Постанова 4873 № 911/3147/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" грудня 2020 р. Справа№ 911/3147/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Владимиренко С.В. суддів: Ходаківської І.П. Демидової А.М. при секретарі Островерха В.Л. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 (повний текст підписано 03.09.2020) у справі №911/3147/19 (суддя Подоляк Ю.В.) за позовом Заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки до Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління №50" про стягнення 14 742,72 грн ВСТАНОВИВ: Заступник керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Броварське шляхово-будівельне управління № 50» про стягнення 14 742,72 грн плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування. Рішенням Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/3147/19 позов заступника керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки до Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" про стягнення 14 742,72 грн плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" в дохід Державного бюджету України 14 742,72 грн плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" на користь Прокуратури Київської області 1 921,00 грн витрат зі сплати судового збору. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що посадовими особами Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки при проведенні контролю транспортного засобу відповідача було встановлено перевищення навантажень на здвоєну вісь та нормативно-правових параметрів транспортного засобу. Крім того, при складанні відповідної довідки, актів про перевищення транспортним засобом нормативних вагових та габаритних параметрів судом встановлено, що при здійсненні розрахунку плати за проїзд посадові особи Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки діяли на підставі та у спосіб, встановлені чинним законодавством, а також з дотриманням його вимог, а участь прокурора у цій справі є необхідною для захисту інтересів держави. Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/3147/19, в якій просить апеляційний суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/3147/19 у повному обсязі та відмовити у задоволенні позову. Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що відповідач не знав про наявність боргу та необхідність його оплати, оскільки ані прокурор, ані позивач не звертались до нього з відповідною вимогою. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2020 у справі №911/3147/19 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Владимиренко С.В., суддів Ходаківської І.П., Демидової А.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/3147/19 залишено без руху. Роз`яснено Приватному акціонерному товариству "Броварське шляхово-будівельне управління №50", що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, які підтверджують сплату судового збору в сумі 779,50грн за подання апеляційної скарги та надати докази надсилання копії скарги іншим сторонам у справі разом з описом вкладення. 29.10.2020 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" надійшов супровідний лист з доданими доказами сплати судового збору в розмірі 779,50грн (платіжне доручення №415 від 19.10.2020) та доказами надсилання її копії сторонам у справі разом з описом вкладення. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/3147/19, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Заступником керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області у встановлений судом строк подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що апелянт не вказав яких обставин не з`ясовано судом та яким доказам судом не надано оцінки, а також не спростував встановлених судом обставин. Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне. Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно до абзаців 1-2 ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Згідно абзаців 1-3 частини 4 цієї ж статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч.4). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абз.2 ч.5). Аналіз положень ст. 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 року у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 року у справі № 906/240/18. Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави". У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18. Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17). Відповідно до правової позиції, викладеної в ухвалі Верховного Суду від 19.07.2018 у справі №822/1169/17, аналіз ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва. З огляду на вказане, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 13.11.2018 у справі №910/2989/18, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.01.2019 у справі №909/516/18, погодившись з доводами прокурора щодо наявності підстав для представництва інтересів держави. Крім того, відповідно до п. 61 постанови Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №910/11919/17 згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру " прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутися із цим позовом до суду. Водночас, в постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Суд першої інстанції встановив, що прокурор зазначив у позовній заяві підставу для здійснення ним представництва, тобто виконав вимогу частини п`ятої статті 162 ГПК України. Відповідно до абз. 4 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Укртрансбезпеку, шляхом реорганізації (злиття) Державної інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті та Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - Укртрансінспекція). Згідно із п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постновою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103 (далі - Положення № 103), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства). За змістом ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування. Приписами п. п. 2, 15, 27 п. 5 Положення № 103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, серед іншого: державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування, вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. Згідно абз. 1 п. 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи. З наведеного вбачається, що позивач виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу. Отже, положеннями чинного законодавства визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №917/210/19 звернула увагу на те, що повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати. З огляду на листи Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №686585/19/24-19 від 08.11.2019, №55673/19/24-19 від 30.09.2019 судом встановлено, що Державна служба України з безпеки на транспорті повідомила прокурора про відсутність повноважень в Укртрансбезпеки та її територіальних органів на звернення до суду з позовом про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування, оскільки такі повноваження не передбачені ані Конституцією України, ані законами України. Крім того, просила прокурора представляти інтереси держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки з питання стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування, зокрема з відповідача по справі. А також зазначає про відсутність виділених із Державного бюджету України коштів для сплати судового збору за подання позовів про стягнення плати за проїзд транспортного засобу з перевищеним нормативних, вагових параметрів. (т.1, а.с. 12-19). Враховуючи вищевикладене, у Укртрансбезпеки наявні повноваження лише щодо нарахування плати за проїзд великовагових транспортних засобів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/210/19, та відсутнє визначене Конституцією України та/або Законами України право Укртрансбезпеки на звернення до суду з позовом про стягнення нарахованої таким органом плати, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №820/1203/17, а тому наявні підстави для представництва прокурором у даній справи для захисту порушених економічних інтересів держави, внаслідок збитків завданих руйнуванням автомобільних доріг загального користування. Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у період з 16.07.2018 по 22.07.2018 проводилась перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та здійснено габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на ділянці дороги М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ 203 км + 500 м. 17.07.2018 о 13:26 була проведена перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої посадовими особами Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки складено акт проведення перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 17.07.2018 №078818, в якому зазначено про перевірку транспортного засобу SINOTRUK HOWO, номерний знак НОМЕР_1 . За результатами якої встановлено, що транспортний засіб SINOTRUK HOWO, номерний знак НОМЕР_1 , який на праві власності належить відповідачу згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 15.06.2017, перевищив навантаження на здвоєну вісь, нормативно допустиме навантаження на яку становить 16 тон, при фактичному навантаження на таку вісь 27,65 т, про що зазначено в акті №0019189 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 17.07.2018 та відображено у довідці №00014260 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 17.07.2018. (т.1, а.с. 21-24). Згідно з товарно-транспортною накладною від 17.07.2018 маршрут руху транспортного засобу SINOTRUK HOWO номерний знак НОМЕР_1 був АБЗ с. Дар`ївка - с. Копані (Херсонська обл.). (т.1, а.с. 27). Пройдена відстань дорогами загального користування 50 км, що зафіксовано в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 17.07.2018 №0019189 та підтверджується даними з офіційного сайту компанії Della: https://della.com.ua. Відповідно до розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 17.07.2018 №572/18 відповідачу нарахована плата за проїзд автомобільними дорогами у розмірі 480 Євро, що в гривневому еквіваленті станом на дату складання такого рахунку відповідно до офіційного курсу валют, встановленого Національним банком України складає 14 742,72 грн. (т.1, а.с. 25). Відповідно до ч.ч. 7,12 ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків. Положеннями ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» встановлено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 49 зазначеного Закону власники доріг, органи, що здійснюють управління автомобільними дорогами, та користувачі автомобільних доріг, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом. Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» із метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 879 від 27.06.2007 (далі - Порядок). Згідно з п. 3 Порядку габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Відповідно до п.п. 3 п. 2 Порядку великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - Правила). При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки. Згідно із п. 22.5 Правил за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 % подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України ( п.

21. Порядку). Згідно з п.п. 26 Порядку кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету. Відповідно до п. 28 Порядку № 879 плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень. Методику розрахунку плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту визначено пунктом 30 Порядку № 879, відповідно до якого плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 км проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 км проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 км проїзду; В - відстань перевезення, км. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 м. Відповідно до п. 31-1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 % - у подвійному розмірі; на 10 - 40 % - у потрійному розмірі; більше як на 40 % - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки. Аналіз наведених норм свідчить про те, що у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу має вносити саме перевізник. Матеріали справи містять усі передбачені Порядком № 879 документи, зокрема довідку №0014620, акти №№ 00191089, 078818 та розрахунок №572/18 плати за проїзд до цього акта, які були складені посадовими особами Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, у зв`язку з виявленням під час габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам і правилам перевезення вантажу відповідачем. Судом встановлено, що розмір плати за проїзд визначено посадовими особами Чорноморського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки у відповідності до вимог Порядку № 879 та відповідно до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879, однак цих коштів відповідач у встановлений строк не сплатив. Згідно з ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законодавства. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами (стаття 7 ГК України). Учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частини перша та друга статті 216 ГК України). У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. За частиною першої статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Відповідно до частин другої та третьої статті 225 ГК України законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством, а дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку. Матеріали справи не містять доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебуває в його користуванні. Відповідачем не надано також доказів оскарження в установленому порядку дій позивача щодо фіксування правопорушення та нарахування стягуваної суми збитків. У розділі 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, перевізником визначено фізичну або юридичну особу - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами. Пунктом 27 Порядку передбачено, що плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку. Доказів оплати відповідачем плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативи на суму 14 742,72 грн, що еквівалентно 480,00 Євро, матеріали справи не містять. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апелянта щодо не пред`явлення прокурором та позивачем вимоги про сплату за проїзд автомобільними дорогами України у конкретному розмірі та у встановлений строк, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки на вказаних актах перевірки та перевищення, та довідці містяться підписи водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом, що належить відповідачу та свідчать про його обізнаність з наявністю вказаного порушення. Водночас, в матеріалах справи наявний лист Чорноморського міжрегіонального управлінням Укртрансбезпеки від 23.07.2018 №4453 (а.с. 199) про направлення відповідачу розрахунку від 17.07.2018 №572/18, акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 17.07.2018 №0019189 та запропоновано сплатити нараховану плату за проїзд автомобільними дорогами у добровільному порядку, про що повідомити Укртранспезпеку. Вищевикладене не свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/3147/19 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління №50" задоволенню не підлягає. Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50". Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Броварське шляхово-будівельне управління № 50" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/3147/19 - без змін.

2. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Броварське шляхово-будівельне управління № 50".

3. Матеріали справи №911/3147/19 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя С.В. Владимиренко Судді І.П. Ходаківська А.М. Демидова