Постанова Київський апеляційний суд № 760/21583/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи № 760/21583/15-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/14489/2021Головуючий у суді першої інстанції - Кушнір С.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Березовенко Р.В., Лапчевська О.Ф., секретар Горбачова І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана від її імені та в її інтересах адвокатом Гаращенком Ігорем Володимировичем, який діє на підставі договору, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 серпня 2021 року по цивільній справі за позовом Солом`янської окружної прокуратури м. Києва в інтересах Київської міської ради, Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання права власності та витребування майна, В С Т А Н О В И В: У грудні 2015 року виконувач обов`язків прокурора Солом`янського району м. Києва в інтересах Київської міської ради, Солом`янської РДА в м. Києві звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду» Солом`янського району м. Києва, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПН КМНО Ковальчук С.П. про визнання права власності та витребування майна. В позовній заяві посилався на те, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2013 частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10.10.2012 у справі № 2609/13599/12 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про визнання договорів нікчемними та недійсними та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1 , яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано відумерлою. Додатковим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06.03.2013 спірну квартиру АДРЕСА_1 , яку визнано відумерлою спадщиною, передано територіальній громаді м. Києва. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.07.2013 року залишено без змін вказані рішення. Згідно з розпорядженням ВО КМР (КМДА) від 10.07.2013 № 1143 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади м. Києва квартир за рішеннями судів» до сфери управління Солом`янської РДА в м. Києві передано квартиру АДРЕСА_1 для вжиття заходів щодо реєстрації права власності територіальної громади м. Києва на вище вказану квартиру та забезпечення спільно з Департаментом будівництва і житлового забезпечення ВО КМР (КМДА) заселення квартири у встановленому порядку. Зазначене розпорядження неодноразово оскаржувалось ОСОБА_1 в Окружному адміністративному суді м. Києва. Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі № 826/20197/13-а відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до КМР (КМДА), Солом`янської РДА в м. Києві про визнання неправомірних дій, скасування розпорядження та зобов`язання вчинити певні дії. Розпорядження № 1143 від 10.07.2013 судом визнано законним. Під час виконання відповідного розпорядження було встановлено, що всупереч чинному законодавству та не маючи на те законних підстав, після набрання судовим рішенням законної сили та прийняття КМР розпорядження про зарахування спірної квартири до комунальної власності територіальної громади м. Києва, ОСОБА_6 , який діяв від імені ОСОБА_2 , уклав 19.08.2013 договір купівлі-продажу вказаної квартири з ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 . Згідно витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вказаний договір зареєстровано 19.08.2013, номер запису про право власності 2168943. Укладення вказаного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 19.08.2013 позбавляє КМР як власника майна володіти, розпоряджатись та користуватись належним їй майном, а тому, на думку прокурора, в даному випадку повернення власникові спірного майна можливо лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Утримання відповідачем майна, яке визнано судом відумерлою спадщиною та передане територіальній громаді м. Києва є неправомірним та суперечить чинному законодавству, спірне майно вибуло з володіння територіальної громади в особі КМР не з її волі іншим шляхом. Постановою слідчого СВ Солом`янського РУ ГУМВС України в м. Києві Лагодзінського М.І. від 06.11.2008 по факту заволодіння чужим майном шляхом обману (квартирою АДРЕСА_1 ) була порушена кримінальна справу №09-14463 за ч. 2 ст. 190 КК України. Крім того, на вказану квартиру, неодноразово, накладався арешт і на підставі постанов слідчого Солом`янського РУ ГУ МВС України в м. Києві Лагодзінського М.І. а саме: постанови від 06.11.2008 про накладення арешту на квартиру та постанови від 30.06.2009 про накладення заборони вчиняти дій по квартирі і на підставі ухвал районних судів по цивільним справам щодо права власності на спірну квартиру, зокрема ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 23.04.2009 та ухвали і Приморського районного суду м. Маріуполя від 21.11.2011. Позивач зауважив, що арешт на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було знято 15.08.2013, а договір купівлі-продажу оформлений 19.08.2015, що, на думку позивача, може ставити під сумнів добросовісність набувача спірної квартири - ОСОБА_1 . В провадженні Солом`янського РУ ГУМВС України в м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження № 12013110090010647 від 06.09.2013 за ч.4 ст. 190 та ч. 1 ст. 366 КК України, під час розслідування якого, перевіряються підстави та причини зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , накладеного 06.11.2008 та 30.06.2009 слідчим Лагодзінським М.І. та правомірність дій ОСОБА_7 , ОСОБА_2 та інших осіб щодо відчуження спірної квартири. Крім того, прокурор посилався на те, що за результатами, проведеної перевірки встановлено, що КМР та Солом`янська РДА в м. Києві неналежно здійснюють покладені на них повноваження щодо контролю за управлінням, розпорядженням та збереженням майна територіальної громади м. Києва. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18.08.2015 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 17.12.2014 по справі № 760/24757/14-ц за позовом КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської РДА в м. Києві до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи: Солом`янська РДА в м. Києві, КМР про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної квартири та виселення, скасовано відповідне рішення суду та постановлено нове про відмову у задоволенні позову. Відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом`янської РДА у м. Києві є неналежним позивачем, оскільки не наділене повноваженнями власника спірної квартири, яким є територіальна громада м. Києва. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 14.09.2015 відкрито провадження у справі № 760/16587/15 за позовом Солом`янської РДА в м. Києві до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду» Солом`янського району м. Києва, КМР про визнання не дійсним договору купівлі-продажу квартири. Однак, оскільки, даний позов пред`явлений Солом`янською РДА в м. Києві, яка не є власником спірного майна та позивачем обрано не вірний спосіб захисту порушеного права, у зв`язку з чим КМР звернулась до прокуратури району з листом, щодо вжиття заходів прокурорського реагування, виникають підстави для звернення прокурора до суду в інтересах належного позивача - КМР з позовом про визнання права власності та витребування майна. 21.02.2017 заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва позов задоволено. Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за територіальною громадою м. Києва в особі КМР. Витребувано від ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі КМР. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 15 892,50 грн. 27.11.2018 постановою Київського апеляційного суду заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21.02.2017 залишено без змін. 06.02.2019 постановою Верховного Суду рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21.02.2017 та постанову Київського апеляційного суду від 27.11.2018 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05.08.2021 позов Солом`янської окружної прокуратури м. Києва в інтересах КМР, Солом`янської РДА в м. Києві до ОСОБА_1 , треті особи: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПН КМНО Ковальчук С.П. про визнання права власності та витребування майна задоволено частково. Витребувано від ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на користь територіальної громади м. Києва в особі КМР. Вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено (т. 3 а.с. 157-166). В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення в частині витребування від ОСОБА_1 спірної квартири на користь територіальної громади м. Києва в особі КМР та ухвалити у відповідній частині нове, про відмову у задоволенні позову, в іншій частині рішення залишити без змін. Вказує, що прокурором, у даній справі, не підтверджено підстави для представництва інтересів КМР, Солом`янської РДА в м. Києві у спірних правовідносинах та не обґрунтовано і не доведено підстави для представництва, не надано доказів бездіяльності компетентного органу. Також, зазначає, що договір купівлі-продажу квартири від 19.08.2013 та договір дарування від 17.09.2008 є чинними та не визнавалися судами недійсними, тому ОСОБА_8 у встановленому законодавством порядку набула право власності на спірну квартиру, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України, має всі законні права на дану квартиру, та здійснює своє право відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Нею, перед купівлею перевірено квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, де було чітко зазначено власника майна - ОСОБА_2 , та були відсутні будь-які обтяження, а відтак, ОСОБА_8 - добросовісний набувач квартири. Крім того, прокуратура пропустила строк позовної давності та не довела поважність пропуску строку звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову (т. 3 а.с. 187-194). 30.09.2021 прокуратурою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що аргументи апелянта про пропущення строку позовної давності на звернення з вказаним позовом є хибним, оскільки як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини (т. 3 а.с. 205-214). 18.10.2021 надійшли пояснення КМР, в яких зазначено, що укладення вказаного договору купівлі-продажу є перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 , що позбавляє КМР як власника майна володіти, розпоряджатись та користуватись належним їй майном. Відповідно до ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Отже встановлення обставин перебігу строку позовної давності у даній справі підлягає виключно в межах позовних вимог, спрямованих до сторони спору. Крім того, оскільки передбачений законом порядок відчуження комунального майна дотримано не було, а територіальна громада м. Києва взагалі не була учасником правовідносин з приводу його відчуження, волі як дійсного власника на відчуження квартири не було, необхідність захисту порушеного права є вочевидь беззаперечним, оскільки правовідносини, пов`язані із вибуттям комунального майна з комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а дії відповідачів щодо набуття цього майна у власність такому суспільному інтересу не відповідають. Відтак, прокурор мав законні підстави для звернення до суду з даним позовом в інтересах Київської міської ради, Солом`янської РДА в м. Києві про визнання права власності та витребування майна, оскільки ним було дотримано порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовано наявність підстав для здійснення такого представництва (т. 3 а.с. 218-225). 22.10.2021 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» також подано відзив, в якому зазначено, що Солом`янською окружною прокуратурою не пропущено строку позовної давності, оскільки відповідно до ст. 56 ЦПК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які повноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права. Також, вказується на те, що прокурор мав законні підстави для звернення до суду з позовом в інтересах КМР, Солом`ямської РДА в м. Києві про визнання права власності та витребування майна, скільки ним було дотримано порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та обґрунтовано наявність підстав здійснення такого представництва (т. 3 а.с. 230-234). В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_9 та представник третьої особи ОСОБА_3 - ОСОБА_10 підтримали подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити. Представники Солом`янської РДА - Єркон Н.П., КМР - Солдатенко Л.М., КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва» - Чернишенко Т.П. та прокурор Корж О.А. заперечували проти поданої апеляційної скарги та просили її відхилити. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи підстави звернення з позовом в інтересах КМР, Солом`янської РДА в м. Києві у даній цивільній справі прокурор зазначає, що житлове приміщення вибуло з комунальної власності міста незаконно, без волі власника, що позбавляє КМР ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпоряджатись ним, чим завдається шкода державі. При цьому, КМР не вжито належних заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, вказане свідчить про бездіяльність, а тому наявні підстави пред`явлення позову в інтересах держави прокуратурою. Прокуратура Солом`янського району м. Києва листами від 02.10.2015 № (10-59)9851вих-15 та від 02.10.2015 № (10-59)9850вих-15 відповідно, зверталась до КМР та Солом`янської РДА в м. Києві з повідомленням про необхідність вжиття зазначеними органами заходів, направлених на реєстрацію права власності територіальної громади м. Києва на квартиру АДРЕСА_1 . Прокуратура Солом`янського району м. Києва листами від 23.11.2015 № (10-59)11109вих-15 та від 23.11.2015 № (10-59)11118вих-15 відповідно, зверталась до КМР та Солом`янської РДА в м. Києві з повідомленням, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратурою Солом`янського району м. Києва підготовлено позовну заяву про визнання права власності та витребування на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради квартири АДРЕСА_1 ., оскільки зазначеними органами не вжито належних заходів щодо витребування вказаного майна у судовому порядку. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 21.02.2013 у справі № 22-ц/796/506/13 частково скасовано рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10.10.2012 та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 08.08.2008, а також, визнано відумерлою спадщину у вигляді зазначеної квартири. 06.03.2013 Апеляційним судом м. Києва ухвалено додаткове рішення у справі № 22-ц/796/506/13, яким квартиру АДРЕСА_1 ., яка визнана відумерлою спадщиною, передано територіальній громаді міста Києва. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.07.2013 вказані рішення залишено без змін. Згідно з розпорядженням ВО КМР (КМДА) від 10.07.2013 №1143 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади м. Києва квартир за рішеннями судів» зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передано до сфери управління Солом`янської РДА в м. Києві квартиру АДРЕСА_1 .. Таким чином, територіальна громада м. Києва є власником спірної квартири на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2013 та додаткового рішення Апеляційного суду м. Києва від 06.03.2013. В ході проведення процедури державної реєстрації права власності територіальної громади м. Києва на вказане нерухоме майно останнім встановлено, що 19.08.2013 між ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 (покупець), укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ., посвідчений ПН КМНО Ковальчуком С.П. ОСОБА_2 , не будучи власником майна та знаючи про це (вона та її представники були присутні при розгляді цивільної справи про визнання договорів недійсними та визнання спадщини відумерлою, а також вона подавала касаційну скаргу на відповідне рішення Апеляційного суду м. Києва від 21.02.2013) розпорядилась ним на власний розсуд та здійснила відчуження, що свідчить про вибуття майна поза волею Київської міської ради. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №404557958 від 10.07.2015, на спірну квартиру неодноразово накладалося обтяження як до моменту укладення договору купівлі-продажу від 19.08.2013, так і після укладення. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України). Частиною 1 статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Таким чином, у відповідності до вимог ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза межами волі власника не набувається у тому числі і добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується, і не припиняється із втратою ним цього майна. На наявність права власника на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 ЦК України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника. Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення ч. 1 ст. 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Зазначені правові висновки були зроблені Верховним Судом у справах, що виникли з аналогічних правовідносин, та викладені у постановах від 20.05.2020 у справі № 522/11473/15-ц, від 29.04.2020 у справі № 754/4108/18-ц, від 04.06.2020 у справі № 643/3144/17, від 04.11.2020 у справі № 761/46240/16-ц. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), сформульовано правовий висновок, за змістом якого задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Оскільки відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене ст. 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника, а за їх відсутності - до органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Перехід спадкового майна у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини є юридичним наслідком відповідного судового рішення, який передбачено ч. 3 ст. 1277 ЦК України. При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Вказана норма закону, в силу ст. 8 ЦК України, підлягає застосуванню також до спадщини, визнаної відумерлою та підтверджує, що спірна квартира в розумінні ч. 1 ст. 388 ЦК України вибула з володіння Київської міської ради не з її волі іншим шляхом. З огляду на викладене вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позову наявністю фактів, які мають істотне значення, а саме: право на витребування цього майна; вибуття майна та знаходження його у відповідача; незаконність володіння відповідачем майном позивача; відсутність між позивачем та відповідачем зобов`язально-правових відносин щодо спірного майна; відповідач міг бути обізнаний про незаконність набуття та володіння майном, як би вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. Доводи апелянта про пропущення строку позовної давності на звернення з вказаним позовом є хибним з огляду на наступне. Спірна квартира є комунальною власністю територіальної громади м. Києва на підставі рішення суду від 21.02.2013. Згідно з розпорядженням ВО КМР (КМДА) від 10.07.2013 №1143 «Про зарахування до комунальної власності територіальної громади міста Києва квартир за рішеннями судів» кв. АДРЕСА_1 зараховано до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передано до сфери управління Солом`янської РДА в м. Києві. Будь-яких рішень про припинення права на спірну квартиру КМР не приймалось. Укладення договору купівлі-продажу від 19.08.2013 є перехід права власності на кв. АДРЕСА_2 до ОСОБА_1 , що позбавляє КМР як власника майна володіти, розпоряджатись та користуватись належним їй майном. Відповідно до ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Отже встановлення обставин перебігу строку позовної давності у даній справі підлягає виключно в межах позовних вимог, спрямованих до сторони спору. Таким чином, строк позовної давності не може сплинути раніше ніж 19.08.2016 (три роки від укладеного договору купівлі-продажу від 19.08.2013), при цьому, прокурор звернувся до суду з даним позовом 08.12.2015, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Щодо доводів про відсутність повноважень у прокуратури на подання вказаного позову, то слід зазначити наступне. Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Таким чином, вищенаведені норми законодавства надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення. У даному випадку, порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, набуте право власності на комунальне майно, при цьому, волі дійсного власника на відчуження квартири не було, що порушує економічні інтереси територіальної громади столиці, що, в свою чергу, свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції. Прокурор, виявивши такі порушення інтересів держави, зобов`язаний вживати заходи, спрямовані на їх захист. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, КМР та Солом`янська РДА в м. Києві неналежно здійснювали покладені на них повноваження щодо контролю за управлінням, розпорядженням та збереженням майна територіальної громади м. Києва, що виражалося у відмові в задоволені позову з тих підстав, що Солом`янська РДА у м. Києві не є власником спірного майна та при цьому, позивачем обрано не вірний спосіб захисту порушеного права. В той же час, КМР звертається до прокуратури з листом щодо вжиття заходів прокурорського реагування. Зазначені дії слугували підставою для застосування прокуратурою заходів представницького характеру в інтересах належного позивача - КМР, шляхом пред`явлення позову про визнання права власності та витребування майна. Щодо доводів про неправильний спосіб захисту, то серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Таким чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду, тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим в судових засіданнях доказам та обґрунтовано дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення суду підлягає залишенню без змін. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Понесені заявником судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають (ст. 141 ЦПК України). Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну ОСОБА_1 , яка подана від її імені та в її інтересах адвокатом Гаращенком Ігорем Володимировичем, який діє на підставі договору залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 05 серпня 2021 року по цивільній справі за позовом Солом`янської окружної прокуратури м. Києва в інтересах Київської міської ради, Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання права власності та витребування майна залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст виготовлено 31 грудня 2021 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська