Ухвала КГС ВС № 910/15988/16

УХВАЛА 08 грудня 2020 року м. Київ Справа № 910/15988/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Міщенка І. С., секретар судового засідання - Лелюх Є. П., за участю представників: позивача - Сімак Я. К. (в порядку самопредставництва), відповідача-1 - Петровського В. В. (адвокат), відповідача-2 - не з`явилися, відповідача-3 - не з`явилися, третіх осіб - не з`явилися, прокуратури - Савицької О. В. (за посвідченням від 14.01.2020 № 054820), розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 (головуючий - Мальченко А. О., судді Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) у справі за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарскої Ірини Анатоліївни, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВЕСТ ПАРТНЕРИ", про визнання недійсними договорів та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 30.08.2016 заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - Київська міськрада, Київрада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В" (далі - ТОВ "Преско-В", Товариство), Товариства з обмеженою відповідальністю "Авалон Комерц Груп" (далі - ТОВ "Авалон Комерц Груп") і Товариства з обмеженою відповідальністю "Аурум Інвест" (далі - ТОВ "Аурум Інвест") про: 1) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2011 (далі - договір купівлі-продажу від 29.12.2011, оспорюваний договір № 1), а саме: нежитлової будівлі торгівельного призначення площею 260,10 м2 по АДРЕСА_1 (далі - спірне нерухоме майно, спірний об`єкт), укладеного між ТОВ "Преско-В" і ТОВ "Авалон Комерц Груп", посвідченого 29.12.2011 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованого у реєстрі за № 8376; 2) визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.07.2015 (далі - договір купівлі-продажу від 25.07.2015, оспорюваний договір № 2), укладеного між ТОВ "Авалон Комерц Груп" і ТОВ "Аурум Інвест", посвідченого 25.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войнарскою I. A. та зареєстрованого у реєстрі за № 825; 3) зобов`язання ТОВ "Аурум Інвест" повернути Київській міськраді земельну ділянку площею 260,10 м2 по АДРЕСА_1 (далі - спірна земельна ділянка), привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд, посилаючись на положення статей 203, 215, 216, 228, 236, 261, 328, 375, 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 116, 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) Київрадою як органом, державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а саме вимагати усунення порушень прав територіальної громади на землі комунальної власності, самостійно захист інтересів держави не здійснювався, заходи цивільно-правового реагування щодо повернення землі територіальній громаді не вживалися, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі вказаного органу місцевого самоврядування; 2) під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42015100030000066 від 28.04.2015, відкритому за частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом використання завідомо підробленого документу, виявлено, що на підставі рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали Гребінківського районного суду Полтавської області від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-391/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, державним реєстратором Комунального підприємства "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" Коломієць О. Г. 07.07.2011 прийнято рішення про державну реєстрацію за Товариством права власності на спірне нерухоме майно, тоді як відповідно до листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 05.03.2015 № 411/15-вих, справа № 2-391/08 розглядалася за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно (рішення від 18.08.2008), у зв`язку з чим відсутня підстава для державної реєстрації за ТОВ "Преско-В" права власності на спірний об`єкт; 3) спірний об`єкт нерухомості, на який зареєстровано право власності за ТОВ "Преско-В", є самочинним, оскільки: Київрада не приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки Товариству чи іншим юридичним особам, документи, що посвідчують право користування земельними ділянками та надають право на виконання підготовчих і будівельних робіт по АДРЕСА_1, не видавалися та не реєструвалися, за вказаною адресою не приймалися в експлуатацію закінчені будівництвом об`єкти, проектна документація на проведення будівельних робіт не погоджувалася та до містобудівного кадастру не вносилася; 4) таким чином, ТОВ "Преско-В" самовільно зайняло спірну земельну ділянку і набуло право власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості незаконно та не мало права його відчужувати; 5) строк позовної давності не пропущено, позаяк прокуратурі стало відомо про виявлені порушення після отримання листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 05.03.2015 № 411/15-вих у ході досудового розслідування кримінального провадження № 42015100030000066 від 28.04.2015 за частиною 4 статті 358 КК України. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2017 (суддя Турчин С. О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2017 (головуючий - Кропивна Л. В., судді Алданова С. О., Смірнова Л. Г.), позов задоволено повністю у зв`язку з обґрунтованістю позовних вимог. Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2017 (головуючий - Данилова М. В., судді Алєєва І. В., Корсак В. А.) скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2017, а справу № 910/15988/16 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Зазначена постанова аргументована тим, що: 1) листи, на які посилаються суди попередніх інстанцій, не можуть бути належним та допустимим доказом підроблення вказаних судових рішень у цивільній справі, а отже не повинні братися господарським судом до уваги, оскільки підроблення таких рішень може доводитися іншими засобами доказування, зокрема в рамках кримінального провадження; 2) право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за TOB "Преско-В" у встановленому законодавством України порядку, чинним на момент такої державної реєстрації, відтак після такої реєстрації у Tовариства виникло право власності на такий об`єкт, а тому спірний об`єкт не можна розглядати як об`єкт самочинного будівництва у розумінні частини 1 статті 376 ЦК України; 3) висновки судів про те, що TOB "Преско-В" є неналежним землекористувачем земельної ділянки, є передчасними з огляду на те, що Tовариство до моменту продажу вказаного об`єкту нерухомого майна було належним користувачем спірної земельної ділянки, користувалося нею, вживало всіх необхідних дій для оформлення права користування такою земельною ділянкою і регулярно (у період з 2007 року по 2011 рік) сплачувало земельний податок. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 (суддя Босий В. П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з тих мотивів, що: 1) прокурором і позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту підроблення рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 та ухвали від 10.11.2010 у цивільній справі № 2-391/08, і проти збирання таких доказів, зокрема шляхом проведення відповідної експертизи прокурор та позивач заперечували; 2) прокурором і позивачем не доведено, а судом не встановлено як обставин, з якими закон пов`язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку (стаття 228 ЦК України), так і обставин, з якими положення статей 203, 215 ЦК України пов`язують можливість визнання оспорюваних договорів недійсними; 3) право власності на об`єкт нерухомого майна було зареєстровано за TOB "Преско-В" у встановленому порядку, відтак після такої реєстрації у Товариства виникло право власності на такий об`єкт, а тому спірний об`єкт не можна розглядати як об`єкт самочинного будівництва, що виключає можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття; 4) знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, тоді як у матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами ТОВ "Аурум Інвест" до відповідальності з підстав самовільного будівництва ним нерухомого майна на спірній земельній ділянці; 5) зобов`язання ТОВ "Аурум Інвест" в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, фактично означає знесення майна, належного цьому товариству на праві власності; 6) ТОВ "Аурум Інвест" не є у розумінні статті 212 ЗК України та статті 376 ЦК України особою, до якої може бути пред`явлена вимога про знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки у придатний до використання стан, оскільки таке Товариство придбало вже збудоване майно за відплатним правочином. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову повністю. Постанова мотивована посиланням на положення статей 15, 16, 203, 215, 216, 236, 228, 261, 328, 375, 376, 377 ЦК України, статей 116, 120, 125, 152, 212 ЗК України, статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 13, 53, 73, 74, 77, 79, 86, 236, 269, 277 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) на виконання частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурор перед поданням позову у серпні 2016 року звернувся до позивача з листом від 19.08.2016 № 2815вих-16, в якому повідомив про намір здійснити представництво інтересів держави шляхом подання позовної заяви в інтересах держави в особі Київської міськради до ТОВ "Преско-В", ТОВ "Авалон Комерц Груп", ТОВ "Аурум Інвест" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та повернення земельних ділянок, вказуючи на невжиття заходів представницького характеру, спрямованих на захист інтересів держави. Отримання вказаного повідомлення позивачем не заперечується, проте Київрадою не було вжито жодних заходів для самостійного захисту зазначених інтересів держави, а також не надано відповіді на звернення Прокурора; 2) оскільки нежитлова будівля збудована на спірній земельній ділянці, що не була належним чином відведена ТОВ "Преско-В" для цієї мети, а також без дозвільних документів, які надають право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, без введення спірного об`єкту в експлуатацію, право власності у ТОВ "Преско-В" або інших осіб на нежитлову будівлю не виникло, у зв`язку з чим і не могло бути реалізовано в частині розпорядження майном, зокрема, відчуження третім особам. Сама по собі державна реєстрація, на яку посилається Товариство, не є підставою набуття права власності, а лише засвідчує вже набуте особою права власності, у зв`язку з чим не можна ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації; 3) відсутність у матеріалах справи доказів належного оформлення за ТОВ "Преско-В" речового права на спірну земельну ділянку, доказів отримання ним відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту підтверджує доводи прокурора про те, що нежитлова будівля є самочинним будівництвом; 4) оскільки з Єдиного державного реєстру судових рішень та листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 05.03.2015 № 411/15-вих вбачається факт відсутності прийняття Гребінківським районним судом Полтавської області судових рішень у цивільній справі № 2-391/08 за позовом ТОВ "Преско-В" до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди та визнання права власності на майно, то станом на 29.12.2011 у ТОВ "Преско-В" не існувало законного права власності на спірне нерухоме майно та не існувало речового права на земельну ділянку, на якій знаходився спірний об`єкт, відтак право власності (за його відсутності) не могло бути передано Товариством за правочином на користь ТОВ "Авалон Комерц Груп", а у подальшому передано останнім на користь ТОВ "Аурум Інвест" за договором купівлі-продажу від 25.07.2015, як наслідок, оспорювані договори № 1 і № 2 суперечать положенням чинного законодавства та підлягають визнанню недійсними, позаяк продавцем спірного нерухомого майна виступала особа без наявності права власності на таке майно; 5) доводи прокурора про те, що договір купівлі-продажу від 29.12.2011 є нікчемним як такий що порушує публічний порядок, правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки прокурором не доведено належними та допустимими доказами умислу сторін та інших обставин, з якими закон пов`язує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку; 6) про порушення своїх прав позивач міг дізнатися лише після отримання листа Гребінківського районного суду Полтавської області від 05.03.2015 № 411/15-вих, а відтак відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності за заявленими позовними вимогами. Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Преско-В" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду від 28.01.2019 залишити в силі. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.11.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Преско-В" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 910/15988/16 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 08.12.2020. Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків Верховного Суду, викладених у наступних постановах: 1) постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/15989/16 - щодо необхідності призначення експертизи для підтвердження чи спростування справжності судових рішень Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 2-391/08, а також щодо перевірки наявності у ТОВ "Аурум Інвест" статусу належного відповідача; 2) постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 - щодо підстав та строку для звернення прокурора з позовом; 3) постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 - щодо перевірки повноважень заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 на підписання позовної заяви у цій справі. Київська міська прокуратура у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові, а також зазначає, що Київрада була завчасно повідомлена про обставини порушення інтересів держави та мала розумний строк для їх самостійного захисту, оскільки була позивачем у справі № 910/18114/15 за позовом заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "Преско-В", ТОВ "Авалон Комерц Груп", Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради права власності в тому числі на нежитлову будівлю площею 260,10 м2 по АДРЕСА_1, визнання недійсним договору купівлі- продажу цього майна та витребування його на користь Київради. Предметом спору у вказаній справі є саме те нерухоме майно, яке самочинно побудовано на спірній земельній ділянці, справа перебувала в провадженні господарського суду м. Києва з 05.10.2015, участь у судових засіданнях у справі забезпечувалася представником Київської міськради, тобто компетентний орган хоча і знав про порушення інтересів держави і мав відповідні повноваження для їх захисту, до суду за захистом цих прав протягом розумного строку (з жовтня 2015 року по вересень 2016 року) не звертався, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу щодо захисту інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для звернення прокурора з відповідним позовом до суду. Водночас, постанова Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, на неврахування висновку в якій посилається скаржник, стосується правовідносин, у яких заступник керівника регіональної прокуратури, підписуючи позовну заяву, діяв від імені органу прокуратури як юридичної особи, а не реалізовував конституційну функцію представництва в суді інтересів держави в особі органу державної влади чи місцевого самоврядування, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Дослідивши доводи касаційної скарги, відзиву на неї і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/15988/16 з огляду на таке. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні. При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (схожий висновок викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19). Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови без урахування висновку щодо застосування норми права, а саме статті 99 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/15989/16, - щодо необхідності призначення експертизи для підтвердження чи спростування справжності судових рішень Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 2-391/08, а також щодо перевірки наявності у ТОВ "Аурум Інвест" статусу належного відповідача, з огляду на таке. Самі по собі посилання Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/15989/16 на те, що "стаття 99 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, не забороняє апеляційному господарському суду призначати за власною ініціативою відповідну судову експертизу (на предмет встановлення підробки чи фальсифікації рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20.10.2008 у справі №2-391/08 як єдиного правовстановлюючого документа), тим більше, що в даному випадку це має вирішальне значення в аспекті встановлення достовірності основного доказу по справі та випливає із взаємної суперечливості наявних доказів (лист Голови Гребінківського районного суду Полтавської області №411/15-вих та дані Реєстру - з одного боку; надана нотаріусом копія зазначеного судового рішення - з іншого боку)", у розумінні частини 4 статті 236 ГПК України не є правовим висновком Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми процесуального права у подібних правовідносинах, оскільки, по-перше, надалі у тексті постанови від 26.06.2018 йдеться про помилкове неврахування апеляційним судом ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 у справі № 910/15988/16 (за участю тих же сторін, з аналогічним предметом і підставами позову), якою якраз і було призначено комплексну судову експертизу (почеркознавчу та технічну) на предмет встановлення справжності судових рішень Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 2-391/08. Зважаючи на те, що постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018 справу № 910/15989/16 було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то зазначена постанова в дійсності не містить правового висновку щодо питання застосування норми статті 99 ГПК України, а містить передусім вказівки касаційної інстанції щодо необхідності достовірного з`ясування обставин наявності/відсутності підробки судових рішень Гребінківського районного суду Полтавської області у справі № 2-391/08, які (вказівки) згідно зі статтею 316 ГПК України є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. З наведених мотивів касаційна інстанція у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/15989/16 звернула увагу на необхідність під час нового розгляду справи перевірити процесуальний статус ТОВ "Аурум Інвест" як відповідача за позовною вимогою про зобов`язання повернути земельну ділянку з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд, у разі, якщо це товариство, будучи кінцевим набувачем спірного майна, не здійснювало будівництва спірного об`єкта нерухомості та самовільно не займало спірну земельну ділянку. При цьому зазначена постанова не містить висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 376 ЦК України і статті 212 ЗК України у контексті визначення ТОВ "Аурум Інвест" як належного відповідача за вказаною позовною вимогою, чим спростовується твердження скаржника про зворотне. Верховний Суд відхиляє посилання ТОВ "Преско-В" в обґрунтування своїх заперечень на висновок судово-почеркознавчої експертизи від 27.08.2020 № 207-209/20-32 та висновок судово-технічної експертизи документів від 22.10.2019 № 17165/19-33/27693-27696/19-33, призначених Північним апеляційним господарським судом у рамках розгляду справи № 910/15989/16, оскільки відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Разом з тим матеріали справи не містять доказів подання скаржником до апеляційного суду клопотання про зупинення провадження у справі № 910/15988/16 до завершення розгляду апеляційним судом іншої (пов`язаної) справи (№ 910/15989/16) з урахуванням вказаних експертних висновків. Таким чином, у цій справі та справі № 910/15989/16, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону. Водночас, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень частини 3 статті 11 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній до 25.09.2019), викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, стосовно перевірки повноважень заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 Терещенко Д. Р. на підписання позовної заяви у цій справі, зважаючи на таке. Відповідно до частини 3 статті 13 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній станом на 30.08.2016) у разі відсутності керівника місцевої прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника місцевої прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника місцевої прокуратури. Згідно з диспозитивною нормою частини 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній станом на 30.08.2016) право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам. З урахуванням системного аналізу змісту положень частини 3 статті 13 і частини 1 статті 24 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній станом на 30.08.2016), колегія суддів вважає, що право подання позовної заяви у порядку господарського судочинства належить як керівнику місцевої прокуратури, так і його першому заступнику та заступникам, а тому реалізація такого права заступником керівника місцевої прокуратури жодним чином не залежить від присутності чи відсутності керівника на робочому місці. Отже, заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 підписав і подав позовну заяву в цій справі у межах повноважень, визначених законом (схожий за змістом висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18). Натомість у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 не міститься жодного висновку щодо комплексного застосування положень статті 13 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній станом на 30.08.2016), якою регулюються повноваження керівника місцевої прокуратури і його заступників, та частини 1 статті 24 цього Закону, а містить виключно висновок щодо питання застосування статті 11 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній до 25.09.2019), якою визначено повноваження керівника регіональної прокуратури та його заступників. Колегія суддів також враховує викладені у відзиві на касаційну скаргу обґрунтовані доводи Київської міської прокуратури про те, що постанова Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 819/478/17, на неврахування висновку в якій посилається скаржник, стосується правовідносин, у яких заступник керівника регіональної прокуратури, підписуючи позовну заяву, діяв від імені органу прокуратури як юридичної особи, а не реалізовував конституційну функцію представництва в суді інтересів держави в особі органу державної влади чи місцевого самоврядування, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Наведене, окрім різних предмета і підстав позову, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у господарській справі № 910/15988/16 і адміністративній справі № 819/478/17, як наслідок, виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах. У свою чергу, колегія суддів не бере до уваги аргументи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків Великої Палати Верховного Суду щодо підстав та строку для звернення прокурора з позовом, викладеного у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, з огляду на таке. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: "Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим". Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив зокрема зі встановлених обставин виконання частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Прокурором, який перед поданням позову у серпні 2016 року звернувся до позивача з листом від 19.08.2016 № 2815вих-16, в якому повідомив про намір здійснити представництво інтересів держави шляхом подання позовної заяви в інтересах держави в особі Київської міськради до ТОВ "Преско-В", ТОВ "Авалон Комерц Груп", ТОВ "Аурум Інвест" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна та повернення земельних ділянок, вказуючи на невжиття заходів представницького характеру, спрямованих на захист інтересів держави. Отримання вказаного повідомлення позивачем не заперечується, проте Київрадою не було вжито жодних заходів для самостійного захисту зазначених інтересів держави, а також не надано відповіді на звернення прокурора. Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що апеляційний суд не лише послався, але й цілком обґрунтовано врахував під час вирішення спору правові висновки щодо питання застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у подібних правовідносинах, викладені у пунктах 77- 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, отже, суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку, викладеного у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду, що у розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 910/15988/16. Верховний Суд також зауважує, що заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 ще наприкінці серпня 2016 року подав позов у цій справі та повноваження прокурора на представництво інтересів держави не піддавалися сумніву та підтверджено Господарським судом м. Києва, Київським апеляційним господарським судом, Вищим господарським судом України і Північним апеляційним господарським судом упродовж неодноразового розгляду цієї справи по суті заявлених позовних вимог, чим спростовується твердження скаржника про підписання позовної заяви неуповноваженою особою та відсутність передбачених законом підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Київської міськради. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження Товариством не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 910/15988/16. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Преско-В" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2020 у справі № 910/15988/16 закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий Ю. Я. Чумак Судді Т. Б. Дроботова І. С. Міщенко