Постанова 4803 № 209/1743/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8167/20 Справа № 209/1743/19 Суддя у 1-й інстанції - Лобарчук О. О. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 30 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Деркач Н.М., Куценко Т.Р. розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, третя особа Управління Державної казначейської служби України у м. Кам`янське Дніпропетровської області про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину,- В С Т А Н О В И Л А: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України на його користь суму втраченого ним заробітку в розмірі 254939 грн. 33 грн., внаслідок втрати професійної та загальної працездатності за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2018 рік; стягнути з Державної казначейської служби України на його користь інфляційні збитки за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2018 ріку 396889 грн. 04 коп.; стягувати з Державної казначейської служби України на його користь заподіяну матеріальну шкоду внаслідок стійкої втрати професійної працездатності у зв`язку з пошкодженням здоров`я, завданого в результаті дорожньо-транспортної пригоди щомісячними платежами у розмірі втраченого ним заробітку у розмірі 3034 грн. 99 коп. щомісячно, починаючи з 01 січня 2019 року та довічно, індексуючи виплати на індекс інфляції на підставі річних індексів інфляції у січні за попередній рік. Позов мотивований тим, що 21 вересня 1982 року водій ОСОБА_3 , який працював водієм в АТПОУС "Дніпроканалстрой", заподіяв пошкодженням здоров`я, керуючи автомобілем «ГАЗ-53» державний № НОМЕР_1 порушив правила дорожнього руху і допустив зіткнення з мотоциклом під його керуванням. В результаті дорожньо-транспортної пригоди йому були заподіяні тілесні ушкодження і з 01 лютого 1985 року він визнаний інвалідом 3 групи. Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 квітня 1983 року ОСОБА_3 був визнаний винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 215 УК УРСР. На підставі п. А ст. 1 Указу ПВС СРСР від 27 грудня 1982 року «Про амністію у зв`язку з 60 річчям утворення СРСР» ОСОБА_3 був звільнений від відбування покарання. По цій кримінальній справі ОСОБА_1 був визнаний потерпілим. Він неодноразово звертався до суду з позовами, а суди задовольняли його вимоги, а саме суд зобов`язував Державне комплектовочно - транспортне підприємство виплачувати йому щомісяця втрачений заробіток з урахуванням втрати професійної працездатності до наступного огляду МСЕК. На підставі протоколу №167 від 01 грудня 2014 року комісією МСЕК йому було встановлено II групу інвалідності за загальним захворюванням опорно-рухового апарату безстроково. Оскільки каліцтво йому було спричинено робітником підприємства - АТПОУС «Дніпроканалстрой», з яким ОСОБА_3 знаходився в трудових відносинах, що раніше було встановлено вироком суду від 19 квітня 1983 року та рішеннями суду від 21 лютого 1989 року, 05 листопада 1992 року, 03 грудня 1997 року, 17 жовтня 2000 року, 23 листопада 2005 року та 03 травня 2012 року, шкоду йому, завдану каліцтвом, повинне відшкодовувати підприємство. А враховуючи те, що правонаступник АТПОУС «Днепрканалстрой» м. Донецька було Державне комплектовочно - транспортне підприємство м. Добропілля, засновником, якого був Державний комітет України по водному господарству, 13 травня 2013 року було ліквідоване на підставі рішення Господарського суду Донецької області від 29 квітня 2013 року, то вважає, що належним відповідачем по справі є Держава Україна у відповідності до ст. 170 ЦК України. До отримання травми він працював на підприємстві «ДніпроАзот» апаратником концентрованої азотної кислоти, оскільки в даний час професії в штатному розписі ВАТ «ДніпроАзот» немає, по - цьому необхідно виходити із середньої заробітної плати по Дніпропетровській області, а саме: 2012 рік 3141,08 грн.; 2013 рік 3336,67 грн.; 2014 рік 3649,84 грн.; 2015 рік 4389,58 грн.; 2016 рік 5086,75 грн.; 2017 рік 6939,17грн.; 2018 рік 8865,17 грн., відповідно. Отже, середня заробітна плата за станом на 01 січня 2019 рік. складе не менше 5058,32грн. 17 березня 2005 року Дніпропетровським обласним бюро судово-медичної експертизи, визначено, що у нього ушкодження здоров`я є наслідком травми, отриманої 21 вересня 1982 року у ДТП, з урахуванням втрати професійної здатності - 60%, втрата його заробітку становить 3034,99 грн. від 5058,32 грн. Збиток отриманий внаслідок ушкодження здоров`я за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2018 рік складе 5058,32 грн. х 84 місяці х 60% = 254939,33 грн. Розрахунок суми, що індексується проводиться з використанням формули: прибуток, який підлягає індексації, помножується на