Постанова Київський апеляційний суд № 2-6329/10

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 2-6329/10 Головуючий у суді І інстанції Клочко І.В. Провадження № 22-ц/824/9815/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарного Олександра Вікторовича про відкриття виконавчого провадження, заінтересовані особи: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», Деснянський районний відділ державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Коца О.М.звернулася до суду з вказаною вище скаргою, в якій просила визнати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного О.В. від 28 травня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59228904 з примусового виконання виконавчого листа № 2-6329/10, виданого 22 березня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з неї на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 1 367 206,73 грн неправомірною та скасувати зазначену постанову. На обґрунтування скарги заявник зазначила, що 21 січня 2020 року її представник ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 59228904 та дізнався, що 28 травня 2019 року за заявою АТ «УкрСиббанк» постановою приватного виконавця Кошарного О.В. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-6329/10, виданого 22 березня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 1 367 206,73 грн. Заявник вважає вказану постанову приватного виконавця неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки виконавче провадження № 59228904 було відкрито з порушенням строків, встановлених законом для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Вказала, що на виконавчому листі є відмітки державних виконавців про виконання рішення або про повернення виконавчого листа стягувачу, а саме: 02.10.2014 року п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»; 22.12.2014 року п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»; 17.06.2016 року п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, виконавчий лист № 2-6329/10 певний проміжок часу тричі перебував на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби. При винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 28 травня 2019 рокуприватний виконавець рахував строк пред`явлення даного виконавчого листа до виконання з останньої дати виконання, зазначеної у виконавчому листі, а саме з 17 червня 2016 року. Проте, він не перевірив переривання строків пред`явлення вказаного виконавчого листа до виконання за період з часу його видачі - 22 березня 2011 року, адже цей виконавчий лист вперше був пред`явлений до виконання 12 грудня 2012 року та перебував у ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві до 4 листопада 2014 року. Отже, з моменту набрання чинності рішенням суду у справі (27 грудня 2010 року) до першого пред`явлення виконавчого листа № 2-6329/10 до виконання (12 грудня 2012 року) в орган державної виконавчої служби минуло майже два роки, а після повернення виконавчого документа стягувачу 4 листопада 2014 року строк його пред`явлення до виконання вже становив один рік. Зважаючи, що остання дата виконання виконавчого листа визначена 17 червня 2016 року та ураховуючи терміни переривання строку пред`явлення до виконання такого виконавчого листа, заявник переконаний, що строк для пред`явлення виконавчого листа минув ще у 2017 році, а відтак приватний виконавець зобов`язаний був повернути даний виконавчий лист стягувачу без прийняття до виконання. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 20 травня 2020 року у задоволенні скарги відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного О.В. щодо відкриття виконавчого провадження № 59228904 були вчинені відповідно до вимог законодавства та в межах наданих йому повноважень, викладені заявником обставини не знайшли свого підтвердження та не узгоджуються із встановленим в законі порядком відліку та переривання строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому відсутні підстави для задоволення скарги. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник через представника - адвоката Коца О.М. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не дослідив обставини справи та строки пред`явлення виконавчого документа до виконання, не врахував, що про існування оскаржуваної постанови приватного виконавця заявник дізналася тільки 21 січня 2020 року після відрахування з її заробітної плати частини коштів в рахунок погашення боргу та ознайомлення представника з матеріалами виконавчого провадження № 59228904, яке було відкрито неправомірно. Відзив учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надходили. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не з`явились, про день та час слухання справи належним чином повідомлені, у тому числі телефонограмою, що забезпечує фіксацію такого повідомлення, про що у справі є докази (а.с. 126). Начальник Деснянського районного відділу державної виконавчої служби в місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) направив до суду листа № 41539-Ш від 18 вересня 2020 року про розгляд справи за відсутності представника відділу. Представник ПАТ «УкрСиббанк» подала до суду клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з її зайнятістю в іншій справі. Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). Зважаючи на вимоги частини дев`ятої статті0 128, частини п`ятої статті 130, частини другої статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28 травня 2019 року представник АТ «УкрСиббанк» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного О.В. із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-6329/10, виданого 22 березня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 1 367 206,73 грн. У виконавчому листі № 2-6329/10 від 22 березня 2011 року зазначено, що рішення суду, на підставі якого його було видано, набрало законної сили 27 грудня 2010 року, а строк пред`явлення його до виконання - до 28 грудня 2013 року. Крім того, у виконавчому листі містяться відмітки державних виконавців про повернення виконавчого листа стягувачу із зазначенням причин повернення, а саме: 2 жовтня 2014 року п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», старший державний виконавець Черуха О.М.; 22 грудня 2014 року п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», головний державний виконавець Черуха О.М.; 17 червня 2016 року п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець Старовойтова І.С. Постановою приватного виконавця Кошарного О.В. від 28 травня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59228904, зобов`язано боржника подати декларацію про доходи і майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, стягнуто з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 136 720,67 грн. У подальшому, в межах виконавчого провадження № 59228904 приватним виконавцем здійснювалися дії, спрямовані на виконання рішення суду, зокрема 3 червня 2016 року було винесено постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_1 . Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині першій статті 18 ЦПК України, згідно якої судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року в справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду». Відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. У рішенні ЄСПЛ в справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року (заява № 18966/02) Високий суд нагадує практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, § 40, ЄСПЛ 2002-III; «Ясіуньєне проти Латвії», заява № 41510/98, § 45, 6 березня 2003 року) - пункт

53. Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року в справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02), позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції. Державі належить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Звертаючись до суду зі скаргою на постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного О.В. про відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 вказувала на те, що виконавче провадження № 59228904 було відкрито з порушенням строків, встановлених законом для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року встановлено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб). Положеннями частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення або якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом (пункти 1, 3 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року). За змістом пункту 2 частини першої статті 47 Закону України № 606-XIV від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження», чинного на момент повернення виконавчого листа стягувачу, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV). Разом з тим, 5 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII. Статтею 12 Закону № 1404-VIII, чинного на момент відкриття виконавчого провадження, встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Згідно із частиною 5 розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень цього ж Закону № 1404-VIIIвиконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки встановлені цим Законом. Таким чином виконавчий лист, виданий на підставі рішення суду в цивільній справі до набрання чинності Законом № 1404-VIII, може бути повторно пред'явлений до примусового виконання протягом трьох років з дня повернення цього виконавчого документа стягувачу. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, 17 червня 2016 року виконавчий лист № 2-6329/10 вкотре було повернуто державним виконавцем стягувачу ПАТ «УкрСиббанк» згідно пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», тоді як банк пред`явив виконавчий лист до примусового виконання приватного виконавця 28 травня 2019 року. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність в діях приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарного О.В. ознак неправомірності, а оскаржувана постанова від 28 травня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 59228904 прийнята ним відповідно та у межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження» і права або свободи заявника порушено не було. При розгляді скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця районний суд враховував те, що принципом цивільного судочинства є виконання рішення суду. Таким чином, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та скасування постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження. Посилання скарги ґрунтуються на неправильному розумінні і тлумаченні заявником положень Закону України «Про виконавче провадження», адже після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (частина друга статті Закону № 606-XIV). Частинами першою, третьою статті 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам скарги на рішення приватного виконавця, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та недостатніми для того, щоб рішення приватного виконавця були визнані неправомірними, а оскаржувана постанова скасована, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382, 452 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367- 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній