Постанова Донецький апеляційний суд № 219/13570/19

Єдиний унікальний номер 219/13570/19 Номер провадження 22-ц/804/3287/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Мірути О.А., суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В., за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 у цивільній справі № 219/13570/19 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: виконавчий комітет Бахмутської міської ради про виселення з житлового будинку на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2020 року (суддя Медінцева Н.М.), повний текст рішення виготовлений15 вересня 2020 року, ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просить: виселити ОСОБА_1 та її малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . В обгрунтування позову позивач зазначила, що на підставі договору міни будинками від 08 грудня 2001 року їй належить жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 800 кв .м. разом з надвірними спорудами та побудовами: погрібом, 2 сараями, уборною, літньою кухнею, огородженням. Згідно з домовою книгою у згаданому будинку зареєстровані: вона, її колишній чоловік ОСОБА_5 , та їх син ОСОБА_6 . На даний час Артемівським міськрайонним судом Донецької області розглядається цивільна справа № 219/7057/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , 3-тя особа: ОСОБА_6 , про визначення порядку користування майном - спірним будинком. Під час розгляду вказаної справи позивачем було з`ясовано, що у згаданий будинок самоправно без будь-яких правових підстав, без відома, дозволу та погодження позивача, як єдиного титульного власника спірного будинку, вселилися відповідачі, чим порушили право власності позивача на цей будинок. Відповідачі ніколи не були членами сім`ї позивача та не мали ані до неї ані до спірного будинку ніякого відношення. Вважає, що відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України відповідачі підлягають виселенню із спірного будинку без надання іншого житла. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: виконавчий комітет Бахмутської міської ради про виселення з житлового будинку - задоволено. Вирішено виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без дозволу позивача проживає у спірному будинку, який належить позивачу, без будь - яких правових підстав, тобто незаконно, що у свою чергу приводить до порушення прав позивача і перешкоджає їй належним чином користуватися та розпоряджатися власністю. Наведені обставини свідчать про наявність в діях відповідача систематичного порушення прав позивача. Також суд визнав можливим виселити відповідачку разом з її дітьми, оскільки відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків ( усиновлювачів), або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або навчального закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає, із займаного нею житлового будинку на підставі ст.116 ЖК УРСР. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначила, що в матеріалах справи відсутні будь - які документи, які б свідчили про те, що вона та її неповнолітні діти систематично порушують правила існування в спірному житловому приміщенні. Крім того, позивач у своєму позові не зазначає жодну матеріальну норму права на підставі якої її необхідно виселити із спільної власності подружжя - будинку, який був придбаний за згодою тоді ще чоловіка - ОСОБА_5 , в період шлюбу з позивачем та є спільною сумісною власністю подружжя. Вважає, що ОСОБА_5 , як власник житлового будинку, у відповідності до ч.1 ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім`ї. Тому вона та її діти, як члени родини співвласника ОСОБА_5 , мали всі підстави для вселення в житлове приміщення свого чоловіка ОСОБА_5 , який надав згоду на їх проживання. Додає, що її чоловік ОСОБА_5 іншого житла не має та не дав би згоду на продаж спірного житлового приміщення. Також вважає, що позивач повинен був залучити до участі у справі в якості співвідповідача або третьої особи співвласника ОСОБА_2 УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У відзиві на апеляційну скаргу позивачем ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_7 , зазначено, що апелянт безпідставно наголошує на відсутність доказів порушення відповідачами правил співіснування у спірному будинку (ч. 1 ст. 116 ЖК України), оскільки підставою для позову були обставини, передбачені ч. 3 ст. 116 ЖК України, тобто самоправне вселення відповідачів у спірний будинок без жодних правових підстав, через що вони підлягають виселенню, без надання іншого житла незалежно від того, чи порушують вони правила співжиття чи ні незалежно від їхньої поведінки чи можливості спільного проживання. Позивачка є титульним власником спірного будинку та відповідно до ст. 391 ЦК України має право вимагати усунення будь-яких перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, незалежно від будь яких обставин, а вказівка на те, що відповідачі вселились до спірного будинку за згодою іншого співвласника ОСОБА_5 (колишнього чоловіка позивачки) є неспроможними, оскільки на даний час документа, який визначав би його співвласника, з визначенням виду співвласності (часткова або сумісна), не існує. Крім того, зазначає, що ті обставини, що відповідачка ОСОБА_1 є новою дружиною колишнього чоловіка позивачки, а ОСОБА_4 та ОСОБА_4 є дітьми ОСОБА_1 від іншого шлюбу, тобто не є дітьми ОСОБА_5 , не можуть бути підставами для вселення відповідачів до спірного будинку, оскільки відповідачі ніколи не були членами сім`ї позивачки та ніколи не мали ані до неї ані до спірного будинку ніякого відношення. Вважає доводи апеляційної скарги в частині того, що до участі у справі треба було залучити ОСОБА_5 , безпідставними, оскільки судовим рішенням жодні його права не зачіпаються та судове рішення на його права, пов`язані із спірним будинком не впливає та не може вплинути в майбутньому, оскільки про його право на користування та проживання у спірному будинку в позовній заяві не йдеться та відповідні права ОСОБА_5 ніким не оспорюються. Відносно нього позивачка позовних вимог не заявляє, той факт, що відповідачка ОСОБА_1 є теперішньою дружиною ОСОБА_5 , жодним чином не порушує його особисті права на спірний будинок, які позивачка порушує. Факт укладення шлюбу ОСОБА_5 з ОСОБА_8 не свідчить про набуття останньою будь-яких прав на спірний будинок, а виселення відповідачів із спірного будинку не припиняє особистих прав ОСОБА_5 на цей будинок. Акцентує увагу суду, що на даний час правовстановлюючі документи на спірний будинок оформлені саме на позивачку, а тому вчинення дій щодо користування, володіння чи розпорядження цим будинком поза її волею є протиправним. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримала, просила задовольнити. У судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили відмовити у її задоволенні. Представник 3ї особи виконавчого комітету Бахмутської міської ради у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, заяв про відкладення судового засідання або будь яких клопотань на адресу суду не надходило. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З відмітки в паспорті ОСОБА_2 вбачається, що 03 жовтня 1986 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 , шлюб був зареєстрований Відділом РАГСу м. Артемівська Донецької області (а.с.6). З копії договору міни будинками від 08 грудня 2001 року (а.с.7) вбачається, що ОСОБА_2 перейшов у власність жилий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_2 , номер три на земельній ділянці розміром 800 кв. м., що також підтверджується копією домової книг, внаслідок міни житлового будинку з надворними спорудами та побудовами, який знаходиться в АДРЕСА_3 на земельній ділянці розміром 617,5 кв. м. та належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого Першою Артемівською державною нотаріальною конторою 29.01.2001 року за реєстром № 1.258 та зареєстрованого в Артемівському БТІ 30.01.2001 року за № 18-2661 (а.с.8-10). Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.11) ОСОБА_5 18 березня 2016 року розірвав шлюб з ОСОБА_2 . З копії довідки (а.с.12) вбачається, що ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за даною адресою разом з ним фактично проживає його жінка ОСОБА_1 та її діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , що підтверджують сусіди. Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , ОСОБА_5 21 червня 2019 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 , яка після одруження залишила своє прізвище ОСОБА_1 . Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та його батьками є: батько - ОСОБА_10 , мати - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та її батьками є: батько - ОСОБА_10 , мати - ОСОБА_1 ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав. Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ч. 1 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що звертаючись до суду із позовними вимогами про виселення відповідача позивач посилався на те, що ОСОБА_1 без будь - яких правових підстав, без дозволу позивача, тобто незаконно, проживає у будинку, який належить позивачу, що в свою чергу приводить до порушення прав позивача і перешкоджає їй належним чином користуватися та розпоряджатися власністю. Проте з таким висновком суду не можна погодитися, оскільки він зроблений з порушенням норм матеріального закону. Чч. 1,2 ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. При цьому не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність поширюється на майно і у тому випадку, коли право власності на майно зареєстровано лише за одним з подружжя (презумпція спільності майна подружжя). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. За приписами частини першої статті 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Ч.2 ст. 68 Сімейного кодексу України визначено, що розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України. Ст. 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Судом встановлено, що спірний житловий будинок перейшов у власність позивачки за договором міни іншого житлового будинку, який належав ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого Першою Артемівською державною нотаріальною конторою 29.01.2001 року за реєстром № 1.258 та зареєстрованого в Артемівському БТІ 30.01.2001 року за № 18-2661, тобто був придбаний під час шлюбу позивачки ОСОБА_2 з ОСОБА_5 , що свідчить, у відповідності до ст. 60 СК України, про презумпцію спільності права власності подружжя на набуте в період шлюбу майно. Статтею 109 ЖК УРСР передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Частиною 3 статті 116 ЖК України, на яку посилається позивач, передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Судом встановлено, що 21 червня 2019 року ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_1 , яка вселилася до нього разом з неповнолітніми дітьми від попереднього шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірний будинок. Тобто у розумінні ст. 3 Сімейного кодексу України відповідачка ОСОБА_4 є членом сім`ї співвласника спірного житлового будинку ОСОБА_5 . Ст. 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок ( частину будинку) квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Отже, апеляційним судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 оселилася в спірному жилому приміщенні в якості дружини - члена сім`ї співвласника ОСОБА_5 , а тому, на думку колегії не може вважатися такою, що зайняла його самоправно, що виключає підстави для її виселення, без надання іншого жилого приміщення, на підставі ч.3 ст. 116 ЖК України. Статтею 29 ч.4 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Оскільки ОСОБА_4 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми відповідачки ОСОБА_1 , не досягли десяти років, а тому їх місцем продживання повинно бути місце проживання їх матері або батька. Оскльки судом встановлено, що вони оселилися у спірному будинку разом зі своєю матір`ю та мешкають разом з нею, апеляційний суд не вбачає підстав для їх виселення, окремо без матері. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності підстав для виселення відповідачів зі спірного житлового будинку на підставі ч.3 ст. 116 ЖК України. При цьому колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції безпідставно послався на ст. 157, ч.1 ст. 116 Житлового кодексу УРСР, п.17 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1985 року №2, з наступними змінами, « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», оскільки вимоги позивача були заявлені на підставі ч.3 ст. 116 Житлового кодексу УРСР, тобто через самоправне зайняття відповідачами жилого приміщення. Довод апеляційної скарги щодо обов`язку позивача залучити до участі у справі в якості співвідповідача або третьої особи співвласника ОСОБА_2 колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу, оскільки фактично є незгодою відповідача з діями позивача щодо реалізації його процесуальних прав. З наведених вище підстав апеляційний суд відхиляє доводи, викладені представником позивача у відзиві на апеляційну скаргу. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Оскільки судом першої інстанції порушені норми матеріального права, рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно положень ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи наведене, з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 1152, 60 грн. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка також діє в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: виконавчий комітет Бахмутської міської ради про виселення з житлового будинку відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у сумі 1152, 60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: О.А. Мірута Судді: О.О. Тимченко Я.В. Хейло Повний текст постанови виготовлений 10 грудня 2020 року Суддя: