Постанова Київський апеляційний суд № 759/5339/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77 e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617 Унікальний номер справи № 759/5339/22 Апеляційне провадження № 22-ц/824/14534/2024Головуючий у суді першої інстанції - Петренко Н.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Невідома Т.О., Соколова В.В., секретар Цуран С.С., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Самарцевим Ярославом Юрійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту та поділ спільного майна подружжя, В С Т А Н О В И В: У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив встановити факт проживання позивача з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2008 року до 11.11.2011; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:814:0006; визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку у формі будівельних матеріалів, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:814:0006; понесені судові витрати покласти на відповідача. Свої вимоги обґрунтовував тим, що у 2008 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали спільно проживати як чоловік та дружина вести спільне господарство, побут та бюджет, перебувати у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу. Сім`єю було придбана та зареєстрована на відповідача земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:814:0006, запис у книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку від 03.09.2009 за № 05-7-03508. 21.05.2010 від Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації було отримано розпорядження про надання дозволу відповідачу на будівництво садового будинку по АДРЕСА_1 . 11.11.2011 позивач та відповідач одружилися. Перебуваючи у шлюбі, на вказаній ділянці, подружжям було побудовано п`яти кімнатний житловий будинок з підвалом площею у 144,44 кв.м, який на сьогоднішній день не введений в експлуатацію. 05.02.2022 відповідач укладає договір дарування спірної земельної ділянки зі своєю матір`ю ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за № 587, з метою унеможливлення виконання рішення суду щодо спільної земельної ділянки. Враховуючи те, що перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах та у шлюбі подружжям за спільні кошти було придбано земельну ділянку, на якій було побудовано будинок, який не здано в експлуатацію, тому позивач і звертається із вказаним позовом про визнання за ним право власності на 1/2 частину будинку у формі будівельних матеріалів (т. 1 а.с. 1-5). Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28.05.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та поділ спільного майна подружжя відмовлено (т. 3 а.с. 15-18зв.). Додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18.06.2024 заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про розподіл судових витрат та ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту та поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн (т. 3 а.с. 51-52зв.). В апеляційній скарзі на рішення та на додаткове рішення ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Додаткове рішення просить скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про розподіл судових витрат. Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги надані пояснення свідків, які підтвердили факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах, сторони мали спільний бюджет, проживали разом у квартирі матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , разом їздили на роботу, на відпочинок, відмічали свята, тобто, вони були подружжям. Окрім факту проживання однією сім`єю свідки чітко підтвердили, що саме за кошти ОСОБА_1 у 2009 році була придбана та зареєстрована на відповідачку земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 8000000000:75:814:0006 запис в книзі реєстрації державних актів на право власності на земельну від 03.09.2009 за № 05-7-03508 Як зазначає відповідач, кошти, які були витрачені на купівлю спірної земельної ділянки, належали ОСОБА_3 з продажу її власної земельної ділянки. Однак, кошти від продажу земельної ділянки ОСОБА_6 є значно меншими ніж придбана подружжям за кошти ОСОБА_1 земельна ділянка. Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що кошти ОСОБА_3 були витрачені на купівлю земельної ділянки. Тобто, відповідачка не підтвердила жодним доказом джерело фінансування збудованого будинку. На думку позивача, відповідачка уклала договір дарування спірної земельної ділянки зі своєю матерію ОСОБА_3 зареєстрований в реєстрі за № 587, з метою унеможливлення виконання рішення суду щодо поділу спільної земельної ділянки. Щодо оскарження додаткового рішення, позивач зазначає, що судом першої інстанції не було повідомлено позивача та його представника про дату та час судового засідання, та не надав час для написання відзиву на заяву про розподіл судових витрат, чим фактично позбавив права позивача на захист. При тому, що подана заява відповідача на відшкодування судових витрат понесених на надання правничої допомоги не містить доказів реальної сплати зазначених в актах коштів. Суми зазначені в актах є неспівмірними та значно завищеними, що унеможливлює підтвердити реальність витраченого в дійсності часу на надані представником послуги. Окрім зазначеного, позивач вважає, що заявою про розподіл судових витрат представник відповідача припустив значного зловживання правом з метою морального тиску на позивача (т. 3 а.с. 55-58зв., 74-80). 20.08.2024 ОСОБА_2 було подано відзивна апеляційну скаргу на додаткове рішення, де зазначено, що суду першої інстанції було надано акт про надання правничої допомоги, який укладено на підставі договору. Такий акт є невід`ємною частиною договору, укладеного між адвокатом та клієнтом. Відповідним актом сторонами визначено кількість часу, яку витратив адвокат на надання правничої допомоги, вартість однієї години надання правничої допомоги та загальну вартість наданої правничої допомоги та зазначено, що клієнт зобов`язаний оплатити надану йому правничу допомогу. Тобто, відповідачем доведено понесені витрати на правничу допомогу. Разом з тим, сторона позивача не надала жодного доказу на підтвердження своїх суджень про неспівмірність витрат на правничу допомогу, які понесла сторона відповідача (т. 3 а.