Постанова 4824 № 357/5403/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №357/5403/22 Головуючий у І інстанції Ярмола О.Я. Провадження №22-ц/824/750/2023 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О.Таргоній Д.О., за участі секретаря судового засідання Шаламай Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі державного органу Державної казначейської служби України, третя особа: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відшкодування шкоди заподіяної злочином, В С Т А Н О В И В : У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом посилаючись на те, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2012 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, згідно якого ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, наніс кілька ударів рукою по тулубу ОСОБА_1 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді двохмоментного розриву селезінки, внутрішньочеревну кровотечу. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2013 року було частково задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 400000,00 грн. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2013 року рішення суду першої інстанції змінено та зменшено розмір відшкодування моральної шкоди до 250000,00 грн. На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист, який був поданий для примусового виконання до районного відділу ДВС Білоцерківського МРУЮ. За період 2013-2021 років органом державної виконавчої служби вжито всіх заходів, направлених на виконання рішення суду, однак неодноразово було встановлено, що боржник ОСОБА_2 є неплатоспроможним та в нього відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. На даний час на примусовому виконанні з 30 липня 2021 року виконавчий лист не перебуває, оригінал цього виконавчого листа знаходиться у позивача. Згідно відмітки державного виконавця у виконавчому листі, залишок боргу складав 240752,68 грн. (станом на 30 липня 2021 року). Позивач вважає, що через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, шкоду, відповідно до ч.2 ст. 1177 ЦК України, повинна компенсувати Держава Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України. Також позивач зазначає, що згідно ст.625 ЦК України Держава Україна повинна сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, з 01 серпня 2013 року по 31 травня 2022 року, згідно якого розмір заборгованості з врахуванням індексу інфляції складає 831391,23 грн. (240752,68*345,33 % індекс інфляції) На підставі вище наведеного, ОСОБА_1 просить суд стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету на його користь 809386,43 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої злочином. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. В доводах апеляційної скарги зазначає, що в матеріалах справи відсутні відомості про те, що матеріальний стан боржника ОСОБА_2 змінився. Більш того, матеріальний стан ОСОБА_2 судом взагалі не досліджувався, а тому висновок суду першої інстанції що скаржник не дотримався положень Закону України «Про виконавче провадження» є необґрунтованим і таким, що не підтверджується матеріалами справи. Крім того, зазначає, що причиною невиконання судового рішення є саме відсутність у боржника доходів та майна, за рахунок якого можливо було б виконати рішення суду, а не бездіяльність державного виконавця. Таким чином відсутні підстави для подачі скарги на державного виконавця. Також вказує, що державним виконавцем 30 липня 2021 року винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. Підставою для винесення вказаної постанови стала саме відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, що в свою чергу свідчить про неможливість виконання судового рішення. На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду м. Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі від Державної казначейської служби України, в якому зазначено, що оскаржуване рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Крім того, зазначає, що доводи наведені в апеляційній скарзі вже були розглянуті судом першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди апелянта з висновками суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. Також вказує у відзиві, що позивач не скористався правом повторного звернення до державного виконавця для перевірки майна боржника, не оскаржив дії/бездіяльність державного виконавця, а тому у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для відшкодування шкоди передбаченої ст. 1177 ЦК України. На підставі викладеного Державна казначейська служба України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату і час судового розгляду справиОСОБА_1 був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своїм вироком від 14 березня 2012 року визнав винним ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України і призначив покарання у виді п`яти років позбавлення волі, на підставі ст. 75,76 КК України звільнив ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком - три роки. ОСОБА_1 був визнаний по цій кримінальній справі потерпілим.(а.с. 10-14) Вказаний вирок суду набрав законної сили 01 квітня 2014 року. ОСОБА_1 звернувся до суду з цивільним позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої злочином Білоцерківський міськрайонний суд Київської області своїм рішенням від 04 березня 2013 року по справі № 1003/16004/12 стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 400000 грн. та судові витрати по справі. (а.с. 15-17) Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 липня 2013 року по справі №1003/16004/12 рішення суду першої інстанції змінено в частині визначення розміру стягнення з ОСОБА_2 , а саме зменшено розмір моральної шкоди з 400000,00 грн. до 250000,00 грн. (а.с. 18-20) На виконання вказаного рішення суду по справі № 1003/16004/12, 08 серпня 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області видав виконавчий лист, який перебував на примусовому виконанні. Встановлено, що 30 липня 2021 року державним виконавцем Білоцерківського районного відділу ДВС ЦМУ МЮ (м.Київ) Шульгою М.Ю. було встановлено відсутність майна, належного на праві власності боржнику ОСОБА_2 , заходи здійснені щодо розшуку майна виявилися безрезультативними, згідно відповіді Білоцерківської ОДПІ боржник як ФОП не значиться, рахунки в банківських установах відсутні, місце роботи боржника не виявлено, а тому державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу. (а.с.22) Після 30 липня 2021 року ОСОБА_1 не подавав до ДВС на примусове виконання зазначеного виконавчого документу для виконання рішення суду. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої станції виходив з того, що держава Україна не гарантує безумовного права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої злочином, а умови і порядок відшкодування такої шкоди державою не визначені. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке. Відповідно до статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Суд першої інстанції правильно виходив з того, що положення цієї статті передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом. Однак, на теперішній час у національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає такий порядок відшкодування шкоди. За правилом ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Великою Палатою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року по справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблений наступний правовий висновок. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України). Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року (не була ратифікована). Втім, ця Конвенція передбачає обов`язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам - жертвам насильницьких злочинів. Отже, держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону. ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими - фізичними особами, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine), заява № 54904/08, і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine), заява № 3958/13) ». Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що посилання позивача на те, що державний виконавець не забезпечив виконання судового рішення через відсутність у боржника майна, не може бути безумовною підставою для покладення на державу відповідальності за шкоду, завдану конкретними особами, на підставі статті 1177 ЦК України. Наявність постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення не є безумовним доказом неплатоспроможності злочинця, якому обрано міру покарання не пов`язану з позбавленням волі, який може працювати, та відшкодовувати завдану його злочинними діями шкоду. При цьому, позивачем не надано доказів того, що ним було використано всі можливі та ефективні засоби для виконання судового рішення, зокрема такі як, оскарження дій державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві, оскарження бездіяльності державного виконавця щодо не вчинення заходів з приводу розшуку майна боржника та застосування до останнього обмеження у праві виїзду за межі України, та інших дієвих заходів щодо виконання обов`язку боржника виконати судове рішення. Крім того, в разі зміни майнового стану боржника, стягувач відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» має право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених статтею 12 цього Закону. Зазначених положень закону позивач не дотримався, і у справі відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 звертався до державної виконавчої служби для повторної перевірки майнового стану боржника. Інші доводи апеляційної скарги зводяться фактично до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції вже надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З врахуванням наведеного, суд першої інстанції врахував всі обставини справи та наддав належну правову оцінку доказам у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке постановлено з дотриманням норм процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 вересня 2022 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повне судове рішення складено 02 березня 2023 року. Суддя-доповідач Судді: