи викладене просить у задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21.11.2018 року залишити без змін. Сторони та їх представники дали пояснення в суді апеляційної інстанції, однак, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в останнє судове засідання не з`явились, подали клопотання про розляд справи у їх відсутність. Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходи з того, що стороною відповідача не надано, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності кровного споріднення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 чи факту походження дитини від іншого чоловіка, а тому суд вважає, що заперечення позову ОСОБА_1 та її ухилення від участі у проведенні судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи є лише способом захисту та має на меті виключно відмову в позові про визнання батьківства ОСОБА_2 щодо дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що суперечить правам дитини та позивача як батька, які надані їм СК України та Конвенцією ООН про права дитини. З правильністю та обґрунтованістю висновків суду першої інстанції погоджується колегія суддів. Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Згідно з ч. 1ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч.2 цієї статті. Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку. У пункті 3 постанові Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» викладена позиція, що справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилась не раніше 1 січня 2004 р. , суд має вирішувати відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства. Пунктом 9 постанови встановлено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. За змістом ч. 1 ст. 121 СК України, права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду. Відповідно до частини першої, другої статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Тобто стаття 128 СК встановлює перелік необхідних умов для визнання батьківства у судовому порядку. По-перше, батьки дитини не повинні перебувати у зареєстрованому шлюбі між собою (реєстрація народження дитини в органах РАЦС і Свідоцтво про її народження підтверджують, що вона народилася не в зареєстрованому шлюбі). По-друге, ймовірний батько дитини, народженої поза шлюбом, чи її мати відмовляються від подання спільної заяви про добровільне визнання батьківства. Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Наприклад, доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме позивач. Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності. Такими є, наприклад, генетична дактилоскопія (по ДНК, де міститься генетичний код, індивідуальний для кожної особи, при цьому ДНК дитини завжди поєднує ознаки ДНК матері та батька), експертиза по амніотичній рідині (води при вагітності). Але висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Згідно із частиною першою статі 135 СК України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Відповідно до ст. ст. 213, 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Тобто у залежності від конкретних обставин суд може як прийняти до уваги, так і відхилити будь-які надані сторонами докази, але при цьому ні один з них не може мати пріоритетного характеру стосовно інших доказів. Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , її матір`ю записана ОСОБА_1 , а батьком - ОСОБА_2 , місцем державної реєстрації зазначено Посольство України в Державі Ізраїль (а.с. 61).Дана обставина стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 23.12.2016 року. З копії довідки з книги реєстрації актів про народження консульського відділу Посольства України в Державі Ізраїль вбачається, що 23 грудня 2016 року зроблено запис за №31 про народження ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , де відомості про батька записані за заявою матері згідно з частиною першою статті 135 Сімейного Кодексу України та зазначено «батько: ОСОБА_2 » (а.с. 62). На час народження дитини ОСОБА_3 сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували. Матеріали справи також не містять доказів, що на момент народження дитини відповідач перебувала у шлюбі. З пояснень сторін вбачається, що ОСОБА_1 дійсно є знайома з позивачем. Під час спільного проживання з ОСОБА_2 завагітніла та у вересні 2016 року, перебуваючи на дев`ятому місяці вагітності виїхала до Ізраїлю, де ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину - ОСОБА_3 . В січні 2017 року ОСОБА_1 разом з дочкою повернулася в Україну. Судом також встановлено, що ОСОБА_2 , проживав фактично з ОСОБА_1 протягом 2014 - 2016 років за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актом складеним комісією ЛКП «Нове» (а.с. 7). Позивач визнає своє батьківство та вважає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 своєю рідною дочкою. За клопотанням позивача судом першої інстанції призначено у справі судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено експертам Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при МВС України у Львівській області. 03.04.2018 року на адресу районного суду від експертної установи надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи №10/321, оскільки ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_3 у визначений день (25.04.2018 року) до Львівського НДЕКЦ МВС України не з`явилася, що унеможливило проведення молекулярно-генетичної експертизи. Зважаючи на доводи апеляційної скарги, а також на те, що ухвала суду першої інстанції про призначення експертизи виконана не була, колегія суддів задовольнила клопотання позивача та призначила по справі молекулярно-генетичну експертизу. Згідно висновку експерта № 14/590 від 23.07.2020 року «ДНК-профіль зразка букального епітелію ОСОБА_3 містить ті генетичні ознаки (алелі), які визначені в ДНК-профілі зразка букального епітелію ОСОБА_1 та 20 з 21 алелів, які визначені в ДНК-профілі ОСОБА_2 , що свідчить про біологічне батьківство останнього відносно дитини ОСОБА_3 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , може бути біологічним батьком дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якої є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Ймовірність даної події складає 99, 99999999 %.» (т. 2 а.с.164). А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, дав належну оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності та прийшов до вірного висновку про визнання позивача ОСОБА_2 батьком дитини - ОСОБА_3 . При цьому колегія суддів враховує і психологічне значення для дитини рішення суду про визнання батьківства, оскільки завдяки цьому рішенню дитина одержує можливість реалізувати своє природне право знати свого батька; завдяки йому утверджується природний обов`язок батька турбуватися про своїх нащадків. У справі «Ельсхольц проти Німеччини», в п. 43 Європейський суд з прав людини зазначив, що взаємне спілкування дитини зі своїм батьком є фундаментальна складова сімейного життя навіть у разі розриву відносин між батьками. Якщо право батька на доступ до власної дитини обмежується, то існує серйозна небезпека ослаблення сімейних відносин між батьком та малолітньою дитиною п.

49. Відповідач належних та допустимих доказів на спростування факту походження дитини від позивача та відсутності кровного споріднення між ним та дитиною суду не надала, і судом таких доказів не здобуто. Таким чином, проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про задоволення позову про визнання батьківства, та відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки батьківство позивача ОСОБА_2 доведено зібраними доказами. Відповідно до п.п. 2.13.1., 2.16.4.Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання» № 96/5 від 12.01.2011 року рішення суду про визнання батьківства є підставою для внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини. На підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства) в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим інші зміни згідно із зазначеними в рішенні суду. У відповідності до п. п. 20 п. 1 Розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/2 з відповідними змінами, при вирішенні судом спорів про визнання батьківства, материнства, оспорювання батьківства чи материнства, встановлення фактів батьківства та материнства зміни до актових записів про народження вносяться відповідно до законодавства, яке регулює порядок внесення змін до актових записів цивільного стану. Відповідно до п.2.13.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, які затверджено наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 96/5 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 р. за N 55/18793, рішення суду про визнання батьківства (материнства), усиновлення (удочеріння), про скасування раніше винесеного рішення суду про визнання батьківства, виключення відомостей про батька (матір) дитини з актового запису про народження, скасування або визнання усиновлення (удочеріння) недійсним, про визнання шлюбу недійсним, установлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану, є підставою для внесення відповідних змін до актового запису. А відтак, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про задоволення позову про внесення змін у актовий запис про народження дитини ОСОБА_3 , зокрема про батька дитини, у зв`язку із визнанням позивача ОСОБА_2 її батьком. В апеляційній скарзі відсутні доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надала будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення та обґрунтування цієї постанови достатніми. Пунктом першим частини першої ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія судді в приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Відповіднодо ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст.141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.Повний текст даного судового рішення складено 11 грудня 2020 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390, 393 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 21 листопада 2018 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 11 грудня 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В. Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду Судове рішення набрало законної сили: 11.12.2020 Помічник судді: З.М.Гацура Дата засвідчення копії: 11.12.2020