Постанова 4854 № 540/554/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/554/20 Головуючий в 1 інстанції: Хом`якова В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Стас Л.В., суддів: Шеметенко Л.П., Турецької І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), В С Т А Н О В И В : Позивач, ОСОБА_1 , (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2020 року № Ф-19443-51 у сумі 29293,44 грн. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач наголошував, що з моменту реєстрації (11 вересня 2003 року) в якості суб`єкта підприємницької діяльності він не здійснював господарську діяльність, не отримував будь-якого доходу, не відкривав жодних банківських рахунків, у зв`язку з чим через відсутність доходів не нараховував суми податків і зборів. Разом з тим, позивач впевнений, що він не має статусу суб`єкта господарювання, так як на сайті Мінюсту (http://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) відносно нього міститься інформація про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію. Впродовж періоду з моменту реєстрації в якості фізичної особи-підприємця, позивач був найманим працівником на інших підприємствах, а платником ЄСВ за нього виступав роботодавець. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано винесену ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі вимогу до ОСОБА_1 про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2020 року №Ф-19443-51 у сумі 29293,44 грн. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення, та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту сплати позивачем ЄСВ, як фізичною особою-підприємцем, за січень 2018 року листопад 2018 року, липень 2019 року листопад 2019 року. Скаржник наголошує на тому, що позивачем також не надано доказів про сплату єдиного соціального внеску страхувальниками за 2017 рік. На думку скаржника, факт того, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та одночасно працював, не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особи-підприємцю, та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених законом порядку та розмірі. ОСОБА_1 подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначав, що відсутність офіційного підтвердження у особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. У зв`язку з викладеним, просив в задоволенні апеляційної скарги ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі відмовити, а рішення суду - залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Відповідно до приписів пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справу розглянуто у письмовому провадженні на підставі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Судом встановлено, що з 11 вересня 2003 року ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець. Державна реєстрація позивача як фізичної особи-підприємця припинена не була, ЄДР відповідних записів про це не містить. Згідно з наявною в матеріалах справи довідкою про доходи, ОСОБА_1 , за період з грудня 2018 року по липень 2019 року, був працевлаштований у ПП "Фенікс" на посаді начальника відділу закупівлі та продажу, та з його заробітної плати за згаданий період було відраховано 7 860,24 грн. на сплату єдиного соціального внеску. Також, матеріалами справи підтверджено, що згідно довідки ТОВ "Валькрія Агро" про сплату податків №2202-1 від 22 березня 2020 року позивач працював директором у ТОВ "Валькрія Агро" з грудня 2019 року по лютий 2020 року та сплатив 3 580,00 грн. ЄСВ. Також судом встановлено, що на підставі даних інформаційної системи ГУ ДПС у Херсонській області (витягів з інтегрованої картки з єдиного соціального внеску) позивачу нарахований єдиний соціальний внесок як фізичній особі-підприємцю за період з 09 лютого 2018 року по 31 січня 2020 року на загальну суму 29 293,44 грн. Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено. Втім, у зв`язку із наявністю в інтегрованій картці платника відомостей про заборгованість зі сплати єдиного внеску, ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18 лютого 2020 року №Ф-19443-51, яку позивач і оскаржив до суду. Правомірність прийнятих ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі вимог про сплату боргу (недоїмки) є предметом судового спору у даній справі. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що громадяни, які мають і не припинили статус фізичної особи-підприємця, однак фактично ніякої підприємницької діяльності не здійснюють, оскільки перебувають у трудових відносинах як наймані працівники з іншим роботодавцем, не зобов`язані двічі сплачувати суму єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - №2464-VI). Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної зі збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкрито поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті). Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ''Про оплату праці'', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Водночас, відносини щодо сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати, оскільки метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Зважаючи на викладене, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України відноситься фізична особа-підприємець) саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець господарську діяльність не веде та доходи не отримує, проте є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення законодавства щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи - підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, від 23 січня 2020 року у справі №480/4656/18, від 27 березня 2020 року у справі №140/2214/19, від 03 квітня 2020 року у справі №140/642/19, від 19 червня 2020 року №824/876/19-а. Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позову ОСОБА_1 . При цьому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту сплати позивачем ЄСВ, як фізичною особою-підприємцем за січень 2018 - листопад 2018 рр., липень 2019 - листопад 2019 рр. Разом з тим, суд не має законних підстав визнати неправомірною та скасувати вимогу податкового органу в якійсь конкретній сумі, оскільки суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень. Таким чином, рішення, в якому неправомірну частину не можна відокремити, скасовується в повному обсязі. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та відзиву на позов. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, в апеляційній скарзі не зазначено. Згідно ст. 242 КАС України,рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.ст.315,316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складений 15.10.2020 року. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Турецька І.О. Шеметенко Л.П.