Постанова 4872 № 915/447/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 травня 2023 року м. ОдесаСправа № 915/447/22 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Разюк Г.П., суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М. (склад суду змінено згідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2023 у зв`язку з перебування у відпустці судді Савицького Я.Ф.), розглянувши в порядку с письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югевротранс" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2023, прийняте у м.Миколаєві суддею Давченко Т.М. у справі № 915/447/22 за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті до скаржника про стягнення 111 763,04 грн. , В С Т А Н О В И В : У жовтні 2022 року Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Югевротранс про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативи у сумі 111 763,04 грн. Прокурор також просив суд про стягнення з ТОВ Югевротранс грошових коштів на відшкодування судових витрат з оплати позовної заяви судовим збором. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем у визначений п. 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879 (далі Порядок), строк обов`язку щодо внесення до Державного бюджету України вищевказаної суми плати, розмір якої визначено на підставі відповідного акту посадових осіб Управління Державної служби України з безпеки на транспорті у Миколаївській області (далі Управління Укртрансбеспеки) про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та доданого до нього розрахунку. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2023 позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ Югевротранс плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні в сумі 111 763,04 грн., а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2 481 грн. на користь Миколаївської обласної прокуратури. Приймаючи відповідне рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України Про прокуратуру підстав для звернення прокурора в інтересах держави з позовом у даній справі, а також наявність підстав для задоволення цього позову, з огляду на порушення відповідачем вимог ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт, яке полягає у наданні послуг перевезення вантажу з перевищенням установлених обмежень загальної маси великовагового транспортного засобу без оформлення відповідного дозволу, який дає право на рух автодорогами України, а також ухилення від оплати за таке порушення нарахованої Управлінням Укртрансбезпеки суми грошових коштів. Не погоджуючись із зазначеними висновками місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції вирішуючи справу по суті мав врахувати, що пункти 21 та 31-1 Порядку, на які посилався позивач виключені на підставі постанови КМУ №79 від 02.02.2022 «Про внесення змін до деяких постанов КМУ щодо здійснення габаритно-вагового контролю та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов КМУ», а тому в силу положень ст.58 Конституції України не можуть застосовуватися до скаржника. Апелянт стверджує, що на момент виникнення спірних правовідносин відсутня затверджена методика виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі, що позбавляє працівників Укртрансбезпеки повноважень на визначення плати за проїзд великовагового транспортного засобу (в зв`язку із перевантаженням на вісь) з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу у русі. Також скаржник вважає, що судом не може братись до уваги сплачений за результатами рейдової перевірки штраф, оскільки добровільна сплата штрафу не є визнанням факту вчинення адміністративного порушення, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 за №757/2757/16-а. Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що був позбавлений можливості взяти участь у даній справі, оскільки не був обізнаний про її розгляд, не отримував ані позовної заяви, ані ухвали про відкриття провадження у справі. Так, неотримання позовної заяви на його переконання підтверджується матеріалами справи, а саме доказами відправки позивачем рекомендованого листа на адресу відповідача, яке відповідно до роздруківки трекінгу Укрпошти повернулося без вручення та перебуває у відділенні відправки, а щодо ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття провадження у справі, то на його думку вона була вручена особі, яка не відома керівництву відповідача. Скаржник звертає увагу на те, що позивач звернувся із даним позовом вдруге 20.10.2022 з пропуском строку позовної давності без клопотання про визнання поважними причин пропуску строку, при цьому своєчасне звернення позивача до суду вперше із цим позовом 21.02.2022 не може вважатись зупиненням перебігу позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 265 ГПК України, залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Враховуючі зазначені обставини та посилаючись на необізнаність про існування даної справи відповідач заявляє клопотання про застосування строку позовної давності на стадій апеляційного розгляду справи. Також апелянт зазначає, що в п. 5 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті», затвердженого Постановою КМУ №103 від 11.02.2015, відсутні повноваження у органів Укртрансбезпеки щодо стягнення в судовому порядку на користь держави плати за проїзд великовагових транспортних засобів, а також такі повноваження на момент нарахування не визначав і жодний інший правовий акт, тому вважає, що Укртрансбезпеки не є належним позивачем у даній справі, а значить і прокурор не може бути таким позивачем. Посилаючись на зазначене та неможливість звернення із цим клопотанням до суду першої інстанції через не обізнаність про розгляд даної справи апелянтом додано до суду апеляційної інстанції клопотання про залишення позову без розгляду. Відповідні клопотання апелянта колегією суддів відхилені з підстав детально викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Від прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокурор зазначає, що зазначені в ній твердження є необґрунтованими, Управління Укртрансбеспеки є належним позивачем у справі, а відповідний позов подано в межах строку позовної давності. Крім того, прокурор зазначає, що відсутність методики завершеної Мінекономрозвитку не є підставою для не внесення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів ті інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативи, та не звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу. Також прокурор вважає безпідставними твердження відповідача про його необізнаність про розгляд справи, у зв`язку з чим не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення відповідної апеляційної скарги. Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. Станом на час прийняття даної постанови до суду не надійшло клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін. За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку без проведення судового засідання. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, Посадовими особами Управління Укртрансбезбеки на підставі направлення на рейдову перевірку від 15.02.2019 №003488, щотижневого графіку проведення рейдових перевірок управлінням Укртрансбезпеки у Миколаївській області у період з 18.02.2019 по 24.02.2019, проведено перевірку на пересувному пункті габаритно-вагового контролю на 211 км + 920 м а/д Н-24 Благовіщенське-Миколаїв вантажного автомобіля марки MAN TGA 18.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом BODEX, з реєстраційним номером НОМЕР_2 , належних ТОВ Югевротранс під керуванням водія ОСОБА_1 . За результатами перевірки складено довідку від 21.02.2019 №029553 про результати здійснення габаритно-вагового контролю (далі довідка 029553), акт від 21.02.2019 № 0011642 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (далі акт № 0011642) та акт від 21.02.2019 № 108668 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі ? акт № 108668), згідно яких транспортний засіб з причепом мав осьові навантаження 7,85т/13,1т/31,1т при нормативно допустимих навантаженнях: 11т/11т/22т; крім того, повна маса автомобіля з напівпричепом становила 52,05т при нормативно допустимих показниках: 40т. Зі змісту вказаних документів вбачається перевищення транспортним засобом ТОВ Югевротранс під керуванням водія ОСОБА_1 нормативних вагових параметрів, передбачених п. 22.5 ПДР для такого виду транспортного засобу, а саме, перевищення загальної маси на 30,1% та осьових навантажень на 41,4%. Згідно акту № 108668, перевірку транспортного засобу відповідача здійснено у строк та територіально в зоні, визначених у вказаних вище направленні на рейдову перевірку та графіку проведення рейдових перевірок. При цьому виявлено порушення, передбачене ст. 48 Закону України Про автомобільний транспорт ? надання послуг з перевезення вантажів без наявності оформлених документів, передбачених ст. 48 цього Закону, на перевезення вантажу з перевищенням допустимих вагових обмежень, що видаються компетентними уповноваженими органами і дають право на рух автомобільними дорогами України. В акті №108668 та додатку до нього (розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування) зазначено, що транспортний засіб завантажено шротом, і маршрут його руху (м. Мала Висока м. Миколаїв) має протяжність 282 км. Зазначені у вказаному акті відомості узгоджуються з: 1) свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, згідно яких вантажний автомобіль марки MAN TGA 18.430, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом BODEX, з реєстраційним номером НОМЕР_2 , обліковуються за відповідачем; 2) наявною у матеріалах справи копією товарно-транспортної накладної від 21.02.2019 № 821789; 3) талоном зважування від 21.02.2019 № 21214; 4) документацією засобу вимірювання, за допомогою якого проведено зважування автомобіля: сертифікатом перевірки типу И серії СТ № 000438 від 27.11.2017, дійсним до 27.11.2027, на прилад автоматичний для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь 030Т-AS2-PWIA; сертифікатом відповідності від 27.11.2017 № UA.TR.002.CB.0300-17, згідно яких указані вище прилади 030Т-AS2-PWIA відповідають вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки та сертифікату перевірки типу № UA.TR.113-0115-17. У відповідності до складеного Управління Укртрансбеспеки розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 108668 від 21.02.2019, підлягаючою до сплати за указане вище порушення визначено суму 3637,80 Євро, еквівалентну на день здійснення розрахунку за офіційним курсом гривні, встановленим Національним Банком України, сумі 111 763 грн. 04 коп., яку не було сплачено ТОВ Югевротранс. Управлінням направлено ТОВ Югевротранс лист від 26.02.2019 № 515/31/1-19 з повідомленням про визначену суму плати за проїзд транспортним засобом з перевищенням нормативних вагових параметрів та вимогами про оплату цієї суми до 21.03.2019. Крім того, за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт за актом від 21.02.2019 № 108668, заступником начальника Управління Укртрансбезпеки постановою від 14.03.2019 № 095932 накладено на ТОВ Югевротранс адміністративно-господарський штраф в сумі 1700 грн., який оплачено 18.03.2019, що підтверджується копією відповідного платіжного доручення в матеріалах справи. Окружною прокуратурою міста Миколаєва 20.09.2021 за № 51-7675вих-21 скеровано на адресу Управління Укртрансбеспеки запит про надання інформації щодо вжитих заходів до стягнення з ТОВ Югевротранс у судовому порядку нарахованої йому плати за проїзд в сумі 3637,80 Євро, 1871,10 Євро та 92,40 Євро. Управління Укртрансбеспеки листом від 02.11.2021 № 7202/6.3/15-21 повідомлено про намір самостійного звернення до суду з позовами про стягнення зазначеної плати за проїзд з ТОВ Югевротранс. 07.02.2022 окружною прокуратурою до Управління Укртрансбеспеки скеровано лист № 51-1363вих-22 щодо інформування про звернення до суду з позовами до ТОВ Югевротранс з посиланням на відповідні номери судових справ. У відповідь на останній лист Управлінням Укртрансбеспеки листом від 16.02.2022 за № 1419/86.3/15-22 повідомлено про відсутність наміру звернення до суду. Вищевикладені обставини стати підставою для звернення прокурора до суду із відповідним позовом. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 статті 29 Закону України № 3353-XII «Про дорожній рух» передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, і за плату, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 33 Закону України № 2862-IV «Про автомобільні дороги» передбачено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Статтею 48 Закону України N 2344-III «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків. Згідно з п. 3 Правил дорожного руху (ПДР), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 цих правил. Відповідно до п. 22.5 ПДР, дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує фактичну масу 40 тон (для контейнеровозів понад 44 т), навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 16 т, строєні осі - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) здійснюється за спеціальними правилами. Процедура здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком №879. Відповідно до пункту 2 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль - це контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотриманий визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів; попередній габаритно-ваговий контроль - це визначення параметрів великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу для встановлення наявності перевищення нормативів на стаціонарних пунктах; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті. Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п.6 Порядку №879). Дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку (п.41 «Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні»). Згідно з пунктом 17 Порядку №879 у разі виявлення під час здійснення попереднього габаритно-вагового контролю на стаціонарних або автоматичних зважувальних пунктах факту перевищення установлених габаритно-вагових параметрів здійснюється точний габаритно-ваговий контроль. Пунктом 18 Порядку №879 встановлено, що за результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати. Пункт 19 Порядку №879 передбачає, що під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку. У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування (п. 21 Порядку № 879). Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які, в установленому порядку, не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку; плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень (п.п. 27, 28 Порядку № 879). Відповідно до пункту 30 Порядку №879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В, де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра. За правилами пункту 31-1 Порядку №879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається, виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки. Розмір плати за проїзд визначається у відповідності до Ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 №879, та становить, зокрема, для великовагових транспортних засобів (за загальну масу), від 52 до 60 тон включно за ставкою 0,27 Євро за кожен кілометр відстані, а для понад 60 тон, за кожні наступні 10 тон 0,78 Євро за кожен кілометр відстані. Відповідно ст.ст. 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. В матеріалах справи наявні усі, передбачені Порядком № 879 документи, зокрема довідка від 21.02.2019 № 029553, акт про перевищення від 21.02.2019 №0011642, акт від 21.02.2019 №108668 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт та розрахунок плати за проїзд №428/18 від 21.02.2019, які були складені працівниками Укртрансбезпеки у Миколаївській області у зв`язку з виявленням під час габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових параметрів нормам і правилам перевезення вантажу відповідачем, при цьому відповідачем в порушення вимог ст.ст.73,74 ГПК України не надано будь-яких доказів на спростування факту перевищення нормативно вагових параметрів транспортним засобом, який йому належить. Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у сумі 111 763,04 грн. Твердження скаржника про те, що на момент виникнення спірних правовідносин відсутня затверджена методика виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі, що позбавляє працівників Укртрансбезпеки повноважень на визначення плати за проїзд великовагового транспортного засобу (в зв`язку із перевантаженням на вісь) з рідким вантажем або вантажем, що змінює розподіл навантажень на вісі транспортного засобу у русі, колегією судді відхиляються з наступних підстав. Дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин відсутня затверджена Мінекономрозвиту методика виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі, якою мали б керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю. Водночас, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідач, апеляційний господарський суд доходить висновку, що відповідачем правомірно проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу. Наведене узгоджується з нормативним регулюванням, а саме скасування постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 671 пункту 19 Порядку № 879, в якому було вказано про те, що під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку. Таким чином, законодавець виключив норму про необхідність застосування будь-якої затвердженої методики визначення вагових та габаритних величин у спірних правовідносинах. (аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22.12.2021 за результатами розгляду справи № 420/3371/21). Щодо тверджень скаржника про втрату чинності положень Порядку №879, то колегія суддів звертає увагу, що позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Такі норми поширюють свою дію тільки на ті відносини, що виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абз. 2, 4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №1-зп/1997 від 13 травня 1997 року). Отже, стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення спірних правовідносин, тобто у спірних правовідносинах у 2019 році. З приводу доводів апелянта про те, що він був позбавлений можливості участі у даній справі в суді першої інстанції, оскільки не зважаючи на направлення позивачем позовної заяви її не отримував, а ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження у справі була отримана особою не відомою керівництву відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частин другої четвертої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Згідно з частиною п`ятою статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня. Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (частина шоста статті 242 ГПК України). Згідно з частиною першою та пунктом 1 частини другої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання. У частинах п`ятій і сьомій статті 6 ГПК України (у редакції, чинній з 26.05.2021, тобто на час ухвалення оскаржуваногорішення) передбачено, що суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС) в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою. Відповідно до підпункту 17.14 пункту 17 розділу ХІ Перехідних положень ГПК України до визначення Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) ЄСІТС такі дії вчиняються в такому порядку: суд вручає судові рішення в паперовій формі. Отже, виходячи з системного аналізу наведених положень ГПК України, належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду, а відсутність на час проведення судового засідання в матеріалах справи доказів про належне повідомлення учасників справи про дату, час і місце розгляду справи - підставою для відкладення розгляду справи. При цьому розгляд справи за відсутності учасників справи та інших осіб є можливим лише в разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час та місце судового засідання (подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 зі справи № 918/1478/14). В матеріалах справи наявне рекомендоване поштове повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу, а саме ухвали суд першої інстанції від 25.10.2022 про відкриття провадження у справі, яке направлялося на юридичну адресу відповідача 54036, м. Миколаїв, пров. Очаківський, буд. 42-А. З відповідного поштового повідомлення вбачається, що відповідна ухвала суду першої інстанції була отримана представником відповідача Сидоренко, при цьому доводи скаржника про те, що зазначена особа не є працівником відповідача і жодного стосунку до відповідача не має, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами, передбаченими ст. ст.73,77 ГПК України. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про дотримання місцевим господарським судом вимог ГПК України щодо належного повідомлення відповідача про дату та час судового засідання та відхиляє доводи скаржника про позбавлення його можливості участі у даній справі в суді першої інстанції, як необґрунтовані та такі, що спростовуються матеріалами справи. Крім того, матеріалами справи підтверджено і надсилання прокурором відповідачу копії позовної заяви з додатками, при цьому нормами чинного законодавства не передбачено обов`язку надання доказів отримання відповідачем відповідних документів. Щодо посилання відповідача в суді апеляційної інстанції на пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів вказує наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. В матеріалах справи відсутня заява відповідача про застосування позовної давності, подана при розгляді справи в суді першої інстанції. Окрім того, суд приймає до уваги, що за змістом ч. ч. 1, 3 ст. 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. Частиною 4 ст. 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Враховуючи те, що відповідач відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції не подавав, з урахуванням положень ч. 4 ст. 165 ГПК України, відповідач не вправі заперечувати проти обставин пропуску позовної давності під час розгляду справи по суті з підстав, які були ним наведені лише в апеляційній інстанції. Щодо тверджень відповідача в суді апеляційної інстанції про те, що Державну службу України з безпеки на транспорті не є належним позивачем у справі, а тому і у прокурора відсутні підстави для його представництва, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. З аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави". Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Згідно із ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт», на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює нарахування, у разі виявлення порушень, та вжиття заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі-Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті (п.3 Положення). 03.05.2018 набрали чинності зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №320 до пп. 27 п. 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, відповідно до яких Укртрансбезпека вживає заходів щодо стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю. Отже, Державна служба України з безпеки на транспорті має повний обсяг процесуальної дієздатності щодо захисту майнових інтересів держави, відповідні повноваження передбачені статтею 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" та п.п. 2, 15, 27 п. 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (аналогічна права позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.11.2019 у справі №904/31/19). Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор вірно зазначив, що Державна служба України з безпеки на транспорті є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах. При цьому, прокурором вказано, що Державна служба України з безпеки на транспорті не вживає належних та ефективних заходів цивільно-правового характеру щодо стягнення з відповідача в судовому порядку заборгованості перед державним бюджетом України з плати за проїзд, хоча має відповідні повноваження. До позову прокурором надано лист Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.02.2022 за № 1419/86.3/15-22, яким останньою повідомлено про відсутність наміру звернення до суду з позовом щодо стягнення плати за проїзд у розмірі 3 637,80 євро з ТОВ «Югевроттранс». Вказане є свідченням бездіяльності та неналежного виконання Укртрансбезпекою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів держави. В позові прокурором обгрунтовано існування обставин загрози порушення інтересів держави, оскільки несплата відповідачем плати за проїзд тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України. Прокурор повідомив Укртрансбезпеку про намір звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Укртрансбезпеки про стягнення з ТОВ «Югевроттранс» грошових коштів в розмірі 111 763,04 грн. Отже, прокурором дотримано вимоги ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про наявність у даному випадку у прокурора обґрунтованих підстав для представництва та захисту інтересів держави в суді. Таким чином, оскільки колегією суддів встановлена наявність повноважень у прокурора на подання відповідного позову та дотримання місцевим господарським судом вимог ГПК України щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, клопотання апелянта про залишення позову без розгляду відхиляється. Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони вірних висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Таким чином, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Згідно із ст.129 ГПК України витрати скаржника по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.01.2023 у справі №915/447/22 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Югевротранс" без задоволення. Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і згідно з ч.5 ст.12, ч.2 ст.282 та п.2 ч.3 ст.287 касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у підпунктах а-г п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Текст постанови складено 3.05.2023 о 12.00. Головуючий суддя Разюк Г.П. Суддя Колоколов С.І. Суддя Принцевська Н.М