Постанова Київський апеляційний суд № 754/5060/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 754/5060/18 Головуючий у суді І інстанції Клочко І.В. Провадження № 22-ц/824/9478/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 березня 2021 року у справі за позовом заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Подільський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Апатенко Марина Анатоліївна, про визнання недійсними акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), визнання спадщини відумерлою та витребування майна, в с т а н о в и в: У квітні 2018 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 звернувся до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що місцевою прокуратурою під час нагляду за додержанням законності під час проведеннядосудового розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 жовтня 2017 року за № 42017101030000144 за частиною четвертою статті 190 КК України, встановлено факт шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 . Прокурор вказував, що на підставі рішення виконкому Ватутінської районної ради від 16 червня 1989 року № 609 ОСОБА_3 було видано ордер № 5979 від 28 червня 1989 року на жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 . Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на підставі розпорядження № 280 від 10 липня 2015 року видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на вказану квартиру від 6 серпня 2015 року (рішення про державну реєстрацію від 13 серпня 2015 року індексний № 23635432). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла у віці 65 років і поховання тіла відбулось за рахунок держави. Спадкова справа не заводилася, спадкоємці відсутні, а тому спадщина у вигляді спірної квартири повинна була визнана відумерлою та перейти у власність територіальної громади м. Києва. Водночас, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 січня 2018 року встановлено, що 11 вересня 2017 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки, укладеного з ОСОБА_2 та посвідченого 14 липня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Апатенко М.А. за реєстровим № 518 (рішення про державну реєстрацію від 18 вересня 2017 року індексний № 37118510). Відповідно до пункту 1.2. договору іпотеки вказана квартира належала ОСОБА_2 , як іпотекодавцю, на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 14 липня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Апатенко М.А. за реєстровим № 516 (номер запису про право власності 21401411 від 14 липня 2017року). Вказане свідоцтво видане на підставі акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 23 грудня 2016 року, затвердженого начальником Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_4, в якому зазначено, що реалізація квартири 14 листопада 2016 року проводилась ДП «Сетам», реєстраційний номер лоту 178321. Однак, згідно інформації Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві від 18 січня 2018 року № 997 жодних виконавчих проваджень у Подільському РВ ДВС м. Київ про стягнення із ОСОБА_3 коштів не перебувало та на виконання не надходило, процесуальні документи, зокрема, акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 відділом не видавався, а ОСОБА_4 протягом 2016 року на посаді начальника цього відділу не перебував у зв`язку із звільненням. Крім того, згідно інформації ДП «Сетам»від 22 січня 2018 року № 186/438-05-18/13 реалізацію зазначеної квартири підприємство не здійснювало, а за реєстраційним номером лоту 178321 здійснювались електронні торги картриджа до принтера CenonFX 10, які не відбулись (протокол проведення електронних торгів № 209353). Наведене, на думку прокурора, свідчить, що стягнення на квартиру, яка належала на праві власності ОСОБА_3 , не зверталось, а реєстрація права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 проведено на підставі неіснуючого акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та незаконного свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Посилаючись на те, що за відсутності спадкоємців у померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 спірна квартира незаконно вибула із володіння (охорони) територіальної громади м. Києва, як єдиного можливого власника, якому відумерла спадщина належить з часу відкриття спадщини, заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3, діючи в інтересах органу місцевого самоврядування (Київської міської ради), яка не вжила заходів цивільно-правового характеру щодо визнання спадщини відумерлою та повернення спірного нерухомого майна у комунальну власність, просив: - визнати недійсним акт про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 23 грудня 2016 року, затверджений начальником Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_4, а саме: квартири АДРЕСА_1 ; - визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, а саме: квартири АДРЕСА_1 , видане 14 липня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Апатенко М.А. за реєстровим № 516; - визнати спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 30,6 кв. м, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 відумерлою; - витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,2 кв. м, житловою площею 30,6 кв. м, вартістю 935 192,00 грн (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 702193580000); - судові витрати у справі покласти на відповідачів, стягнувши їх на користь прокуратури м. Києва. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року позов задоволено частково. Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з квартири АДРЕСА_1 . Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , ринкова вартість якої станом на 20 лютого 2018 року становить 935 192,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури в рівних частинах сплачений судовий збір у розмірі 19 313,88 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звернення прокурора до суду відповідає законній меті, оскільки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо вибуття майна, яке становить відумерлу спадщину, з володіння територіальної громади м. Києва, ураховуючи, що Київська міська рада усупереч покладених на неї завдань, не вживала заходи щодо звернення до суду із заявою про визнання спадщини після смерті ОСОБА_3 відумерлою. Зважаючи на наведене, суд вважав, що немає підстави, які б унеможливлювали розгляд позовної заяви заступника керівника Київської місцевої прокуратури №

3. Оскільки квартира АДРЕСА_1 вибула з власності ОСОБА_3 за її життя поза волею спадкодавця та після нібито продажу квартири з прилюдних торгів ще раз була відчужена на підставі договору іпотеки, районний суд, застосував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, вважаючи обґрунтованими вимоги позивача про застосуванням речово-правового механізму повернення майна (віндикації), шляхом витребування спірної квартири від відповідача ОСОБА_1 , що забезпечить ефективний захист прав територіальної громади, до якої за відсутності спадкоємців померлої ОСОБА_3 переходять усі права, що належали спадкоємцю, у тому числі на нерухоме майно, що є відумерлою спадщиною. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Анісімова О.Ю. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, та залишити позовну заяву прокурора без розгляду з підстав, передбачених статями 257, 377 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги представника відповідача зводяться до того, що прокурором відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не доведено, що Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не здійснювала або неналежним чином здійснювала захист інтересів держави. Так, із матеріалів справи вбачається, що листа про звернення до суду із цим позовом прокурором направлено до Київської міської ради 18 квітня 2018 року, в той же день прокурором подано позов до суду, будь-яких доказів щодо нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави прокурором до суду не подано. Отже, прокурором при поданні позову не дотримано вимог частин третьої - п`ятої статті 56 ЦПК України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що є підставою для залишення позовної заяви без розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу перший заступник керівника Деснянської окружної прокуратури м. Києва (15 березня 2021 року змінено найменування Київської місцевої прокуратури № 3) просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Відзиви інших учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_1 на підставі розпорядження органу приватизації Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 280 від 10 липня 2015 року була приватизована ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 6 серпня 2015 року їй було видано відповідне свідоцтво про право власності на житло (а.с. 6-19, т. 1). Згідно із актовим записом про смерть № 1222 від 18 січня 2017 року ОСОБА_3 , померла у віці 65 років орієнтовноІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті не встановлена через гнильні зміни трупа (а.с. 20, т. 1). У день смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві власності і в якій вона була зареєстрований та проживала одна (а.с. 2, 11, 16, 59, т. 1). 15 січня 2018 року П`ятнадцятою Київською державною нотаріальною конторою на запит прокурора надано інформаційні довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, заповіти/спадкові договори), відповідно до яких за параметрами запиту: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у Спадковому реєстрі інформація відсутня (а.с. 21-33, т. 1). З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 січня 2018 року убачається, що 11 вересня 2017 року право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки, укладеного із ОСОБА_2 , посвідченого 14 липня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Апатенко М.А. за реєстровим № 518, рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 вересня 2017 року індексний номер: 37118510 (а.с. 34-39, т. 1). Відповідно до пункту 1.2. договору іпотеки від 14 липня 2017 року квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва від 14 липня 2017 за реєстровим № 516, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Апатенко М.А. Право власності на яке зареєстроване відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 92033822, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 702193580000, номер запису про право власності: 21401411 від 14 липня 2017 року, сформованого державним реєстратором Апатенко М.А. (а.с. 46-51, т. 1). Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва, посвідченого 14 липня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Апатенко М.А. за реєстровим № 516, ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 , яке придбане ОСОБА_2 за 260 000 грн, що раніше належало ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 10 липня 2015 року. Вказане свідоцтво видане на підставі акту про проведення електронних торгів, затвердженого начальником Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_4 23 грудня 2016 року (а.с. 40, т. 1). Відповідно до копії акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 23 грудня 2016 року, затвердженого начальником Подільського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві ОСОБА_4, реалізація квартири АДРЕСА_1 проводилась 14 листопада 2016 року ДП «Сетам», реалізаційний номер лоту 178321 (а.с. 41, 42, т. 1). Згідно листа ДП «Сетам» від 22 січня 2018 року, отриманого на запит прокурора, відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 209353 під реєстраційним номером лота 178321 здійснювалась реалізація картриджа до принтера CenonFX

10. Проведення електронних торгів з реалізації лота 178321 було призначено на 4 листопада 2016 року з 09-00 до 18-00 год. У зв`язку з ненадходженням цінових пропозицій від жодного учасника, електронні торги з реалізації лота 178321 не відбулися, що підтверджується відповідним протоколом (а.с. 57-59, т. 1). В рамках досудового розслідування кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 жовтня 2017 року за № 42017101030000144 за частиною четвертою статті 190 КК України по факту шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 , встановлено, що згідно інформації Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві від 18 січня 2018 року № 997 перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, виконавчих проваджень, по яким боржником є ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 на виконанні у відділі не перебували та на виконання не надходили, жодних процесуальних документів, зокрема, акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 відділом не видавався, а ОСОБА_4 протягом 2016 року на посаді начальника цього відділу не перебував у зв`язку із звільненням (а.с. 60, т. 1.). Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частинами третя, четверта статті 56 ЦПК України). У відповідності до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником правочину. Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення частини першої статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. За змістом частини першої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява при визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини (частина друга статті 1277 ЦК УКраїни). Оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а щодо нерухомого майна за його місцезнаходженням. Установивши, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , вибула із її власності за життя поза її волею на підставі підробленого акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та незаконного свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, відсутність спадкоємців померлої ОСОБА_3 за заповітом і за законом, урахувавши належне Київській міській раді право на визнання спадщини відумерлою за спливом одного року з дня відкриття спадщини та право територіальної громади м. Києва на визнання за нею права власності на зазначене нерухоме майно, і невжиття представницьким її органом Київською міською радою належних заходів на захист порушеного права територіальної громади, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі територіальної громади м. Києва про витребування спірного нерухомого майна у відповідача ОСОБА_1 та передачі його у власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради. Зазначений висновок місцевого суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18-ц (провадження № 61-20219св19), від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17 (провадження № 61-5800св19), від 22 липня 2021 року у справі № 760/12445/18 (провадження № 61-19302св19). Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. Для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Стала практика ЄСПЛ свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет відповідності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора в інтересах територіальної громади м. Києва про витребування спірного майна, районний суд обґрунтовано виходив із того, що звернення прокурора з позовом до суду спрямоване на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, та у поверненні у власність територіальної громади комунального нерухомого майна (квартири), яке незаконно вибуло на підставі підробних і протиправних документів. Апеляційна скарга не містить доводів в частині вирішених позовних вимог про визнання спадщини відумерлою та витребування майна з чужого незаконного володіння, рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає вимогам законодавства та обставинам справи. Аргументи представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Анісімова О.Ю. про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Київської міської ради у суді, оскільки ним при зверненні до суду не було дотримано вимог частин третьої - п`ятої статті 56 ЦПК України та частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права. ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35). Відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, що діяла на час пред`явлення позову, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд першої інстанції дослідив підстави для звернення прокурора з позовом і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Зокрема, суд встановив, що у позовній заяві заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 обґрунтовував порушення інтересів держави у суді, визначив орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та вказав, у чому полягає бездіяльність зазначеного органу щодо захисту законних інтересів держави, а саме: орган місцевого самоврядування - Київська міська рада, всупереч покладених на неї завдань щодо звернення до суду із заявою про визнання спадщини після смерті ОСОБА_3 відумерлою, не вжила заходи для усунення порушень, вказаних у позові, ураховуючи, що поховання тіла спадкодавця відбувалось за рахунок держави, що підтверджується листами Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 6 листопада 2017 року. Тому немає підстав, які б унеможливлювали розгляд позовної заяви заступника керівника Київської місцевої прокуратури №

3. При цьому, як встановлено судовим розглядом, спірна квартира АДРЕСА_1 вибула із власності ОСОБА_3 на підставі неіснуючого акту про проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна та незаконного свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, спадщина відкрилась 25 грудня 2016 року, а орган місцевого самоврядування не звернувся до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою. Із огляду на зазначене, подаючи позовну заяву до суду, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у поверненні спірної квартири у власність територіальної громади м. Києва. Крім того, в матеріалах справи міститься лист Київської місцевої прокуратури № 3, адресований в.о. голови Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації Крохмалюку В.В від 27 грудня 2017 року № 5744вих-17, в якому повідомлялось, що прокуратурою здійснюється нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42017101030000144 від 25 жовтня 2017 року за частиною четвертою статті 190 КК України та досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи квартирою АДРЕСА_1 , що належить територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради (а.с. 61, т. 1). Таким чином Київська міська рада мала всі можливості і повноваження безпосередньо чи через свій виконавчий орган (його структурні підрозділи, комунальні підприємства) виявити наявність підстав для визнання спадщини відумерлою та звернутись з позовом до суду з метою задоволення потреб територіальної громади. Відтак,безпідставними є посилання апеляційної скарги на те, що прокурор без достатніх підстав замість Київської міської ради заявив вимогу про повернення квартири шляхом її витребування. Наведене вище також узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Європейський суд з прав людининеодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36). Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 березня 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній