Постанова 4855 № 580/4247/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/4247/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Ткаченка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінформ», про визнання протиправними та скасування постанов, за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: 01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (далі - відповідач, апелянт, Приватний виконавець Дорошкевич В.Л.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінформ» (далі - третя особа, ТОВ «Фінформ»), про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відкриваючи виконавче провадження відповідач порушив правила територіальної діяльності приватного виконавця та прийняв до виконання документ, за яким боржник не проживає та не перебуває на території, яка належить до території виконавчого округа, в якому здійснює діяльність відповідач. У звязку з тим, що виконавче провадження відкрито з порушенням територіальності, всі постанови, прийняті в рамках зазначеного виконавчого провадження також підлягають скасуванню. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та судом невірно застосовано норми матеріального права,. Відзив на апеляційну скаргу та пояснення щодо неї не надходили. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з наступних підстав. Судом установлено, що 19 червня 2020 року ТОВ «Фінфорс» звернулось до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. із заявою про примусове виконання рішення - виконавчого напису нотаріуса про стягнення з позивача коштів у розмірі 10157,50 грн. До заяви третьою особою додано виконавчий напис нотаріуса та копію довіреності на підтвердження повноважень підписанта. За результатами вивчення зазначених документів, відповідачем 19 червня 2020 року прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди. 21 серпня 2020 року відповідачем прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Уважаючи зазначені постанови протиправними, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду. Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого написа, оскільки позивач не проживає, та його майно не знаходиться на території, на якій відповідач здійснює свою діяльність (м. Київ), відтак і наступні виконавчі дії мають протиправний характер, оскільки здійснені неповноважним виконавцем. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 18 цього Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження закріплені у розділі ІV Закону України №1404-VIII. Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Отже, право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома приватними виконавцями, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. До того ж, наведеними нормами приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника - фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі №511/1342/17, від 11 червня 2019 року у справі №804/2721/15, від 08 квітня 2020 року у справі №804/6996/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №826/15676/16. Як убачається з написа нотаріуса, який надано відповідачу на виконання, в ньому зазначено адресу реєстрації та адресу проживання боржника - позивача. Відповідно до положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Положеннями зазначеного Закону також закріплено, що у паспорт громадянина України вноситься інформація про місце проживання. До того ж, відповідно до положень частини 3 статті 5 Закону України №1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у випадках, передбачених цим Законом. Частиною 4 статті 4 цього закону закріплено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, однією з яких є пред`явлення виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявність у написі нотаріуса інформації про місце проживання боржника на території, на яку поширюються функції відповідача, надавало останньому право на прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а підстави для повернення виконавчого документа були відсутні. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до статті 10 Закону України № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 13 цього Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Саме на підставі наведених положень відповідачем прийнято оскаржувані позивачем постанови. Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Підсумовуючи наведене, колегія суддів наголошує, що позивачем не надано доказів, а судом не встановлено, що оскаржувані постанови не відповідають критеріям, закріпленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, а тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню і ухваленням нового про відмову в задоволенні позову. Керуючись статтями 33, 34, 133, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька