Постанова 4824 № 760/16216/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/16216/20 Головуючий у суді І інстанції Калініченко О.Б. Провадження № 22-ц/824/12641/2020 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня 2020 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Артемчука Тараса Володимировича про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, заінтересована особа - стягувач ОСОБА_2 , в с т а н о в и в: У липні 2020 року приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Артемчук Т.В. звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, заінтересована особа - стягувач ОСОБА_2 . На обґрунтування подання приватний виконавець зазначив, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження № 60892903 від 16 грудня 2019 року з примусового виконання виконавчого напису № 637, виданого 10 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченком А.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договоромпозики грошових коштів від 29 грудня 2017 року у розмірі 600 000,00 грн. Постановою від 16 грудня 2019 року було відкрито виконавче провадження № 60892903 з виконання вищезазначеного виконавчого документа та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи і майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, про що боржника відповідно до вимог частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» повідомлено рекомендованим листом за адресою, яка зазначена у виконавчому документі: АДРЕСА_1 . Проте, документи про відкриття виконавчого провадження повернулись поштовим відділенням як не вручені з відміткою «за закінченням терміну зберігання». 16 грудня 2019 року постановою приватного виконавця накладено арешт на належні боржнику майнові права на частки у статутному капіталі юридичних осіб: ТОВ «Стендінг», ТОВ «Рекламна агенція «Плей Компані», ТОВ «Фор'ярд», ТОВ «Еллітне будівництво». 19 грудня 2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, відкритих боржником в АТ КБ «ПриватБанк», та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, про що винесено відповідну постанову. З рахунків боржника стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 227,38 грн, які відповідно до положень статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» направлено на погашення витрат виконавчого провадження. 10 лютого 2020 року приватним виконавцем направлено запити № 91 та № 92 від 6 лютого 2020 року до ТОВ «Стендінг» та ТОВ «Рекламна агенція «Плей Компані», директором яких є боржник, щодо отримання інформації про її доходи. 24 лютого 2020 року на вказані запити була отримана відповідь за № 01 від 17 лютого 2020 року ТОВ «Стендінг» за підписом директора - ОСОБА_1 про обіймання нею посади директора товариства з окладом згідно штатного розпису з 1 січня 2020 року у розмірі 5 000,00 грн. Приватний виконавець вказував, що 12 лютого 2020 року через інтернет-месенджер «Vівеr» йому надійшло повідомлення від ОСОБА_3 як представника ОСОБА_1 з пропозицією максимально швидко оплатити та закрити виконавче провадження. 13 лютого 2020 року на електронну адресу, надану представником боржника, приватним виконавцем направлено лист щодо розміру заборгованості за виконавчим провадженням № 60892903 від 16 грудня 2019 року та реквізитів для її сплати. Однак, у подальшому ні боржник, ні її представник на зв`язок з виконавцем не виходили, на телефонні дзвінки не відповідали, заборгованість сплачена не була. Отже, боржник достеменно обізнана про відкрите виконавче провадження. Вимогою приватного виконавця від 21 травня 2020 року № 373, направленою ОСОБА_1 за місцем роботи рекомендованим листом, остання зобов`язувалась у строк до 29 травня 2020 року надати пояснення та достовірні відомості про майновий стан та про склад сім`ї. Зазначена вимога отримана адресатом 26 травня 2020 року, втім також була проігнорована і відповідь на неї не надана. Аналогічну за змістом вимогу від 25 травня 2020 року направлено ОСОБА_1 за місцем її проживання рекомендованим листом, однак вона була повернута поштовим відділенням як не вручена з відміткою «за закінченням терміну зберігання». 19 червня 2020 року приватним виконавцем здійснено виїзд за адресою місця проживання боржника ОСОБА_1 з метою перевірки її майнового стану. Однак провести виконавчі дії не вдалось можливим, двері квартири зачинені, про що виконавцем було складено відповідний акт. Посилаючись на те, що боржник ухиляється від добровільного виконання покладених на неї зобов`язань, за викликом виконавця не з`являється, не вчиняє жодних дій спрямованих на погашення боргу і відомостей про майно, щодо якого в процесі виконавчого провадження можна здійснити реалізацію в рахунок погашення заборгованості, не надає, приватний виконавець Артемчук Т.В. просив суд тимчасово обмежити ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до фактичного виконання виконавчого напису нотаріуса. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 31 липня 2020 року подання задоволено. Тимчасово обмежено громадянку України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа до моменту повного фактичного виконання нею виконавчого напису № 637, виданого 10 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченком А.В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у загальному розмірі 600 000,00 грн. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що матеріалами виконавчого провадження № 60892903, які містять відомості про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання, а також про повноту вчинення виконавчих дій та ухилення боржника від участі у виконавчому провадженні, доведено факт ухилення боржника від виконання покладених не неї зобов`язань, що є підставою для встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України як одного із заходів забезпечення виконання рішення. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, боржник через представника - адвоката Руденко С.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні подання приватного виконавця. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не перевірив обґрунтованість вимог приватного виконавця та його доводів стосовно факту ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх зобов`язань у виконавчому провадженні, оскільки будь-яких належних і достатніх доказів, які свідчили б про навмисне чи інше свідоме ухилення боржника від виконання обов`язків, покладених на неї виконавчим документом, надано не було, а матеріали справи не містять відомостей про отримання боржником копій постанов державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та належних доказів їх надсилання, вимог виконавця, виходу виконавця до житла боржника, тому суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення подання. Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Артемчука Т.В. перебуває виконавче провадження № 60892903 від 16 грудня 2019 року з примусового виконання виконавчого напису № 637, виданого 10 грудня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченком А.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договоромпозики грошових коштів від 29 грудня 2017 року у розмірі 600 000,00 грн. Постановою приватного виконавця від 16 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження № 60892903 з виконання зазначеного виконавчого документа та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи і майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, про що боржника повідомлено рекомендованим листом за адресою, яка зазначена у виконавчому документі: АДРЕСА_1 . Проте, документи про відкриття виконавчого провадження повернулись поштовим відділенням як не вручені з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Іншою постановою приватного виконавця від 16 грудня 2019 року накладено арешт на належні боржнику майнові права на частки у статутному капіталі юридичних осіб: ТОВ «Стендінг», ТОВ «Рекламна агенція «Плей Компані», ТОВ «Фор`ярд», ТОВ «Еллітне будівництво». 19 грудня 2019 року приватним виконавцем Артемчуком Т.В. накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках, відкритих боржником в АТ КБ «ПриватБанк», та всіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, про що винесено відповідну постанову. З рахунків боржника стягнуто грошові кошти у загальному розмірі 227,38 грн, які було направлено на погашення витрат виконавчого провадження. Встановлено, що 10 лютого 2020 року приватним виконавцем направлено запити № 91 та № 92 від 6 лютого 2020 року до ТОВ «Стендінг» та ТОВ «Рекламна агенція «Плей Компані», директором яких є боржник, щодо отримання інформації про її доходи. 24 лютого 2020 року на вказаний запит № 91 від 6 лютого 2020 року приватним виконавцем була отримана відповідь № 01 від 17 лютого 2020 року ТОВ «Стендінг» за підписом директора - боржника ОСОБА_1 про обіймання нею посади директора товариства з окладом згідно штатного розпису з 1 січня 2020 року у розмірі 5 000,00 грн. Вимогою приватного виконавця від 21 травня 2020 року № 373, направленою ОСОБА_1 за місцем роботи у ТОВ «Стендінг» рекомендованим листом, останню зобов`язано у строк до 29 травня 2020 року надати пояснення за фактом невиконання вимог виконавчого документа та, зокрема, достовірні відомості про майновий стан та про склад сім`ї. Зазначена вимога отримана адресатом 26 травня 2020 року, втім також була проігнорована і відповідь на неї не надана. Аналогічну за змістом вимогу від 25 травня 2020 року № 374 направлено ОСОБА_1 за зареєстрованим місцем її проживання рекомендованим листом, однак вона була повернута поштовим відділенням як не вручена з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Згідно із листом Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України № 6.3-5358/6-20 від 1 червня 2020 року ОСОБА_1 документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 30 жовтня 2014 року органом видачі 8024, та другим діючим паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданим 25 червня 2018 року органом видачі 8030. Звертаючись до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, приватний виконавець з посиланням на додані докази, також вказував, що 12 лютого 2020 року через інтернет-месенджер «Vівеr» йому надійшло повідомлення від ОСОБА_3 як представника ОСОБА_1 з пропозицією максимально швидко оплатити та закрити виконавче провадження. 13 лютого 2020 року на електронну адресу, надану представником боржника, приватним виконавцем направлено лист щодо розміру заборгованості за виконавчим провадженням № 60892903 від 16 грудня 2019 року та реквізитів для її сплати. Однак, у подальшому ні боржник, ні її представник на зв`язок з виконавцем не виходили, на телефонні дзвінки не відповідали, заборгованість сплачена не була. Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. За змістом статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Закон України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері. У пункті 5 статті 6 вищевказаного Закону передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів Згідно із пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. Таким чином, ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Слід також врахувати, що статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві. Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій, щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів. У законодавстві України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи, а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського суду з прав людини від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78 - 82). Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського суду з прав людини за справою «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення за справою «Рінер проти Болгарії», § 121). Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення Європейського суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і згадуване вище рішення за справою «Фельдеш и Фельдешне Хайлік проти Угорщини», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. рішення Європейського суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії», скарга № 23468/02, § 70). Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами рішення Європейського суду від 23 червня 1981 року за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60)...». Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Передбачені законом юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон можуть бути установлені судом не за наявність факту невиконання зобов`язання, установленого рішенням суду, а за ухилення від його виконання. Разом з тим, чинне законодавство не містить визначення поняття «ухилення» і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня. У сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так: - відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше. Отже, з огляду на викладене, значення словосполучення «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням», означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених частиною шостою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», як то утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасно з`являтися за викликом державного виконавця; письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Перевіривши надані приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Артемчуком Т.В. докази, колегія суддів вважає, що в розпорядженні суду першої інстанції були достатні дані, які свідчать про ухилення ОСОБА_1 від виконання фінансових зобов`язань, покладених на неї виконавчим написом нотаріуса, виданого на підставі договору позики грошових коштів, на момент звернення з поданням факт такого свідомого ухилення боржника фактично вже відбувся, є об`єктивно наявним та вбачається з матеріалів виконавчого провадження. Так, достеменно знаючи про відкрите відносно неї виконавче провадження, боржник свідомо ухиляється від виконання покладених на неї обов`язків за вказаним вище виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження», яке полягає у неподанні декларації про доходи та майно, невиконання вимог виконавця, нез`явлення до виконавця, недопуск його до житла, відсутності будь-яких дій щодо погашення заборгованості чи хоча б намагання вирішити це питання, що значно ускладнює здійснення виконавчого провадження та вказує на існування ймовірності повного ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань. Доказів на спростування наведеного, боржником та її представником не надано, в апеляційній скарзі здійснено посилання на формальні підстави, які не відображають реальних правовідносин сторін. Отже, задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 , яка має боргове зобов`язання, в добровільному порядку не сплачує кошти на виконання вчиненого виконавчого напису та має значну суму заборгованості, вона тим самим ухиляється від виконання зобов`язання за виконавчим документом, а тому її право виїзду за межі України підлягає обмеженню. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції щодо задоволення подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України у даній справіпостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається. Представник боржника - адвокат Руденко С.Ю., а також приватний виконавець Артемчук Т.В. подали до апеляційного суду копії постанови виконавця від 5 жовтня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 60892903 у зв`язку з фактичним виконанням виконавчого напису № 637 від 10 грудня 2019 року, проте зазначені обставини не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, ухваленого судом першої інстанції 31 липня 2020 року, а можуть бути предметом окремого судового розгляду відповідно до частини п`ятої статті 441 ЦПК України за вмотивованою заявою боржника. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 31 липня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній