Постанова 4855 № 320/4330/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4330/20 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Собківа Я.М., Черпіцької Л.Т., секретаря Суркової Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева», про визнання протиправними та скасування постанов, за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: 22 травня 200 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась у суд з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (далі - відповідач, апелянт, Приватний виконавець Клименко Р.В.) про визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження та про арешт коштів боржника. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відкриваючи виконавче провадження відповідач порушив правила територіальної діяльності приватного виконавця та прийняв до виконання документ, за яким боржник не проживає та не перебуває на території, яка належить до території виконавчого округа, в якому здійснює діяльність відповідач. Так само на відповідній території відсутнє і майно боржника. Окрім того, постановою про накладення арешта на картковому рахунку позивача здійснено арешт коштів поза межами розміра стягнення у 20% заробітної плати. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та судом невірно застосовано норми матеріального права,. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Женева» (далі - третя особа, ТОВ «Женева»). Пояснення щодо апеляційної скарги не надходили. Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з наступних підстав. Судом установлено, що 17 квітня 2020 року ТОВ «Женева» звернулось до приватного виконавця Клименка Р.В. із заявою про примусове виконання рішення - виконавчого напису нотаріуса про стягнення з позивача коштів у розмірі 88340,90 грн. До заяви третьою особою додано виконавчий напис нотаріуса, платіжне доручення про сплату авансового внеска та копію довіреності на підтвердження повноважень підписанта. За результатами вивчення зазначених документів відповідачем 21 квітня 2020 року прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про арешт коштів боржника, які того ж дня супровідними листами направлені сторонам виконавчого провадження. Уважаючи постанови про відкриття виконавчого провадження та про ареш коштів боржника протиправними, ОСОБА_1 звернулась з відповідним позовом до суду. Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно відкрив виконавче провадження з виконання виконавчого написа, оскільки позивач не проживає, та його майно не знаходиться на території, на якій відповідач здійснює свою діяльність (м. Київ), відтак і наступні виконавчі дії мають протиправний характер, оскільки здійснені неповноважним виконавцем. . Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 статті 18 цього Закону передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження закріплені у розділі ІV Закону України №1404-VIII. Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Отже, право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома приватними виконавцями, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. До того ж, наведеними нормами приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника - фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №804/6996/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №826/15676/16. Як убачається з написа нотаріуса, який надано відповідачу на виконання, в ньому зазначено адреса реєстрації та адреса проживання боржника - позивача. Відповідно до положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Положеннями зазначеного Закону також закріплено, що у паспорт громадянина України вноситься інформація про місце проживання. До того ж, відповідно до положень частини 3 статті 5 Закону України №1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у випадках, передбачених цим Законом. Частиною 4 статті 4 цього закону закріплено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, однією з яких є пред`явлення виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначення у написі нотаріуса інформації про місце проживання боржника на території, на яку поширюються функції відповідача, надавало останньому право на прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а підстави для повернення виконавчого документа були відсутні. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до статті 10 Закону України № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 13 цього Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункта 7 частини 2 статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, розміщені на його рахунках і на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи (частина 2 статті 52 Закону 1404-VIII). Згідно із частиною 3 статті 52 Закону України №1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. За змістом статті 56 Закон України №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збора, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Частиною 1 статті 28 Закону України № 1404-VIII встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. На реалізацію наведених положень Закону України № 1404-VIII відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника. На обґрунтування протиправності постанови про накладення арешта коштів боржника, позивач посилається на частину 2 статті 70 цього Закону, якою закріплено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості не більше 20 %, колегія суддів до уваги не приймає. Такі доводи позивача колегія суддів вважає помилковими. Абзацем 2 частини 2 статті 48 Закону України № 1404-VIII заборонено звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 191 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 181 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Відповідно до частини 3 статті 52 Закону України № 1404-VIII не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно з абзацем 2 частини 2 статті 59 Закону України № 1404-VIII виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банка документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини 1 статті 34 цього Закону. Відповідно до цього пункта виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення, до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», з виконавчих проваджень, стягувачами за якими є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», її дочірня компанія «Газ України», Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», постачальники електричної енергії, а боржниками - підприємства, що виробляють теплову енергію, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, та підприємства централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення. Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 59 Закону України № 1404-VIII підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Відповідно до пункта 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договора та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України. З наведених норм права убачається, що у разі невиконання боржником рішення добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому, стаття 48 Закону України № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини 3 статті 52 Закону України № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешта, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешта із цих коштів згідно із частиною 4 статті 59 Закону України № 1404-VIII. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України Про виконавче провадження ). Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження звернення до відповідача із заявою про зняття арешта з карткового рахунка та надання документів, які підтверджують, що на такий рахунок надходять виключно грошові кошти у вигляді заробітної плати. Також колегія суддів звертає увагу, що положеннями статті 70 Закону України № 1404-VIII врегульовано розмір відрахувань із заробітної плати, які, згідно з положеннями статті 69 цього Закону здійснюють роботодавці. Отже, правова норма, на яку посилається позивач, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення позову відсутні. Підсумовуючи наведене, колегія суддів наголошує, що позивачем не надано доказів, а судом не встановлено, що оскаржувані постанови не відповідають критеріям, закріпленим у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження, а тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню і ухваленням нового про відмову в задоволенні позову. У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати у вигляді сплаченого судового збору згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають стягненню на користь позивача. У свою чергу, під час подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір не в повному обсязі, як то передбачено Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI у відповідній редакції (далі - Закон). Відповідно до положень статей 3 та 4 цього Закону судовий збір справляється за подання апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З огляду на те, що предметом позову є рішення суб`єкта владних повноважень, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 4 Закону у редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збора за подання адміністративного позову немайнового характера, який подано фізичною особою складала 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Положеннями частини 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до положень абзаца 2 частини 3 статті 6 Закону у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Станом на 01 січня 2020 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збора за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, постановленого за результатами розгляду позову, складає 2522,40 грн. ((2102,00 грн. х 0,4) х 2 х 150%). Однак, всупереч вимогам Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1261,20 грн. Проте, строк для усунення цього недоліка апеляційної скарги судом не надавався з огляду на положення статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України щодо скороченого строку розгляду такої справи. Відтак, судові витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі шляхом достягнення з апелянта недоплаченої суми судового збора в розмірі 1261,00 грн. до Державного бюджета України, відповідно до приписів частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 33, 34, 133, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року скасувати. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, 6 офіс 31, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету: отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печер. р-н; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA638999980313171206081026007; код класифікації доходів бюджету - 22030101 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді Я.М. Собків Л.Т. Черпіцька