Постанова Миколаївський апеляційний суд № 467/988/20

08.12.20 22-ц/812/1982/20 Провадження № 22-ц/812/1982/20 Суддя першої інстанції Явіца І.В. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 08 грудня 2020 року м. Миколаїв Справа № 467/988/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Явіци І.В., в залі судового засідання в смт. Арбузинка, за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: 18 вересня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 25 лютого 2011 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк». 14 червня 2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ПАТ КБ «ПриватБанк») на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк»). Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 13 000 грн. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 02 липня 2020 року у нього утворилась заборгованість перед банком у розмірі 14 844 грн 70 коп. Посилаючись на викладене, Банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в розмірі 14 844 грн 70 коп., яка складається з наступного: - 11 005 грн 85 коп. заборгованість за тілом кредиту, 3 838 грн 85 коп. заборгованість за простроченими відсотками. Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 25 лютого 2011 року станом на 02 липня 2020 року в сумі 11 005 грн 85 коп., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Також розподілено судові витрати. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо повернення коштів за укладеним договором виконав не в повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 11 005 грн 85 коп., та відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Визнання позову відповідачем не є достатньою підставою для його повного задоволення, оскільки це, за неустановлених передумов, зокрема, і у частині неузгодження із ним розміру процентів саме у письмовому вигляді, порушує права відповідача, як учасника цивільних правовідносин. У зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів в частині стягнення заборгованості по процентам, місцевий суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення процентів за нарахованими відсотками. Не погодившись з відмовою в задоволенні позовних вимог щодо стягнення процентів, Банк в цій частині оскаржив судове рішення в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі. В іншій частині судове рішення не оскаржується і, відповідно, не є предметом апеляційного перегляду. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що відповідно до анкети-заяви відповідач з Умовами та правилами, Тарифами Банку ознайомлений та їх положень зобов`язується неухильно дотримуватись. Відповідач підтвердив, що в подальшому зобов`язується самостійно знайомитись зі всіма змінами Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів на сайті Банку. Відповідач не звертався до Банку за для розірвання договору, а навпаки прийняв до виконання умови договору, адже протягом тривалого часу користувався кредитною карткою та частково погашав заборгованість, в тому числі за процентами. При укладенні кредитного договору ОСОБА_1 був належним чином ознайомлений з його умовами, акцептував пропозицію Банку, отримав кредитну картку, користувався кредитними коштами, а також визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії спрямовані на виконання укладеного договору, що підтвердив у судовому засіданні. Суд першої інстанції в порушення процесуальних норм закону не постановив ухвалу про відмову у визнанні позову відповідачем. Також місцевий суд, застосовуючи до спірних правовідносин висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17-ц, на думку скаржника, не звернув уваги на те, що в зазначених справах різні обставини, а правовідносини не є подібними, оскільки позивачем до суду надана конкретна редакція Умов та правил надання банківських послуг, до якої приєднався відповідач при підписанні анкети - заяви та укладенні договору, разом із наказом про її затвердження та відповідач не заперечував факт ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг, більш того, визнав позов в повному обсязі та проти його задоволення не заперечував. Від відповідача на час розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг 25 лютого 2011 року та підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, отримавши кредитну картку «Універсальна 55 днів пільгового періоду». У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємних частин кредитного договору, які не містять підпису позичальника. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на укладення сторонами договору приєднання б/н від 25 лютого 2011 року, складовими якого є підписана відповідачем анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, затвердженими наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/. Кредитна картка була декілька разів перевипущена Банком, останнього разу 10 серпня 2017 року зі строком дії до 07 місяця 2021 року. Кредитний ліміт також змінювався неодноразово. За розрахунками Банку станом на 02 липня 2020 року у позичальника утворилась заборгованість за договором в сумі 14 844 грн 70 коп., з яких 11 005 грн 85 коп заборгованість за простроченим тілом кредиту та 3 838 грн 85 коп. заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У заяві позичальника від 25 лютого 2011 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про сплату відсотків по кредиту. Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив у тому числі, крім кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 25 лютого 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті: www.privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. В Постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з огляду на положення Закону України «Про захист прав споживачів», Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи захисту інтересів споживачів» прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН та рішення Конституційного Суду України у справі № 1-12/2013 від 11 липня 2013 року та основні засади цивільного законодавства пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. За такого відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з позичальником АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору, зокрема розмір та порядок сплати процентів. Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для заперечення висновку суду першої інстанції щодо відмови у стягненні процентів по кредиту, оскільки він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв`язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року). Щодо доводів скарги про стягнення процентів відповідно до ст. 1048 ЦК України, то колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже в договорі між позикодавцем та позичальником повинні узгоджуватися умови щодо розміру та порядку сплати процентів, у разі не встановлення розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України). Як встановлено судом першої інстанції ні розмір процентів, ні порядок їх сплати договором між сторонами не визначені. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом ( ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України). При зверненні до суду Банк у позові зазначив матеріально-правову вимогу до відповідача, що випливає зі спірних правовідносин (предмет позову), а також зазначив підстави позову, якими є обставини (юридичні факти), з наявністю яких або відсутністю яких закон пов`язує виникнення чи припинення матеріально-правових відносин між сторонами. В позовній заяві Банк зазначав як підставу позову укладення між сторонами кредитного договору, а саме підписання відповідачем анкети-заяви та ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, де визначаються розмір процентної ставки, порядок сплати процентів, пеня та штрафи за неналежне виконання зобов`язань. Саме з цими обставинами був ознайомлений відповідач, отримавши на свою адресу копію позовної заяви та додатки до неї. Саме ці обставини досліджував суд першої інстанції та відповідно до цих обставин розглянув спір. Будь-яких юридичних фактів, пов`язаних із застосуванням до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України та посилань на такі факти в частині обрахувань заборгованості за кредитним договором з урахуванням рівня облікової ставки Національного банку України позовна заява не містить. За приписами ч. 3 ст. 49 ЦПК України підстави позову можуть бути змінені протягом розгляду справи. При цьому позивач замість указаних юридичних фактів посилається на інші, що обґрунтовують ту саму вимогу, але не повинен виходити за межі спірного матеріально-правового правовідношення. Між тим, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» таким правом позивача щодо зміни підстав позову не скористалося. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування грошовим кредитом, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Посилання в апеляційній скарзі щодо цих доводів на постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 205/2825/18 та від 20 травня 2020 року у справі № 588/62/18, оскільки у цих справах судами попередніх інстанцій були стягнути проценти за користування кредитом, проте, оскільки судові рішення оскаржувалися Банком з інших підстав, то суд касаційної інстанції розглядав справу тільки в межах доводів скарги. Більш того у справі № 205/2825/18 колегія суддів підтвердила висновок Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року, висновки якого застосував суд першої інстанції при вирішенні даного спору. Посилання в апеляційній скарзі на інші постанови Верховного Суду також не заслуговують на увагу, оскільки регулюють відмінні обставини від тих, що розглядаються в цій справі, зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16ц, де розглядалися правовідносини відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, постанови Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18 та від 23 січня 2018 року № 755/7704/15-ц взагалі не містять остаточного рішення, оскільки направлені на новий розгляд, від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18 розглядалися правовідносини щодо обов`язків поручителя, від 26 вересня 2018 року у справі № 159/2146/15-ц було укладено кредитний договір в іноземній валюті з відповідними умовами. Щодо аргументів скарги про визнання позовних вимог відповідачем, то апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про недостатність такого визнання для задоволення позовних вимог в повному обсязі, оскільки визнання відповідачем позову Банку за відсутності відповідних доказів, що мають бути подані позивачем на підтвердження своїх вимог, суперечить вимогам закону, а тому суд не вважав визнання позову ОСОБА_1 достатньої підставою для його задоволення. З твердженнями скаржника про обов`язковість постановлення судом в цьому випадку ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову колегія суддів не погоджується з огляду на те, що відповідно до приписів ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, при цьому останній повинен зазначити про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві, а суд за результатами розгляду цієї заяви постановляє відповідну ухвалу. Між тим матеріали справи не містять будь-яких заяв відповідача про визнання позову, а тому суд першої інстанції правильно дав оцінку показам відповідача по суті спору в судовому рішенні. Отже, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України скасуванню не підлягає. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 08 грудня 2020 року