с. 92-95). 02.09.2024 ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу на оскаржуване рішення, та вказано, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка придбана позивачем за його кошти та незаконно передана у власність ОСОБА_3 . Однак, вимога про визнання права власності на частину земельної ділянки не є належним та ефективним способом захисту. При цьому, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (т. 3 а.с. 101-115). 02.09.2024 ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу на оскаржуване рішення, та вказано, що суд першої інстанції надав правильну оцінку наданим по справі доказам, проаналізував їх, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову (т. 3 а.с. 123-148). У судовому засіданні представник ОСОБА_1 та його представник Самарцев Я.Ю. підтримали подані апеляційні скарги з викладених в них підстав та просили їх задовольнити. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , а також представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 заперечували проти поданих апеляційних скарг та просили їх відхилити. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 03.09. 2009 ОСОБА_2 було придбано земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 ) з кадастровим номером № 8000000000:75: 814:0006 (т. 1, а.с.48). У 2009 року у ТОВ «Аквілон» було замовлено проект будівництва п`ятикімнатного житлового будинку з підвалрм «Рославічі 3», площа будинку 144,44 кв.м (а.с. 16-47). Згідно розписки від 28.10.2009 укладеної між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 , ОСОБА_9 отримав грошові кошти від відповідача у розмірі 15 000,00 грн за надання дозволу на підключення її будинку за адресою: АДРЕСА_1 до електромережі розподільних пунктів об`єкту (т. 1 а.с. 234). Розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 21.05.2010 № 521 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво садового будинку по АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 20). Відповідно до довідки № 05/07-10 від 05.07.2010 ОСОБА_2 , власниці земельної ділянки АДРЕСА_1 ) повідомлено, що на території с/т «Авіатор» відсутня система каналізації та водопостачання (т. 1 а.с. 23). 11.11.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї укладено шлюб про що, зроблено актовий запис № 3771 (т. 1 а.с. 15). У позовній заяві позивач стверджує, що він з ОСОБА_2 проживав як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 2008 року до 11.11.2021 рік. Частиною 2 статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Відповідно до частин 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно із ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) зроблено висновок, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника (пункт 40). Для того щоб визначити джерело придбання спірного нерухомого майна, необхідно встановити не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, але й участь у його придбанні шляхом формування спільного бюджету та ведення спільного господарства, а також виключити можливість залучення особистих коштів будь-кого з них (пункт 61). Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ст. 61 СК України). Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України)». Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 588/350/15, від 19.03.2020 у справі № 303/2865/17, від 23.09.2021 у справі № 204/6931/20, від 30.06.2022 у справі № 694/1540/20). В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанови Верховного Суду від 12.12.2019 по справі № 466/3769/16-ц, від 03.09.2021 у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21)). У даному випадку, з огляду на те, що матеріали справи не містять будь-яких інших доказів, окрім наданих, на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а показанням свідків не може бути підтверджено ведення спільного господарства, та наявність спільного бюджету, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та безспірних доказів того, що він у період з 2008 року до 11.11.2011 рік проживав однією сім`єю з відповідачем, вів з нею спільне господарство, мав спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, тобто що між ними в цей період часу мали місце усталені відносини, що притаманні подружжю, у розумінні ст. 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї. За відсутності доведеності факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу між позивачем та відповідачем, а також, враховуючи те, що спірна земельна ділянка була придбана ОСОБА_2 у період до укладення шлюбу, та за відсутності доказів того, що придбані позивачем будівельні матеріали були застосовані для об`єкта незавершеного будівництва, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, і доводами апеляційної скарги зазначені висновки не спростовано. Доводи апеляційної скарги про ненадання судом першої інстанції можливості на дати відзив на заяву про ухвалення додаткового рішення є безпідставними з огляду на те, що заяву про ухвалення додаткового рішення з додатками, відповідачем було направлено на поштову адресу позивача 03.06.2024, як то передбачено ст. 183 ЦПК України (т. 3 а.с. 47). Судове рішення було постановлено 18.06.2024, тобто, суд не обмежував позивача у поданні заперечень на заяву про ухвалення додаткового рішення. При цьому, дослідивши надані докази на підтвердження понесених стороною витрат, суд першої інстанції, керуючись статтями 137, 141 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням співмірності з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт з ціною позову. Таким чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову та частковому відшкодуванні понесених витрат на правничу допомогу. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Самарцевим Ярославом Юрійовичем, залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Суддя-доповідач Судді