Постанова 4854 № 420/3625/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 листопада 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3625/21 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача - Стас Л.В., суддів: Шеметенко Л.П., Турецької І.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : Позивач, ОСОБА_1 , (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу від 03 лютого 2021 року №Ф-15327-53 з єдиного соціального внеску в сумі 37180,14 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 30 березня 2012 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак з 18 жовтня 2016 року по теперішній час він перебуває у трудових відносинах з ТОВ «АТП-15107», а тому за період, який охоплює вимога про сплату боргу, з нього утримувалися внески ЄСВ за місцем роботи. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 03 лютого 2021 року №Ф-15327-53 в частині вимог від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про сплату боргу в сумі 29108,78 грн. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача, ОСОБА_1 , судові витрати у сумі 600 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління ДПС в Одеській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги, податковий орган указав, що отримана позивачем заробітна плата, як найманого працівника, та факт реєстрації його фізичною особою-підприємцем без отриманого від підприємницької діяльності доходу, є різними базами нарахування єдиного внеску, які не виключають один одного. Позивач, ОСОБА_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 30 березня 2021 року зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до запиту з веб-порталу Міністерства юстиції України про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. З 18 жовтня 2016 року по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з ТОВ «АТП-15107» (найманий працівник на умовах трудового договору). Відповідно до п.1 ч.1. ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за позивача здійснював сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування роботодавець. Станом на 31 січня 2020 року в інтегрованій картці платника податків позивача рахувалась заборгованість у сумі 37180,14 грн. На підставі цих даних, а також відповідно до статті 25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі-Закон №2464-VI) та п.4 розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідач сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 лютого 2021 №Ф-15327-53. 26 лютого 2021 року позивач отримав вимогу ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 03 лютого 2021 року №Ф-15327-53, відповідно до якої відповідач вимагає сплатити (недоїмку, штраф, пеню) в сумі 37180,14 грн. протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги у порядку, визначеному ч.4 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до довідки ОК-5 (а.с.20-21) роботодавець не сплачував за позивача, у зв`язку зі звільненням, єдиний соціальний внесок у періоди: вересень-листопад 2019 року (2754,18 грн.), червень-серпень 2020 року (3117,18 грн.), вересень-жовтень 2020 року 2200 грн., у загальній сумі 8071,36 грн. Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, таким чином, в розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього, у вказані періоди, нараховував та сплачував роботодавець, тому додатково сплачувати єдиний соціальний внесок як фізичній особі-підприємцю у позивача не було обов`язку. Разом з тим, суд відмовив позивачу у задоволені позову щодо скасування вимоги про сплату боргу в період: вересень-листопад 2019 року (2754,18 грн.), червень-серпень 2020 року (3117,18 грн.), вересень-жовтень 2020 року (2200 грн.), на загальну суму 8071,36 грн., оскільки роботодавець у вказаний період не сплачував єдиний соціальний внесок, у зв`язку зі звільненням позивача. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом №2464-VI. Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В пунктах 3 і 10 частини 1 цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті). Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року №824/876/19-а. Разом з тим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позов стосовно визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03 лютого 2021 року №Ф-15327-53 підлягає частковому задоволенню, а саме: на суму 29109 грн. (37180,14 - (2754,18+3117,18+2200), оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту сплати позивачем, чи його роботодавцем, ЄСВ за період: вересень-листопад 2019 року (2754,18 грн.), червень-серпень 2020 року (3117,18 грн.), вересень-жовтень 2020 року (2200 грн.). З системного аналізу вимог чинного законодавства та обставин справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 . Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Розподіл судових витрат згідно вимог ст.139 КАС України не передбачено. Керуючись ст.ст.308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає. Повний текст судового рішення складений 11.11.2021 року. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.