Постанова 4824 № 754/2866/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/2866/22 Головуючий у суді І інстанції Сенюта В.О. Провадження № 22-ц/824/2760/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 квітня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, в с т а н о в и в: У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив виселити ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 3 грудня 2021 року, укладеного з ТОВ «Девелоп Фінанс», він став власником квартири АДРЕСА_1 . 10 грудня 2021 року між ним та відповідачем укладено договір оренди квартири АДРЕСА_2 , відповідно до якого він зобов`язався передати відповідачу, а останній зобов`язався прийняти у строкове платне користування квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 55,60 кв. м, та сплачувати орендну плату. Позивач умови договору оренди виконав у повному обсязі, передав житлове приміщення та ключі від нього, а відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, не сплатив орендну плату у строк до 10 січня 2022 року, відмовляється від погашення наступних платежів, що в силу вимог пункту 10.5 договору оренди квартири дає підстави вважати цей договір розірваним з 25 січня 2022 року, а приміщення квартири таким, що має бути звільнено відповідачем з одночасною передачею ключів позивачу протягом трьох днів з дня отримання вимоги про виселення. 28 січня 2022 року відповідачу особисто вручено вимогу про добровільне виселення з квартири, однак він зазначену вимогу проігнорував, добровільно з квартири не виселився, чим продовжує порушувати права позивача та не дозволяє вільно користуватися власним майном. У червні 2022 року ОСОБА_2 надіслав до суду заяву про визнання позову, в якій, визнавши повністю пред`явлені до нього позовні вимоги про виселення, просив їх задовольнити та розглянути дану заяву без його участі. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено порушення його прав, свобод та інтересів з боку відповідача, а заява останнього про визнання позову не підтверджує фактичного проживання відповідача у квартирі, з якої позивач бажає його виселити, тому позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи та не підлягають задоволенню. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи і порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неповно з`ясував наявність порушених прав позивача внаслідок невиконання відповідачем умов договору оренди та відмови добровільно виселитись з квартири, що призвело до неправильного вирішення справи. В матеріалах справи міститься заява відповідача про визнання позову та обізнаність з наслідками подання такої заяви, проте, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд не зазначив осіб, права яких можуть бути порушені, чи норми закону, які забороняють примусовому виселенню з житлового приміщення, а також не постановив ухвалу про відмову у прийнятті такої заяви з відповідним обґрунтуванням. Відповідач не виконав свого обов`язку передати ключі, ухиляється від їх повернення позивачу та наданні доступу до приміщення квартири, про що також свідчить копія листа від 18 жовтня 2022 року, який позивач отримав після ухвалення оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим не мав змоги подати його до суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач визнає вимоги ОСОБА_1 , просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що ним було надіслано до місцевого суду заяву про визнання позову з повним усвідомленням наслідків таких дій, а в даний час він працює у м. Києві та у зв`язку з обставинами, які склалися в країні, не має можливості звільнити квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Поштова кореспонденція отримувалась ним за адресою реєстрації: АДРЕСА_4 під час відвідин батьків. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 288308291 від 3 грудня 2021 року квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 , підстава для державної реєстрації - договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 694, виданий 3 грудня 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. (а.с. 9). 10 грудня 2021 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та ОСОБА_2 як орендарем було укладено договір оренди квартири АДРЕСА_2 (далі - договір) (а.с.10, 11). Відповідно до пункту 1.1 договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язується передати орендареві, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування житлове приміщення (квартиру), що є предметом договору, та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату. Згідно пункту 1.2 договору квартира, що передається в оренду, знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . В пункті 5.1 договору орендодавцем засвідчено, що він не має обмежень щодо свого права розпорядження квартирою, квартира або будь-яка її частина на момент укладення цього договору нікому іншому не відчужена, не є предметом обтяження, права третіх осіб щодо квартири відсутні, питання права власності на неї не є предметом судового розгляду, будь-які спори відносно зазначеної квартири відсутні. У пункті 3.1 договору передбачено, що квартира, яка передається в оренду, повинна бути передана орендодавцем та прийнята орендарем протягом 3 днів з дня підписання цього договору. Позивач посилався на відмітку на договорі оренди квартири про отримання ключів 10 грудня 2021 року на виконання пункту 3.2 договору, проте суд першої інстанції вказаний довід сприйняв критично, оскільки був позбавлений можливості ідентифікувати особу, яка отримала ключі. Відповідно до пункту 4.1 договору строк оренди квартири за цим договором становить 6 місяців з моменту підписання цього договору. Розмір місячної орендної плати складає 12 000,00 грн (пункт 5.1 договору). Згідно з пунктом 5.2 договору орендна плата сплачується орендарем не пізніше 10 числа кожного наступного місяця. Розділами 6 та 7 договору визначені права та обов`язки орендодавця та орендаря. У випадку порушення зобов`язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та/або чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (пункт 8.1 договору). За пунктом 10.2 строк дії цього договору починає свій перебіг з 10 грудня 2021 року та закінчується 10 червня 2022 року. Пунктом 10.5 договору передбачено, що в разі невиконання орендарем вимог, передбачених пунктом 5.2 договору протягом 14 днів, на 15 день цей договір вважається розірваним, а орендар зобов`язується звільнити квартиру та передати ключі орендодавцю протягом 3 днів з дня отримання вимоги про виселення. Письмова вимога позивача про виселення (звільнення квартири та передання ключів) складена 28 січня 2022 року та вручена відповідачу особисто, про що свідчить розписка (а.с. 12). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу для задоволення пред`явлених вимог, посилався на невиконання відповідачем умов договору оренди квартири АДРЕСА_2 та зазначив про несплату ОСОБА_2 орендної плати, яку він повинен був здійснити до 10 січня 2022 року. Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 4, 5, 19 ЦПК України і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право або право особи в інтересах якої вона звертається до суду порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення. За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відтак, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене. Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд повинен першочергово надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача. У справі, що переглядається, позивач вказував на порушення його прав та інтересів в частині невиконання умов пункту 5.2 договору оренди квартири АДРЕСА_2 , проте позовна заява не містить відповідної вимоги, він лише просив виселити відповідача із квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування своїх вимог позивач посилався як на положення статей 109, 169 ЖК УРСР, так і на норми статей 316, 319, 321, 826 ЦК України. Отже, способом захисту порушеного суб`єктивного права ОСОБА_1 обрано виселення відповідача як особи, яка неправомірно проживає в належній йому на праві власності квартирі, а відтак в силу положень статей 12, 81 ЦПК України позивач був зобов`язаний довести порушення його прав та інтересів дійсністю проживанням та створеними перешкодами у користуванні квартирою саме ОСОБА_2 . Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Суд першої інстанції вірно зазначив, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення. Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Однак, матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про проживання або будь-якого зафіксованого належними органами факту користування відповідачем квартирою за адресою: АДРЕСА_3 . Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Тобто, за відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача діями відповідача, відсутніми є й підстави для задоволення позовних вимог. Доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативних дій з боку відповідача, відсутні конкретні реальні порушення прав позивача користуванням квартирою за адресою: АДРЕСА_3 відповідачем. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції доречно врахував, що у позовній заяві позивачем була вказана адреса відповідача - АДРЕСА_4 , за якою ОСОБА_2 особисто і отримував процесуальні документи та судові повістки у справі 25 травня 2022 року та 7 жовтня 2022 року відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення (а.с. 24, 46). Суд з правомірною критичністю поставився та не прийняв до уваги заяву відповідача про визнання позову, оскільки сама по собі обставина визнання відповідачем позовуне підтверджує факту порушення прав позивача, про які він вказував у позовній заяві. Аргументи апеляційної скарги на те, що суд не постановив ухвали окремим процесуальним документом про відмову у прийнятті такої заяви з відповідним обґрунтуванням є безпідставними, оскільки це питання було вирішено судом в оскаржуваному рішенні, що не заборонено нормами статті 206 ЦПК України та узгоджується з роз`ясненнями, які містяться в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду». Крім того, у заяві ОСОБА_2 про визнання позову вказана його адреса реєстрації така ж сама, як на поштовому конверті у графі «відправник», а саме: АДРЕСА_4 (а.с. 29, 30). Колегія суддів також перевірила доводи апеляційної скарги позивача щодо відсутності інших спорів по квартирі АДРЕСА_1 та за результатом відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, отриманих на підставі частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», встановила, що в межах цивільної справи № 754/2683/22 існує майновий спір щодо даної квартири, яка обтяжена арештом на підставі ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 24 лютого 2022 року та виселення з якої є предметом судового розгляду у цій справі № 754/2866/22. Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення процесуальних норм, які б призвели до неправильного вирішення справи, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її правильного вирішення на підставі поданих сторонами доказів таз огляду на предмет і підстави пред`явленого позову, а також суб`єктний склад учасників справи, дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 із житлового приміщення внаслідок не доведення позивачем фактичного проживання відповідача у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , та, як наслідок, порушення його прав, свобод та законних інтересів. Посилання позивача на доданий до апеляційної скарги лист відповідача від 18 жовтня 2022 року, отриманий ним поштою 25 жовтня 2022 року (а.с. 60), тобто після ухвалення оскаржуваного судового рішення, зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовує та не свідчить про те, що саме ОСОБА_2 фактично займає приміщення квартири та реально створює ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні його майнових прав. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 жовтня 2022 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: М.В. Мережко С.І. Савченко