розмір приросту індексу цін, розділений на 100%. Інфляційні збитки з січня 2012 року по листопада 2018 року складають 396889,04 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем позовні вимоги не доведені та безпідставні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційний скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна. Так, судом встановлено, що вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 19 квітня 1983 року ОСОБА_3 був визнаний винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 215 УК УРСР. На підставі п. А ст. 1 Указа ПВС СРСР від 27 грудня 1982 року «Про амністію у зв`язку з 60 річчям утворення СРСР» ОСОБА_3 був звільнений від відбування покарання.(а.с.6-8) Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 21 лютого 1989 року стягнуто з АТПОУС "Дніпроканалстрой" на користь ОСОБА_1 завдані збитки в результаті пошкодження здоров`я в сумі 2682 руб. 76 коп. починаючи з 01 лютого 1985 року до наступного переоглядові 01 січня 1989 року.(а.с.9-10) Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 листопада 1992 року стягнуто з АТПОУС "Дніпроканалстрой" на користь ОСОБА_1 26275 куп. 83 коп. одночасно й щомісяця стягувати по 3731 куп.60 коп., починаючи з 01 жовтня 1992 року по 29 серпня 1995 року, а також судові витрати в розмірі 1500 руб.(а.с.11-12) Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 03 грудня 1997 року стягнуто з АТПОУС "Дніпроканалстрой" на користь ОСОБА_1 одноразово суму в відшкодування шкоди за період з 1995 року по 1997 рік включно 1537 грн. 09 коп., щомісяця.(а.с.13-14) Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 17 жовтня 2000 року стягнуто з державного комплектовочно-транспортного підприємства м. Донецьк на користь ОСОБА_1 одноразово в відшкодування шкоди за період з 01 березня 2000 року по 30 вересня 2000 року додаткові витрати по судмедекспертизі 133 грн. 88 коп., витрати на проїзд 31 грн., а всього 739 грн. 93 коп., щомісяця, починаючи з 01 жовтня 2000 року по 01 березня 2005 рік по 82 грн. 15 коп.(а.с.15) Заочним рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 23 листопада 2005 року стягнуто з Державного комплектовочно-транспортного підприємства Донецької області на користь ОСОБА_1 у відшкодування шкоди, завданої каліцтвом одноразово 6792,55 грн. за період з 01 жовтня 2004 року по 01 листопада 2005 року, витрати за придбання лікарських препаратів - 229,00 грн., витрати за надання правової допомоги - 200,00 грн., а разом 7221,55 грн., та щомісячно стягувати з відповідача 554,10 грн., починаючи з 01 листопада 2005 року по 01 березня 2010 року.(а.с.47-48) Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 03 травня 2012 року стягнуто з Державного комплектовочно-транспортного підприємства на користь ОСОБА_1 12064,80 у відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної пошкодженням здоров`я, за період з 01 березня 2010 року по 01 січня 2012 року. (а.с.18) Відповідно до довідки МСЕК від 01 грудня 2014 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності з 01 листопада 2014 року за загальним захворюванням опорно-рухового апарату безстроково.(а.с.20) Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з того, що питання щодо потенційного стягнення на майбутнє шкоди, завданої каліцтвом Позивача, повинно було вирішуватися під час розгляду справи про банкрутство деліктного відповідача - Державного комплектовочно - транспортного підприємства, проте позивачем не надано будь-якого доказу та не наведено жодної обставини, які б вказували на реалізацію ним зазначеного права або перешкоди щодо його реалізації під час розгляду справи про банкрутство, що лише опосередковано вказує на упущену комерційну можливість ОСОБА_1 та не є підставою для задоволення позовної заяви. Позивачем необґрунтовано можливість систематичного стягнення шкоди з особи, яка не є безпосереднім заподіювачем завданої шкоди та не є правонаступником деліктного відповідача, необґрунтовано розмір грошового стягнення, не зазначено правовий механізм надуманих юридичних махінацій щодо довічного стягнення грошових коштів, необґрунтовано обставини щодо грошового стягнення з безпосереднього заподіювана шкоди - ОСОБА_4 , не наведено будь-яких обставин щодо капіталізації АТПОУС «Дніпроканалстрой» завданої шкоди під час ліквідації зазначеного підприємства (в порядку ст.1205 ЦК України). Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відшкодування збитків, що завдаються у позадоговірних відносинах, до яких відноситься і шкода, спричинена злочином та каліцтвом, розглядається не тільки як обов`язкова умова, але і як міра відповідальності. Разом з тим згідно стаття 61 Конституції ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Також згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Таким чином систематичне стягнення шкоди з роботодавця безпосереднього заподіяювача шкоди суперечить ст.ст. 8, 61 Конституції України, оскільки в даному випадку є ідентичні ситуації, одне й те саме правопорушення, суб`єктний склад, причини та наслідки, проте різний розмір юридичної відповідальності. Згідно ст. 1205 ЦК України у разі ліквідації юридичної особи платежі, належні потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 цього Кодексу, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у порядку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим актом. У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов`язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого. Постановою КМУ №765 від 06 травня 2000 року затверджено Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров`ю. Відповідно до цього Порядку здійснюється капіталізація платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов`язань банкрута відшкодовувати шкоду, заподіяну життю і здоров`ю громадян. Згідно з ч. 1 п. 1 Порядку капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів. Капіталізація виплат майбутніх періодів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю і здоров`ю громадян, повинна проводитись саме в період ліквідаційної процедури банкрута, оскільки саме після визнання підприємства банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури підприємницька діяльність підприємства закінчується та строк виконання усіх його грошових зобов`язань вважається таким, що настав. Згідно з п.1 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Відповідно до ст. 31 вказаного вище Закону, у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов`язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута, зобов`язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Україна у 2005 році підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів, яка мала б зобов`язати Україну створити державний компенсаційний механізм для жертв насильницьких злочинів. Відповідно до п. б ч.2 ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори України» ратифікації підлягають міжнародні договори України, що стосуються прав, свобод та обов`язків людини і громадянина. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід`ємною частиною якого є текст міжнародного договору (ч.І ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори України»). Проте Конвенція не була ратифікована, а це означає, що Україна не має міжнародного зобов`язання створювати механізм компенсації. Згідно ст. 14 Закону України «Про міжнародні договори України» міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов`язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб. Європейська конвенції про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів ETS № 116 від 24 листопада 1983 не є частинною законодавства України та не може бути застосована як джерело права, станом на момент написання цих пояснень. Згідно із ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Стаття 1177 ЦК України посилається на спеціальний закон, який повинен встановити порядок того, як держава має компенсувати шкоду, заподіяну здоров`ю або життю злочином. У п.30 постанови Великої Палати Верховного Суду у № 265/6582/16-ц від 04 вересня 2019 року суд звертає увагу на те, що ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 9 червня 2013 року, та статті 1207 цього кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy V. Ukraine, заява № 54904/08) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine, заява № 3958/13)). Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно ст. 1207 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 цього кодексу, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо вона є неплатоспроможною, а отже у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови в позові, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи встановлено, що саме ОСОБА_3 був визнаний винним у скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 215 УК УРСР, тоді як позивачем не доведено не можливості стягнення шкоди з останнього. Посилання апелянта, що саме Кабінет Міністрів України уособлює в собі державу Україна і повинен бути в якості відповідача по справі, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивач в своєму позові та апеляційній скарзі не зазначив та не обґрунтував роль Кабінету Міністрів України у вказаних правовідносинах, а також не вказав між Кабінетом Міністрів України та ОСОБА_1 прямого безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку щодо відповідальності за нанесену шкоду позивачу. Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Н.М. Деркач Т.Р. Куценко