Постанова 4812 № 489/4494/19

08.12.20 22-ц/812/2012/20 Провадження №22-ц/812/2012/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 08 грудня 2020 року м. Миколаїв колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Богуславською О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №489/4494/19 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Сидоренко Тетяни Володимирівни на заочне рішення, яке постановив Ленінський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Коваленка Ігоря Володимировича у приміщенні цього суду 18 червня 2020 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а : У серпні 2020 р. Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця. Позов мотивовано тим, що 11 липня 2011 р. між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 15 липня 2019 р. виникла заборгованість у розмірі 56935 грн. 83 коп., з яких: 27938 грн. 02 коп. заборгованість за тілом кредиту; 11162 грн. 45 заборгованість за простроченим тілом кредиту; 14447 грн. 94 коп. заборгованість за пенею, 200 грн. пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; а також штрафи - 500 грн.(фіксована частина) та 2687 грн. 42 коп.(процентна складова). Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача вищевказану заборгованість за кредитом в повному обсязі,а також судові витрати. У судове засідання сторони не з`явилися. У поданій до суду письмовій заяві представник Банку просив розглянути справу за його відсутності та задовольнити позовні вимоги, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Відповідач причини неявки суду не повідомив та відзиву не надав. Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 червня 2020 р. позовні вимоги Банку задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за договором № б/н від 11 липня 2011 р., яка станом на 15 липня 2019 р. складається із 27938 грн. 02 коп. заборгованості за тілом кредиту, 11162 грн. 45 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту, а також 500 грн. штрафу (фіксована частина) і 1980 грн. 02 коп. штрафу (процентна складова), всього 41580 грн. 49 коп., а також 1402 грн. 90 коп. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи підтвердження позивачем випискою по основній карті фактичне отримання відповідачем кредиту та користування кредитними коштами, суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог про стягнення заборгованості по кредиту, яка складається із поточної та простроченої заборгованості в сумі 39100,47 грн (27938,02 + 11162,45). Пославшись на правові висновки Верховного Суду України у постанові від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15 Верховного Суду та постановах від 03 жовтня 2018 року по справі № 366/1358/16-ц, 14 січня 2020 року по справі № 765/2104/13-ц та 26 лютого 2020 року по справі № 442/4445/15-ц, суд вважав, що за порушення строків виконання грошових зобов`язань з позичальника може бути стягнутий тільки один вид неустойки та в стягненні пені відмовив для недопущення подвійного притягнення відповідача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а саме порушення строків виконання грошових зобов`язань. Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2020 р. заяву представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 вказує, що рішення суду ухвалено з порушенням норм процесуального і матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач не зазначив в позовній заяві, коли відповідач порушив своє зобов`язання перед позивачем щодо повернення отриманого кредиту. Відомостей про надання будь-якого кредитного ліміту відповідачу після 12 вересня 2013 року матеріали справи не містять. Порушення зобов`язання відповідача перед позивачем виникло в вересні 2011 році, а позовна заява подана до суду в серпні 2019 року. Позивач додав до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, підпис на якому позичальника відсутній, тобто позивач не довів суду, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору від 11 липня 2011 року. Таким чином, с безпідставними посилання позивача на порушення з боку відповідача вимог Умов та правил надання банківських послуг. У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також процентів за користування кредитними коштами. Але, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці тарифи (зокрема, з відсотками, які нараховуються на залишки коштів на картрахунку), правила користування міжнародними платіжними картками, інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Надані позивачем до матеріалів справи документи не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем позивач дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Крім того, укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Таким чином, у позивача не було законних підстав для нарахування відсотків на суму простроченої заборгованості за кредитним договором, відповідно і позовні вимоги про стягнення процентів є безпідставними. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним положенням закону. Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 11 липня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПРИВАТБАНКУ (а.с. 9). Своїм підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, з якими його ознайомлено, складають договір про надання банківських послуг. Одночасно відповідач підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 30 днів пільгового періоду» до договору SAMDN50000047331975, яка містить умови кредитування, нарахування процентів за користування кредитом, пені та штрафів (а.с. 10). Згідно цієї довідки, базова процентна ставка в місяць за користування кредитом в національній валюті складає 3 відсотки в місяць із розрахунку 360 днів в рік. Строк внесення щомісячних платежів до 25 числа кожного місяця, наступного за звітним. Позивач також додав до позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, на якому підпис позичальника відсутній. В подальшому відповідачем на підставі укладеного договору про надання банківських послуг були отримані кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 1500 грн. на платіжну картку. Відповідно до розрахунку позивача через неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань станом на 15 липня 2019 року утворилася заборгованість в сумі 56935,83 грн., яка складається з: 27938,02 грн. заборгованості по тілу кредиту, 11162,45 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн. відсотків за користування кредитом, 14447,94 грн. пені, нарахованої за прострочене зобов`язання, 200,00 грн. пені, нарахованої за несвоєчасну сплату боргу від 100,00 грн., а також 500,00 грн. штрафу (фіксована частина) та 2687,42 грн. штрафу (процентна складова). Факт руху грошових коштів на картковому рахунку відповідача позивач підтвердив випискою по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 січня 1999 року по 04 лютого 2020 року (а.с. 49-62), яка відповідно до положень статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом, і зазначені в ній відомості відповідачем не спростовані, а також довідкою про картки, видані відповідачу відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору: 4149437704198116, терміном дії до січня 2015 року; НОМЕР_1 , терміном дії до березня 2016 року; НОМЕР_2 , терміном дії до серпня 2021 року; НОМЕР_2 , терміном дії до серпня 2021 року (а.с. 63). Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема пеню і штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 липня 2011 року, посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 р. (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Між тим, в анкеті-заяві від 18 липня 2011 року, підписаній ОСОБА_1 , визначені валюта кредиту, тип кредитного ліміту, процентна ставка, порядок повернення заборгованості, види та підстави відповідальності (пені та штрафів) за порушення умов договору. Таким чином ОСОБА_1 , підписавши анкету-заяву, довідку про умови кредитування, пройшовши ідентифікацію клієнта, уклав з позивачем договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтвердив своїм підписом на заяві та довідці, в межах умов якого отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання декількох документів) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо усіх істотних умов, притаманних даному виду договору. Зокрема, умови надання банківських послуг - кредитування, сплати процентів за користування кредитними коштами, виконання умов договору, підстави та розміри відповідальності за порушення договору. Таким чином Банк надав відповідачу грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки, яка є іменним (з ідентифікатором власника) грошовим оплатно-розрахунковим банківським документом, який використовується для надання споживчого кредиту. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Банк виконав передбачені Договором зобов`язання, надавши 11 липня 2011 р. відповідачу кредит у вигляді ліміту на кредитну картку. Як вбачається з наданих позивачем розрахунку заборгованості, виписки з рахунку ОСОБА_1 , відповідач систематично та активно використовував кредитні кошти та тривалий час проводив виплати обов`язкових за умовами договору платежів, в останнє такий було проведено 22 травня 2019 року. Заборгованість за кредитом згідно розрахунку заборгованості відповідача становить 56935 грн 83 коп. Доказів іншого суду не надано. Щодо вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу). Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу). Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України). Неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання (ст. 546 ЦК України). В силу частини 1 статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України). Сторонами по справі у довідці про умови кредитування передбачені розміри та підстави стягнення як пені, так і штрафу. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд погодився з наданим позивачем розрахунком заборгованості, стягнув з відповідача 39100 грн 47 коп. заборгованості за кредитом та штрафи (500 грн фіксована частина та 1980 грн 02 коп. процентна складова), але відмовив у стягненні нарахованої позивачем пені, пославшись на неприпустимість застосування подвійної юридичної відповідальності відповідача як боржника за договором. Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки суд першої інстанції на підставі належним чином, з дотриманням вимог 76-80, 89 ЦПК України, оцінених доказів обґрунтовано дійшов висновку про доведеність укладання сторонами кредитного договору, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів та їх використання за допомогою кредитної картки, а тому правильно застосувавши норми матеріального права, визначився з характером спірних правовідносин та задовольнив частково позовні вимоги. ОСОБА_1 хоча і просить в апеляційній скарзі про скасування рішення суду першої інстанції в цілому, але не наводить аргументів стосовно неправильності відмови судом у стягненні з нього на користь позивача нарахованої останнім пені, а тому колегія суддів не переглядає рішення суду в частині відмови у стягненні пені. Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги. Щодо відсутності у справі відомостей про те, коли відповідач порушив своє зобов`язання перед позивачем щодо повернення отриманого кредиту та про надання будь-якого кредитного ліміту відповідачу після 12 вересня 2013 року. Відомості щодо наявності заборгованості за кредитом, процентами та іншими платежами, її формування та зміни відображені позивачем у розрахунку заборгованості та виписці з рахунку відповідача. Щодо того, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/, підпис на якому позичальника відсутній, не можна розцінювати як частину кредитного договору. Суд першої інстанції, вирішуючи спір дійшов аналогічних висновків. Так, встановивши, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, суд вважав зазначені Умови неналежним доказом. Однак, встановивши, що у підписаній ОСОБА_1 довідці про умови кредитування зазначені умови кредитування, зокрема стосовно порядку повернення кредитних коштів, нарахування процентів, пені та штрафів, суд першої інстанції вважав наявними достатньо доказів для висновку про укладення сторонами кредитного договору. Щодо безпідставності нарахування позивачем відсотків на суму простроченої заборгованості за кредитним договором та відповідних позовних вимог про стягнення процентів. Позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у цій справі не заявлялись, згідного наданого позивачем розрахунку заборгованості до її складу заборгованість по процентам не включалась і судом питання про стягнення процентів не вирішувалось. З урахуванням викладеного відповідно до положень статті 375 ЦПК України колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням вимог процесуального закону та правильним застосуванням норм матеріального права. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сидоренко Тетяни Володимирівни залишити без задоволення, заочне рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ________________________________ Повний текст постанови складений 08 грудня 2020 року