Постанова 4857 № 140/11955/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/11955/20 пров. № А/857/12540/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення щодо припинення надання житлової субсидії (суддя суду І інстанції: Ковальчук В.Д., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 10.09.2020р., м.Луцьк; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 14.08.2020р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань призначення державних соціальних допомог Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, оформлене протоколом № 7 від 09.04.2020р.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. (а.с.1-7). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.25 і на звороті). Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2020р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення комісії з питань призначення державних соціальних допомог Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, оформлене протоколом № 7 від 09.04.2020р.; стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Луцької міської ради судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (а.с.40-42). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Департамент соціальної політики Луцької міської ради, який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.48-50). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що апелянтом за результатами верифікації по домогосподарству позивача було виявлено невідповідності та встановлено, що позивач не повідомила про набуття права власності на нерухоме майно, вартість якого на перевищує 50 тис.грн., а саме 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0465 га. За згодою сторін вартість житлового будинку становить 500000 грн., вартість земельної ділянки - 100000 грн. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою виникнення права власності у позивача на зазначені об`єкти нерухомості є договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений 10.10.2018р. приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Валянською Т.П. Наголошує на тому, що поділ спільного майна подружжя означає припинення права спільної сумісної власності подружжя на це майно і виникнення на її основі спільної часткової власності. Окрім цього, при винесенні рішення судом не надано правової оцінки ч.1 ст.317 Цивільного кодексу /ЦК/ України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Укладений договір та його державна реєстрація свідчить про належне оформлення та реалізацію права власності позивача у спільному майні подружжя в розумінні ст.317 ЦК України, тобто, набуття права власності в інший законний спосіб. Позивачем ОСОБА_1 скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.57-61). Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 18.09.2016р. позивач ОСОБА_1 звернулась до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради із заявою про призначення житлової субсидії, а також долучила декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії (а.с.38-39). В ході перевірки відповідачем заяви та декларації порушень не виявлено та призначено житлову субсидію. У травні 2020 року позивач отримала повідомлення відповідача вих. № 11.6-11/500 від 17.04.2020р. про повернення надміру виплачених коштів (а.с.12). Із змісту цього повідомлення слідує, що ОСОБА_1 не повідомила про набуття права власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на суму, яка на дату набуття права власності в інший законний спосіб, перевищує 50 тис.грн. Згідно рішення комісії № 7 від 09.04.2020р. позивачу припинено надання раніше призначеної житлової субсидії з квітня 2020 року та визначено суму надміру виплачених коштів за період з травня 2019 року по березень 2020 року в розмірі 10696 грн. 04 коп., яку запропоновано позивачу перерахувати до 25.07.2020р. на рахунок відповідача. Також відповідачем складено Акт № 222 від 16.03.2020р. за результатами проведеної перевірки правильності та повноти інформації, що надається заявником для призначення державних соціальних допомог (а.с.35). Відповідно до його змісту Відділом державних соціальних інспекторів Департаменту соціальної політики Луцької міської ради проведено перевірку достовірності інформації про доходи сім`ї, а саме ОСОБА_1 за період з 01.05.2019р. по 31.03.2020р., наданої для призначення державної соціальної допомоги, а саме субсидії. За результатами перевірки та на підставі інформації ДПІ, PC, ЄДР, ДАІ, інших джерел інформації виявлено набуття позивачем права власності на майно, вартість якого перевищує 50 тис.грн., а саме на 1/2 частину земельної ділянки 0,0465 га та 1/2 частину житлового будинку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . По причині наведеного рішенням комісії з питань призначення державних соціальних допомог Департаменту соціальної політики Луцької міської ради, оформленого протоколом № 7 від 09.04.2020р., припинено ОСОБА_1 раніше надану житлову субсидію згідно постанови КМ України № 848 від 21.10.1995р. Крім того, Департаментом соціальної політики Луцької міської ради прийнято рішення № 1/21-307 від 15.04.2020р. про визначення обсягу надміру виплачених коштів у вигляді житлових субсидій (а.с.34). Приймаючи рішення та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не набула додаткового нерухомого майна на суму, що перевищує 50 тис.грн., тому відповідач безпідставно прийняв спірне рішення та припинив виплату житлової субсидії. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначаються Законом України № 2017-III від 05.10.2000р. «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до ст.5 цього Закону державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України. Згідно з ст.9 вказаного Закону до державних соціальних нормативів належать, в т.ч., соціальна норма житла та соціальні нормативи користування комунальними послугами, з оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії громадянам. Постановою КМ України № 848 від 21.10.1995р. затверджено Положення про порядок призначення житлових субсидій (із змінами та доповненнями), яке визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Мінсоцполітики для виплати пільг і житлових субсидій громадянам на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, умови призначення та порядок надання громадянам житлових субсидій (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та призначення субсидії). Згідно з п.2 вказаного Положення право на отримання адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива (далі - субсидія) поширюється на громадян, які проживають у житлових приміщеннях (будинках), в частині оплати ними користування житлом; утримання житла; управління багатоквартирним будинком, комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива. Призначення субсидій та контроль за їх цільовим використанням здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві і Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх створення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) (п.3 цього Положення). Відповідно до п.13 вказаного Положення для призначення житлової субсидії громадянин, особа якого посвідчується паспортом або іншим документом, подає структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання (орендарі, внутрішньо переміщені особи - за фактичним місцем проживання): заяву про призначення житлової субсидії за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - заява); декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії, за формою, встановленою Мінсоцполітики (далі - декларація); довідки про доходи - у разі зазначення в декларації доходів, інформація про які відсутня у ДФС, Пенсійному фонді України, фондах соціального страхування тощо і відповідно до законодавства не може бути отримана за запитом структурного підрозділу з питань соціального захисту населення у порядку, встановленому цим Положенням. У разі неможливості підтвердити такі доходи довідкою до декларації додається письмове пояснення із зазначенням їх розміру; договір найму (оренди) житла (у разі наявності). Громадянин несе відповідальність за подані відомості про доходи, майно, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на призначення житлової субсидії та на визначення її розміру. Згідно з п.90 наведеного Положення (в редакції, діючій на момент припинення субсидії) громадянин, якому призначено житлову субсидію, зобов`язаний протягом 30 календарних днів поінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про виникнення обставин, зокрема щодо: зміни складу зареєстрованих у житловому приміщенні (будинку) членів домогосподарств, зазначених в абзацах третьому, четвертому і шостому пункту 78 цього Положення; зміни соціального статусу членів домогосподарства; зміни у складі сім`ї члена домогосподарства; зміни переліку отримуваних житлово-комунальних послуг, умов їх надання; зміни переліку витрат на управління багатоквартирним будинком; зміни управителя, виконавця комунальних послуг, створення об`єднання; настання умов, зазначених у підпунктах 2 і 4 пункту 14 цього Положення. Як передбачено у пп.2, 4 п.14 згаданого Положення, житлова субсидія не призначається (у тому числі на наступний період), якщо: будь-хто із складу домогосподарства або член сім`ї особи із складу домогосподарства має у власності транспортний засіб, що підлягає державній реєстрації і з дати випуску якого минуло менше п`яти років (крім мопеда і причепа); будь-хто із складу домогосподарства або член сім`ї особи із складу домогосподарства протягом 12 місяців перед зверненням за призначенням житлової субсидії, призначенням житлової субсидії без звернення здійснив купівлю або іншим законним способом набув право власності на земельну ділянку, квартиру (будинок), транспортний засіб (механізм), будівельні матеріали, інші товари довгострокового вжитку або оплатив (одноразово) будь-які послуги (крім медичних, освітніх та житлово-комунальних послуг згідно із соціальною нормою житла (в тому числі понаднормової площі житла у випадку, зазначеному у пункті 10 цього Положення) та соціальними нормативами житлово-комунального обслуговування) на суму, яка на дату купівлі, оплати, набуття права власності в інший законний спосіб перевищує 50 тис. гривень. Відповідно до п.119 цього Положення за рішенням комісії надання раніше призначеної житлової субсидії припиняється за поданням структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, управителів, об`єднання, виконавців комунальних послуг у разі, коли: домогосподарству припинено надання житлово-комунальної послуги (послуг) внаслідок того, що громадянин має заборгованість за житлово-комунальні послуги; громадянин не виконує зобов`язання за договором про реструктуризацію заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг; у заяві та/або декларації громадянин зазначив недостовірні дані, що вплинуло на встановлення права на житлову субсидію або визначення її розміру на суму, яка перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день призначення житлової субсидії; громадянин не повідомив структурному підрозділу з питань соціального захисту населення про обставини, зазначені у пункті 90 цього Положення, протягом 30 календарних днів з дня їх виникнення; під час вибіркового обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства державним соціальним інспектором виявлено ознаки порушення норм законодавства щодо призначення житлової субсидії, які вплинули на право призначення житлової субсидії або визначення її розміру на суму, яка перевищує 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день призначення житлової субсидії; виникнення обставин, зазначених у пункті 18 цього Положення. Як встановлено під час судового розгляду, 18.09.2016р. позивач з метою одержання житлової субсидії звернулась до відповідача, подавши заяву про призначення житлової субсидії та декларацію про доходи і витрати осіб, які звернулися за призначенням житлової субсидії. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено 14.10.1972р. шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 14.05.1980р. (а.с.15). Перебуваючи у шлюбі, подружжя набули у власність житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,0465 га, кадастровий номер 072451000:02:002:0038, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. За приписами ст.68 Сімейного кодексу /СК/ України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України). 22.08.2017р. шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_2 від 22.08.2017р. про розірвання шлюбу (а.с.16). По причині наведеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали 10.10.2018р. договір про поділ спільного майна подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської обл. Валянською Т.П. та зареєстрований в реєстрі за № 4277 (а.с.17-20). Відповідно до цього договору за взаємною згодою подружжя частки у спільному згаданому майні визначено рівними, які становлять по 1/2 частці житлового будинку та по 1/2 частці у праві власності на земельну ділянку. Вартість житлового будинку визначена у сумі 500000 грн., а земельної ділянки - 100000 грн. В результаті цього до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності внесено записи №№ 28335939, 28336946 про державну реєстрацію 10.10.2018р. за ОСОБА_1 приватної власності у розмірі 1/2 частки на земельну ділянку площею 0,0465 га, кадастровий номер 0724510100:02:002:0038, та у розмірі 1/2 частки житлового будинку загальною площею 211,1 кв.м, житловою площею 69,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Видом спільної власності на дане майно вказано спільна часткова. Факт вчинення вказаних реєстраційних дій засвідчується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№ 141027092, 141040351 від 11.10.2018р. (а.с.21-23). Оцінюючи в сукупності викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного та послідовного висновку про те, що позивач не набула у власність інше нерухоме майно, що перебувало у її спільній власності з чоловіком під час отримання субсидії. При цьому, через укладення відповідної угоди відбулася лише зміна правового режиму такого майна з виділенням часток у цьому майні. При цьому, у позивача не відбулося змін у її майновому стані щодо набуття у власність додаткового майна в інший законний спосіб, тобто, її майновий стан не збільшився внаслідок набуття іншого нерухомого майна, вартість якого перевищує 50 тис. гривень. За таких обставин для позивача не настали умови, зазначені у пп.4 п.6 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затв. постановою КМ України № 848 від 21.10.1995р. У зв`язку з цим позивач не зобов`язана була повідомляти структурний підрозділу з питань соціального захисту населення про набуття права власності на майно, яке перебувало у її спільній власності разом з чоловіком без виділення часток такого майна. Водночас, приписами п.90 наведеного Положення передбачено обов`язок громадянина, якому призначено житлову субсидію, протягом 30 календарних днів проінформувати структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про настання обставин саме для перерахунку призначеної житлової субсидії, а тому обов`язковою умовою, яка тягне припинення субсидії в такому разі є неповідомлення особою, якій призначена субсидія таких даних, що мають впливати на перерахунок призначеної субсидії. Враховуючи те, що додаткового нерухомого майна на суму, що перевищує 50 тис.грн. позивач не набула, тому відповідач безпідставно прийняв рішення, оформлене протоколом № 7 від 09.04.2020р., яким позивачу припинено виплату житлової субсидії. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення. Натомість обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду та вказують на неправомірність поведінки відповідача в спірних правовідносинах. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський Суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» (Рішення від 02.11.2004р., п.53) ЄСПЛ зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар». У Рішенні від 20.11.2011р. у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п.70). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р.). Зокрема, у п.23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність заявленого позову та наявність підстав для його задоволення, із вищевказаних мотивів. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Департамент соціальної політики Луцької міської ради. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту соціальної політики Луцької міської ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2020р. в адміністративній справі № 140/11955/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Департамент соціальної політики Луцької міської ради. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 09.12.2020р.