Постанова 4804 № 235/5537/17

Єдиний унікальний номер 235/5537/17 Номер провадження 22-ц/804/1294/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді: Мірути О.А., суддів: Агєєва О.В., Космачевської Т.В., за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області цивільну справу № 235/5537/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання недійсними договорів дарування об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2020 року (суддя Назаренко Г.В.), повне судове рішення складено 10 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. 11 грудня 2017 року ОСОБА_1 подала уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, визнання недійсними договорів дарування об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки (т.1 а.с. 84-89). В обґрунтування позову зазначила, що 6 серпня 2009 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис №

272. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2012 року їх шлюб було розірвано, однак через деякий час вони з ОСОБА_2 примирилися і знову почали проживати разом, як чоловік та дружина. У листопаді 2016 року їх відносини з ОСОБА_2 значно погіршилися через зловживання останнім алкогольними напоями. Після чергової сварки, 21 листопада 2016 року ОСОБА_2 вигнав її з дитиною з будинку АДРЕСА_1 , де вони прожили разом майже 5 років. На час подання позову вона мешкає окремо, винаймає квартиру. З березня 2012 року по листопад 2016 року, як і в період шлюбу, вони спільно проживали, відпочивали, допомагали та матеріально підтримували один одного, вели спільне господарство, витрачали спільні грошові кошти за спільною згодою на придбання спільного майна, всі сприймали їх як подружжя. За весь час їх проживання відповідач не був одружений, але від першого шлюбу він має дорослого сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у неї є неповнолітній син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно мешкав разом з ними та сприймав відповідача як батька. Вона вважала, що все майно та грошові кошти, які були придбані за час спільного проживання та шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, а саме: - нежитлова будівля цілісного майнового комплексу ( гараж 14/100), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16.12.2011р., вартістю 7742,69 грн.; - нежитлова будівля цілісного майнового комплексу (12/100 частин), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16.12.2011р. та витягом з державного реєстру правочинів № 10816581 від 16.12.2011р., вартістю 16849,88 грн.; - житловий будинок (незакінчене будівництво), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , право власності підтверджується договором купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 26.05.2016р., вартістю 46453,00 грн.; - земельна ділянка загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000620604660277, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 32580,00 грн.; Житловий будинок (незакінчене будівництво), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,001 га, кадастровий номер 1413200000620604660277, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , вони придбали у ОСОБА_5 , з розстрочкою платежів, і за усною домовленістю з продавцем нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу відбулося після повної оплати вартості майна. Сплативши останній платіж, відповідач нотаріально посвідчив договір купівлі-продажу цього майна навмисно, тільки за своєю участю, бажаючи, щоб вона не мала ніякого права на це майно. Вони з відповідачем не можуть домовитися про поділ спільного майна, так як він вважає, що це майно належить тільки йому, тому вона звернулася до суду з позовом про поділ майна. Просила встановити факт спільного проживання її з ОСОБА_2 з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу; визнати недійсним договір дарування від 02.11.2017 року земельної ділянки, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000620604660277, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати недійсним договір дарування від 02.11.2017 року об`єкту незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визнати спільною власністю її та ОСОБА_2 житловий будинок (незакінчене будівництво), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000620604660277, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; виділити їй 1/2 частину нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу( гараж14/100), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ? частину нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу ( 12/100 частин), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ? частину житлового будинку (незакінчене будівництво), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ? частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000620604660277, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; виділити ОСОБА_2 1/2 частину нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу (Гараж 14/100), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ? частину нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу (12/100 частин), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , ? частину житлового будинку (незакінчене будівництво), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ? частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000620604660277, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_3 задоволені частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року однією сім`ю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Визнано недійсним договір дарування об`єкта незавершеного будівництва від 02 листопада 2017 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 02 листопада 2017 року приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Донецької області Михайленко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2613. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 02 листопада 2017 року загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 2 листопада 2017 року приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Донецької області Михайленко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2614. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, незакінчене будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Поділено нежитлову будівлю, цілісний майновий комплекс, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 : визнати, що ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у житловій будівлі, цілісному майновому комплексі, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , становлять ? кожного без їх реального поділу і залишити нежитлову будівлю, цілісний майновий комплекс, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , в їх спільній частковій власності. Поділено незакінчене будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 : визнати, що ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в незакінченому будівництві, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , становить ? кожного без його реального поділу і залишити незакінчене будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в їх спільній частковій власності. Поділено земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 : визнано, що ідеальні частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в земельній ділянці загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , становить ? кожного без її реального поділу і залишити земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в їх спільній частковій власності. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Судове рішення мотивоване тим, що надані позивачкою докази в сукупності підтверджують, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Вказаний факт підтверджений поясненням свідків, допитаних у судовому засіданні, поясненнями самої позивачки та наданими позивачкою світлинами, на яких зображені сторони разом з сином позивачки та друзями при святкуванні новосілля в будинку АДРЕСА_1 та при спільному проведенні дозвілля. На підставі наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що незакінчене будівництво та земельна ділянка загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнаючи зазначені договори недійсними, суд виходив з того, що при їх укладанні на користь свого сина ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 переслідував мету не допущення поділу цього майна між ним та позивачкою, тому оцінив його дії як недобросовісні, спрямовані на порушення права позивачки на отримання частини спірного майна у порядку поділу майна подружжя, що свідчить про наявність обставин, визначених ч.2 ст. 13 ЦК України. Враховуючи, що предметом поділу спільного сумісного майна є неподільні речі, і жоден із колишнього подружжя не вніс відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду і не надана згода на отримання грошової компенсації вартості такого майна жодної із сторін, суд визначив ідеальні частки подружжя в цьому майні, вважаючи їх рівними, без його реального поділу і залишив його в спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ З рішенням суду першої інстанції не погодилися відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та подали апеляційні скарги. У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , в інтересах яких діє представник Букштейн П.Ш. , ( т.2 а.с. 64-71) посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , зняти накладений в порядку забезпечення позову арешт з частини нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу (гараж 14/100, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , нежитлової будівлі цілісного майнового комплексу ( 12/100 частин нежитлової будівлі), що розташована за адресою АДРЕСА_2 та стягнути з позивача понесені ним судові витрати. У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , в інтересах якого діє представник Букштейн П.Ш. , посилається на невідповідність рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договорів дарування земельної ділянки і об`єкта незавершеного будівництва, розташованих в АДРЕСА_1 від 02 листопада 2017 року, та просить скасувати рішення суду саме в цій частині та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в цій частині в задоволенні позову і зняти накладений в порядку забезпечення позову арешт з житлового будинку (незакінчене будівництво), розташованого в АДРЕСА_1 , земельної ділянки загальною площею 0,0001 га, кадастровий номер1413200000:20:046:0277 розташованої в АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_1 судові витрати понесені останнім. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В доводах апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Букштейн П.Ш.,зазначає, що рішення суду не відповідає нормам процесуального права (ст.ст. 141,263,265 ЦПК України), нормам матеріального права (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 321 ЦК України), а також фактичним обставинам справи. Щодо порушення норм процесуального права зазначив, що суд, не зважаючи на позовні вимоги про виділ їй ? частини нерухомого майна, поділив вказані об`єкти між сторонами без їх реального поділу, залишивши у спільній частковій власності та не дивлячись на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, суд стягнув з відповідачів витрати позивачки по сплаті судового збору у повному обсязі. Щодо порушення норм матеріального права ОСОБА_2 зазначив наступне. При прийнятті рішення судом не надана оцінка тому, що в позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_1 особисто заявила, що шлюбні відносини між нею та ОСОБА_2 були припинені задовго до її звернення до суду з цим позовом. Факт проживання їх однією сім`єю без реєстрації шлюбу встановлений судом тільки на показаннях свідків та світлин, наданих позивачкою. Суд не звернув увагу на відсутність доказів: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, а покази свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту. Також судом не враховано, що за день до укладання договору купівлі-продажу незакінченого будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташованої за цією ж адресою, він продав два об`єкти нерухомості: приміщення бази за 76 549 гривень та приміщення авто мийки за 173 957 гривень, які належали йому ще до реєстрації шлюбу, що не заперечувала сама позивачка, і саме за ці гроші були придбані спірні незакінчене будівництво та земельна ділянка загальною площею 0,1 га, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, він та свідки в суді не стверджували, що з 2015 року він «перебував у сімейних відносинах з ОСОБА_9 , як це з нерозумілих причин вказано в рішенні суду. Також, додає, що ОСОБА_1 заявляючи вимоги про визнання договорів дарування недійсними, вважаючи договори фіктивними, навіть не зазначала як підставу, відповідну статтю ЦК України. На його думку, ОСОБА_1 не довела суду відсутність у нього та у ОСОБА_2 наміру створити юридичні наслідки, оскільки рішення подарувати будинок та земельну ділянку сину було ним прийнято ще влітку 2017 року, оскільки після переїзду ОСОБА_9 до м. Покровськ, вони мали намір переїхати на постійне місце проживання до Криму або в м. Київ. Те, що рішення не було раптовим, підтверджується наявністю витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.10.2017 року і звітом про вартість житлового будинку від 12.10.2017 року ( п.5 Договорів дарування) та роздруківкою з сайту centr.dn.ua, розміщеною 27.10.2016 року, про продаж спірного домоволодіння, доданою позивачкою до заяви про забезпечення позову від 11.12.2017 року. Про відсутність фіктивності договорів дарування також свідчить підтверджений факт укладання 03.11.2017 року договору оренди житлового приміщення (будинку), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , між новим власником та КП «Компанія «Вода Донбасу» . Також вважає безпідставним висновок суду про його фактичне проживання у спірному будинку після дарування ОСОБА_2 . В доводах апеляційної скарги відповідач ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Букштейн П.Ш., зазначає, що рішення суду не відповідає нормам матеріального права (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 321 ЦК України). Вважає, що ОСОБА_1 не довела суду відсутність у нього та у ОСОБА_2 наміру створити юридичні наслідки. Звертає увагу суду, що ОСОБА_2 ще влітку 2017 року вирішив подарувати йому будинок та земельну ділянку, тому що після переїзду до м. Покровськ ОСОБА_9 , вони мали намір переїхати на постійне місце проживання до Криму або в м. Київ. Те, що рішення не було раптовим, підтверджується наявністю витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.10.2017 року, звітом про вартість житлового будинку від 12.10.2017 року ( п.5 Договорів дарування) та роздруківкою з сайту centr.dn.ua, розміщеною 27.10.2016 року, про продаж спірного домоволодіння, доданою позивачкою до заяви про забезпечення позову від 11.12.2017 року. Про відсутність фіктивності договорів дарування також свідчить підтверджений факт укладання ним 03.11.2017 року договору оренди житлового приміщення (будинку), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з КП «Компанія «Вода Донбасу» . УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзиву на апеляційні скарги не надано. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду справи, подав суду заяву про розгляд справи без його участі. Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - Букштейн П.Ш. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити обидві апеляційні скарги. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 серпня 2009 року по 24 лютого 2012 року , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого 6 серпня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Красноармійську Красноармійського міськрайонного управління юстиції Донецької області, та копією рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 13 лютого 2012 року, що набрало законної сили 24 лютого 2012 року (а.с.10, 11 т.1). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що суб`єктом ОСОБА_2 придбано за договором купівлі-продажу від 08.12.2011р. нежитлову будівлю, цілісний майновий комплекс, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області Коваленко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5783 (а.с.16-29 т.1). 25 травня 2016 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу будівлю майстерень БУ №6, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , яке розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 1413200000:13:011:0061, загальною площею 121,1 га, що знаходиться у власності Красноармійської міської ради. Ціна продажу 76 549,00 грн.( т.1 а.с. 76-77). 26 травня 2016 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу будівлю складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яке розташоване на земельній ділянці, кадастровий номер 1413200000:13:011:0063, загальною площею 275,2 га, що знаходиться у власності Красноармійської міської ради. Ціна продажу 173 957,00 грн.( т.1 а.с. 78-79). 26 травня 2016 року ОСОБА_2 придбав за договором купівлі-продажу незакінчене будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000620604660277, площею 217,0 кв.м., готовністю будинку 62%, на підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області Коваленко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1612, а також земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20: 046:0277, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі договору купівлі-продажу від 26 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області Коваленко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1613 (а.с.12-15 т.1). Факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом в період часу з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року підтвердили суду свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . В судовому засіданні судом першої інстанції встановлено, що на наданих позивачкою світлинах зображені ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом із друзями при святкуванні новосілля в будинку АДРЕСА_1 , при спільному проведенні дозвілля, а також син ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . 02 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування незавершеного будівництва, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000620:046:0277, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідчені приватним нотаріусом Покровського міського нотаріального округу Донецької області 02.11.2017р., зареєстрованих в реєстрі за № 2613, 2614. Право власності на зазначені об`єкти нерухомості зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 02.11.2017 (а.с.49-53 т.1). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Пп. 22, 23 постанови Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 року визначено, що поділ майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Ч. 3 ст. 368 ЦК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Ч.ч. 1,2 ст. 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Відповідно до частини першої статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. При тому, що не має значення за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього зареєстровано лише за одним з подружжя. Крім того, за загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Так, судом першої інстанції встановлено, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали: нежитлову будівлю цілісного майнового комплексу (гараж 14/100), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16.12.2011р., вартістю 7742,69 грн. та нежитлову будівлю цілісного майнового комплексу (12/100 частин), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 16.12.2011р. та витягом з державного реєстру правочинів № 10816581 від 16.12.2011р., вартістю 16849,88 грн. Отже, висновок суду щодо віднесення зазначеного майна до спільного майна подружжя, відповідає вимогам статті 60 СК України. У п. 25 Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 року зазначено, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. На підставі викладеного, апеляційний суд вважає правильним застосування судом першої інстанції вищевикладених норм законодавства та часткове задоволення позовних вимог шляхом визначення ідеальних часток по 1\2 частині у спільній сумісній власності - нежитловій будівлі цілісного майнового комплексу ( гаражу 14/100), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , та нежитловій будівлі цілісного майнового комплексу (12/100 частин), розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , а тому доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в цій частині суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими. Перевіряючи рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, в частині встановленого факту проживання позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період часу з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року, апеляційний суд вважає його таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а саме. З оскаржуваного рішення вбачається, що зазначений факт встановлений судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів: пояснень свідків, допитаних у судовому засіданні, пояснень самої позивачки та наданих позивачкою світлин, на яких зображені сторони разом з сином позивачки та друзями при святкуванні новосілля в будинку АДРЕСА_1 та при спільному проведенні дозвілля. Але з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може з наступних підстав. Відповідно до частин 2 та 4 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо. Частинами 1 та 2 статті 21 СК України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Частиною 1 статті 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Судова практика трактує ознаки спільного проживання сім`єю таким чином: чоловік та жінка проживають разом; ведуть спільне господарство; мають єдиний бюджет. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази), тощо. І тільки у разі встановлення цих фактів, майно буде вважатися об`єктом спільної сумісної власності фактичного подружжя та підлягає поділу між ними за правилами поділу майна осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі (глава 8 СК). Відповідно до положень статей 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З оскаржуваного рішення суду першої вбачається, що факт проживання позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період часу з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року встановлений судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, а саме: пояснень свідків, допитаних у судовому засіданні, пояснень самої позивачки та наданих позивачкою світлин, на яких зображені сторони разом з сином позивачки та друзями при святкуванні новосілля в будинку АДРЕСА_1 та при спільному проведенні дозвілля. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивачки щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірного житлового будинку за їх спільні сумісні кошти або спільною працею у матеріалах справи відсутні. Отже, факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрацією шлюбу не може бути встановлений лише за показаннями свідків та світлин, за відсутності інших доказів. Відповідне положення міститься у постановах КЦС ВС: від 15 липня 2020 року справа № 524/10054/16 провадження 61-21748св18; від 19 березня 2020 року справа № 303/2865/17 провадження 61-43499св18; від 30 жовтня 2019 року справа № 643/6799/17 провадження 61-1623св19; від 06 квітня 2020 року справа № 738/1452/17 провадження 61-13412св19. На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність наявності у сторін по справі спільного бюджету, взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання майна в інтересах сім`ї, а свідчить лише про наявність між сторонами в період з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року відносин як чоловіка та жінки, проте не свідчить про утворення родини та спільність побуту. З наведених підстав апеляційний суд погоджується з доводом апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в частині не доведеності позивачкою ОСОБА_1 факту її проживання з відповідача ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу у період з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року та вважає, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, та постановленню в цій частині нового рішення про відмову у задовленні зазначених позовних вимог. Не доведеність позивачкою ОСОБА_1 факту проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу у період з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року, тобто, у тому числі, на час придбання 26 травня 2016 року спірного майна: незакінченого будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , виключає наявність правових підстав для визначення цього майна об`єктом спільної сумісної власності фактичного подружжя та його поділу між ними за правилами поділу майна осіб, що перебувають у зареєстрованому шлюбі (глава 8 СК). Оскільки відповідач ОСОБА_2 є власником незакінченого будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ч.1 ст. 316, ч.1 ст. 317 ЦК України має право на річ ( майно), яке здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі, особа, яка звернулася до суду з позовом про визнання договору недійсним , повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів. Критеріями визначення заінтересованості позивача в оспорюваному договорі є: права і законні інтереси заінтересованої особи безпосередньо порушені договором; у результаті визнання договору недійсним майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені; заінтересована особа отримує що-небудь в результаті проведення реституції (права, майно). Таким чином, не доведеність позивачкою факту проживання з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю без шлюбу у період з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року виключає підстави для задоволення похідних позовних вимог щодо визнання за позивачкою права сумісної з відповідачем ОСОБА_2 власності на незакінчене будівництво та земелну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , їх поділу та визнання недійсними договорів дарування зазначених об`єктів нерухомості відповідачем ОСОБА_2 своєму синові ОСОБА_3 . На підставі викладеного, апеляційний суд вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині оскарження рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за позивачкою права сумісної з відповідачем ОСОБА_2 власності на незакінчене будівництво та земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , їх поділу та визнання недійсними договорів дарування зазначених об`єктів нерухомості відповідачем ОСОБА_2 своєму синові ОСОБА_3 . За цими ж підставами апеляційний суд вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині оскарження рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування зазначених об`єктів нерухомості відповідачем ОСОБА_2 своєму синові ОСОБА_3 . Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за позивачкою права сумісної з відповідачем ОСОБА_2 власності на незакінчене будівництво та земельну ділянку загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , їх поділу та визнання недійсними договорів дарування зазначених об`єктів нерухомості відповідачем ОСОБА_2 своєму синові ОСОБА_3 , керуючись ч.9 ст. 158 ЦПК України, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Встановивши, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційні скарги відповідачів та скасовує рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання об`єктом права спільної сумісної власності незакінченого будівництва та земельної ділянки, їх поділу, визначення ідеальних часток співвласників та визнання недійсними договорів дарування цих об`єктів нерухомості від 02 листопада 2017 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визначення ідеальних часток співвласників та постановляє в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. В частині розподілу судових витрат рішення суду підлягає зміні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_3 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги 1920 грн. (640 грн. + 640 грн. х 150% = 1920 грн., відповідачем ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 3840 грн. ( 640 грн. + 640 грн.+ 640 грн.+ 640 грн. х 150 %), тому з позивача ОСОБА_1 слід стягнути на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді в розмірі 3840 (три тисячі вісімсот сорок ) гривень та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді в розмірі 1920 (тисяча дев`ятьсот двадцять) гривень. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2020 року в частинах: встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу; визнання об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незакінченого будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , їх поділу та визначення ідеальних часток співвласників; визнання недійсними договорів дарування від 02 листопада 2017 року об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визначення ідеальних часток співвласників ,- скасувати, в частині розподілу судових витрат змінити. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про: встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2012 року по 21 листопада 2016 року однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу; визнання об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : незакінченого будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та виділу ОСОБА_1 1/2 частини: незакінченого будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ,- відмовити. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування об`єкту незавершеного будівництва та земельної ділянки загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000:20:046:0277, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 02 листопада 2017 року,- відмовити. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді в розмірі 3840 (три тисячі вісімсот сорок ) гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді в розмірі 1920 (тисяча дев`ятьсот двадцять) гривень. Скасувати заход забезпечення позову - арешт, накладений на: житловий будинок (незакінчене будівництво), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,1 га, кадастровий номер 1413200000620604660277, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.А.Мірута Судді: О.В. Агєєв Т.В. Космачевська Повне судове рішення складено 30.07.2020 року. Суддя: