Постанова 4824 № 367/3125/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 367/3125/20 Головуючий у суді І інстанції Саранюк Л.П. Провадження № 22-ц/824/9848/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 2 грудня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2020 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , в с т а н о в и в: У травні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров П.В. звернувся до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України боржнику ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 . На обґрунтування подання приватний виконавець зазначив, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження № 58876438 з примусового виконання виконавчого листа № 367/1305/15-ц від 27 січня 2016 року, виданого Ірпінським міським судом Київської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 126 373,63 грн матеріальної шкоди, заподіяної в результаті ДТП, 5 000,00 грн моральної шкоди, всього 131 373,63 грн, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 315,00 грн.Постановою від 11 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58876438та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи і майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови разом з викликом приватного виконавця боржнику було вручено засобами поштового зв`язку 22 квітня 2019 року. Факт обізнаності ОСОБА_1 про відкрите відносно неї виконавче провадження також підтверджується направленою на адресу приватного виконавця копією квитанцією від 19 серпня 2019 року про часткову відшкодування шкоди. В межах виконавчого провадження було вжито низку заходів щодо примусового виконання виконавчого листа, однак боржник ухиляється від добровільного виконання покладених на неї зобов`язань та не вчиняє жодних дій спрямованих на відшкодування вказаної шкоди, ігноруючи виклики та вимоги приватного виконавця. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2020 року у задоволенні подання відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що приватним виконавцем не надано доказів того, що боржник після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження ухиляється від виконання рішення суду, тоді як право виконавця на звернення з таким поданням виникає лише у разі ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань, а не за наявності лише самого факту не виконаного зобов`язань з відшкодування шкоди. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, приватний виконавець подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення подання щодо встановлення боржнику тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що ним було зроблено всі процесуальні дії, передбачені законодавством, щодо повідомлення боржника про добровільну сплату боргу, проводилися виконавчі дії, але ОСОБА_1 вимоги щодо виконання рішення суду про стягнення з неї заборгованості не виконує в повному обсязі, декларації про доходи та майновий стан не надає, що свідчить про ухилення боржника від виконання судового рішення. Чинним законодавством не ставиться вимога до подання про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України обов`язково зазначати факти про необхідність виїзду боржника за кордон, а тому висновок суду першої інстанції про недоведеність перетинання боржником кордону після відкриття виконавчого провадження є необґрунтованим. Крім того, часткове погашення боржником заборгованості в незначних сумах не свідчить про те, що боржник не ухиляється від виконання своїх зобов`язань щодо сплати боргу стягувачу, тим паче, з огляду на те, що ОСОБА_1 працевлаштована юристом у ТОВ «Комфорт Сервіс» і має дохід. Та обставина, що боржник звернулася до суду зі скаргою на дії приватного виконавця не може бути підставою для відмови у задоволенні подання. Відзив учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надходили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В. перебуває виконавчий лист № 367/1305/15-ц від 27 січня 2016 року, виданий Ірпінським міським судом Київської області про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 126 373,63 грн матеріальної шкоди, заподіяної в результаті ДТП, 5 000,00 грн моральної шкоди, всього 131 373,63 грн, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 315,00 грн. Постановою приватного виконавця від 11 квітня 2019 року за заявою стягувача відкрито виконавче провадження № 58876438 та зобов`язано боржника протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження подати декларацію про доходи і майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Іншою постановою приватного виконавця від 11 квітня 2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ОСОБА_1 в банківських установах. Також 11 квітня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику. Вказані постанови та вимоги приватного виконавця направлялася на адресу боржника, а також з метою примусового виконання виконавчого документа виконавцем вживалися заходи щодо розшуку та арешту майна (коштів) боржника, проте бажаного результату це не дало, заборгованість була погашена тільки частково. Як встановив суд першої інстанції, під час здійснення виконавчих дій в рамках виконавчого провадження № 58876438 приватним виконавцем було з`ясовано, що: боржнику на праві власності не належить жодного об`єкту нерухомого майна, на яке можливо звернути стягнення; інформація про особу-боржника, яка отримує пенсію та яка працює за трудовими договорами, про останнє місце роботи відсутня; боржником у банківській установі Філія - ГУ по м. Києву та Київській області АТ «Ощадбанк» відкрито банківський рахунок; боржником у банківських установах ПАТ «ПроКредит Банк», АТ «Альфа-Банк», АТ «Райффайзен банк Аваль», АТ «Укргазбанк», АТ «Креді Агріколь Банк», АТ «Піреус банк МКВ», АТ «Укрексімбанк», АТ «Кредобанк», АТ «Укрсиббанк» банківські рахунки не відкривались; на банківському рахунку боржника у банківській установі АТ «Ощадбанк» були наявні грошові кошти у розмірі 141,75 грн, що були списані платіжними вимогами; боржником у банківській установі АТ КБ «ПриватБанк» відкрито банківський рахунок; за боржником на праві приватної власності не зареєстровані транспортні засоби; з`ясовано відсутність інформації стосовно боржників-фізичних осіб щодо сум доходу, нарахованого (сплаченого) податковим агентом на користь платника податку, та сум утриманого з них податку ДРФО; інше рухоме чи нерухоме майно у боржника відсутнє; інформація про особу-боржника, яка отримує пенсію та яка працює за трудовими договорами, про останнє місце роботи відсутня; боржник обліковується адвокатом в Раді адвокатів Волинської області та адресою її робочого місця є: АДРЕСА_1 , на яку приватним виконавцем також направлялись матеріали виконавчого провадження. Згідно із листом-відповіддю Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київської області від 23 квітня 2019 року ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданим 3 грудня 2015 року органом 3215. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. За змістом статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Закон України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. У пункті 5 статті 6 вищевказаного Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Згідно із пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Таким чином, ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 81 ЦПК України). Отже, за змістом вищенаведених правових норм, обов`язковою обставиною, яка підлягає встановленню судом першої інстанції, є факт умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань та доведення цього факту виконавцем в порядку, встановленому статтею 81 ЦПК України. Перевіривши надані приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В. докази, колегія суддів вважає, що в розпорядженні суду першої інстанції не було достатніх даних про ухилення ОСОБА_1 від виконання фінансових зобов`язань, покладених на неї рішенням суду, оскільки на момент звернення з поданням факт такого ухилення боржника повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського суду з прав людини від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського суду з прав людини за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення Європейського суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення за справою «Фельдеш и Фельдешне Хайлік проти Угорщини», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. рішення Європейського суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії», скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського суду від 23 червня 1981 року за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60)...». Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Передбачені законом юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон можуть бути установлені судом не за наявність факту невиконання зобов`язання, установленого рішенням суду, а за ухилення від його виконання. З матеріалів справи вбачається, що приватним виконавцем вказано лише про обов`язок боржника в добровільному порядку відшкодувати шкоду відповідно до рішення суду та/або подати йому декларацію про доходи та майновий стан з матою виконання цього рішення за рахунок її майна, однак не визначено в чому саме полягає ухилення боржника від виконання покладених на неї зобов`язань виконавчим документом. При цьому долучені до подання письмові матеріали факту умисного ухилення ОСОБА_1 від погашення заборгованості не підтверджують, зокрема приватним виконавцем надано суду матеріали виконавчого провадження, при дослідженні яких не встановлено того, що боржник в будь-який спосіб отримувала кореспонденцію від виконавця, у тому числі постанову про відкриття виконавчого провадження у відповідності до вимог частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», уникала виклику чи не виконувала вимоги виконавця, приховувала майно, змінила місце проживання чи роботи з метою ухилення від відшкодування завданої шкоди. Як зазначала боржник в суді першої інстанції, вона ніяким чином не ухиляється від виконання рішення суду про стягнення з неї матеріальної та моральної шкоди, сплачувала борг по мірі своїх фінансових можливостей, зокрема у 2018 році сплатила на рахунок виконавця 70 000,00 грн, які позичила за договором позики. У серпні 2019 року, після того як боржник дізналася про повторне відкриття відносно неї виконавчого провадження, вона усно та письмового зверталася до приватного виконавця щодо ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження і вирішення порядку виконання рішення суду. На даний час у неї відсутнє майно та сума грошових коштів, щоб відразу погасити залишок боргу, оскільки вона перебуває в скрутному матеріальному становищі через відсутність стабільного доходу, припинення шлюбних відносин, наявність на утримання малолітньої дитини та бабусі. Вказувала, що на початку травня 2020 року влаштувалася на роботу юристом у ТОВ «Комфорт Сервіс Приірпіння», про що повідомляла приватного виконавця та періодично сплачувала кошти на виконання рішення суду. На підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В. від 8 квітня 2020 року із її заробітку (доходу), який вона отримує у ТОВ «Комфорт Сервіс Приірпіння» здійснюється відрахування у розмірі 20 % до виплати загальної суми боргу з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та мінімальних витрат виконавчого провадження, що становить 71 804,90 грн. На підтвердження зазначених вище обставин ОСОБА_1 надала суду відповідні докази, у тому числі квитанції про сплату коштів згідно виконавчого провадження приватному виконавцю Говорову П.В. на загальну суму 70 600,00 грн (а.с. 130-142). Колегія суддів враховує, що чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення» і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня. У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: - відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше. Отже, з огляду на викладене, значення словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених частиною шостою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», як то утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з`являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Судовим розглядом не встановлено, що ОСОБА_1 вчиняються дії направленні на ухилення від виконання судового рішення, а з урахуванням того, що до подання приватного виконавця не надано відповідних доказів та не зазначено конкретного правового обґрунтування з посиланням на відповідні докази, які б свідчили про те, що боржник має намір виїхати за межі України з метою уникнення від сплати заборгованості, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні подання. Саме по собі самостійне невиконання боржником зобов`язань протягом встановленого строку, про що вказує приватний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від сплати заборгованості, а як наслідок підставою для застосування санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України у даній справіпостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається. У відповідності до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича залишити без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 29 травня 2020 року- без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній