Постанова 4857 № 500/135/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/135/20 пров. № А/857/4508/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В., з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги, - суддя (судді) в суді першої інстанції - Подлісна І.М., час ухвалення рішення: 10:35:43, місце ухвалення рішення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення: 10.03.2020 року, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив суд про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3469-54-У від 13.05.2019 р в сумі 21030,90 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року позов задоволено повністю. Вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-3469-54-У від 13.05.2019 р. про сплату боргу (недоїмки) визнано протиправною та скасовано. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768 гривень 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області. Рішення мотивоване тим, що якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Також суд зазначив, що вимога по сплаті заборгованості по сплаті боргу (недоїмки) по ЄСВ №Ф-3469-54-У в сумі 21 030,90 грн. від 13.05.2019 року повинна обов`язково містити дані про розмір штрафу, пені і надсилатись тільки після акту перевірки, який позивачу повинні були вручити особисто, а штраф має бути офіційно задокументований протоколом у відповідності до положень КупАП. Рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач. Вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з`ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що чинним законодавством передбачена можливість формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, які є самостійною підставою для винесення вимоги. Апелянт вказує, що у зв`язку з тим, що позивачем не сплачувався належним чином єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надіслав платнику єдиного внеску, який має недоїмку, вимогу про її сплату (ст.25 ч.4 Закону №2464). У розумінні цього Закону роботодавці та фізичні особи - підприємці, розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Отже, Законом №2464 не передбачено звільнення від сплати єдиного внеску фізичної особи-підприємця, яка одночасно є найманим працівником на підприємстві. Така особа має обов`язок щодо сплати єдиного внеску на загальних підставах. Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 13.05.2019 року Головне управління ДФС у Тернопільській області винесло вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-3469-54-У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскарженої вимоги, зважаючи на таке. Як встановив суд, позивач ОСОБА_1 був зареєстрований підприємцем з 30.08.2007р. по 19.12.2019р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. З 18 березня 2014 року по даний час позивач офіційно працевлаштований у Республіці Литва, водієм по міжнародним перевезенням в ЗАО "МЕ транспортас", що підтверджується довідкою ME TRANSPORTAS від 18.12.2019р. за №1925411 ВИЛЬНЮС (РЕСПУБЛИКА ЛИТВА), а відповідно підприємницькою діяльністю не займається. Так, ОСОБА_1 з 2014 року по даний час не подавав звітність, так як перебував за межами України, а відповідач чи інший державний орган не проводив перевірку стосовно діяльності позивача, не витребовувались документи щодо діяльності ФОП. Вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області від 13.05.2019 року за №Ф-3469-54-У не отримував, так як перебував за межами країни, що підтверджується закордонним паспортом. 18.12.2019 року ОСОБА_1 в Тернопільському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області ознайомився з матеріалами виконавчого провадження ВП № 60641742 та отримав копію вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області від 13.05.2019 року за №Ф-3469-54-У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030,90 грн. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI. Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті). Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Така ж правова позиція щодо застосування норм Закону №2464-VI викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №140/2214/19. Колегія суддів зазначає, що у періоді, за який податковим органом нараховано єдиний внесок позивачу спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), останній працював і страхові внески у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць, сплачував за нього роботодавець. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що визначення позивачу зобов`язань зі сплати єдиного внеску згідно з вимогою про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-3469-54-У від 13.05.2019 року в сумі 21030,90 грн. є протиправними. Суд першої інстанції вірно вказав, що вимога по сплаті заборгованості по сплаті боргу (недоїмки) по ЄСВ №Ф-3469-54-У в сумі 21 030,90 грн. від 13.05.2019 року, повинна обов`язково містити дані про розмір штрафу, пені і надсилатись тільки після акту перевірки, який позивачу повинні були вручити особисто, а штраф має бути офіційно задокументований протоколом у відповідності до положень КупАП. Разом з тим, ОСОБА_1 не отримував ні особисто, ні поштовим чи електронним листом акт перевірки щодо заборгованості по сплаті ЄСВ, не отримував і не підписував протокол про накладення штрафу за несплату ЄСВ. Також суд вірно вказав, що бездіяльність податкових органів не повинна призводити до сплати ЄСВ За "старими" правилами (п.11.30 наказу Мінфіну №1588 в редакції до 10.05.2016р), якщо ФОП не звітував перед податківцями більше року, то останні зобов`язані були ініціювати процедуру "закриття" такого ФОП. В даному випадку нема і натяку на дотримання принципу справедливості, оскільки вказані "бездохідні" нарахування порушують право на свободу підприємницької діяльності, право власності та балансу інтересів держави та окремої особи. Не назвеш справедливим і той факт, що сплата ЄСВ прив`язується лише до самого підприємницького статусу особи (незалежно від фінансових результатів її діяльності як ФОП). Соціальний захист - це право особи, а не її обов`язок (ст.46 Конституції України). Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість відповідач жодними доказами не підтвердив здійснення позивачем підприємницької діяльності та отримання від неї доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок. Враховуючи описані вище обставини та норми законодавства, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-3469-54-У від 13.05.2019 року в сумі 21030,90 грн. про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі № 500/135/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим В. В. Святецький Повне судове рішення складено 07.12.2020 року