Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/5686/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 01 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 160/5686/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі № 160/5686/20 (суддя І інстанції - Златін С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив (а.с. 17-21): - визнати протиправними дії відповідача щодо виплати йому перерахованої пенсії за вислугу років з 01.01.2018 у заниженому розмірі: з 01.01.2018 по 31.12.2018 щомісячно 50% перерахованої пенсії, з 01.01.2019 до 31.12.2019 щомісячно 75% перерахованої пенсії; - зобов`язати відповідача на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою збільшено розміри грошового забезпечення відповідних категорії військовослужбовців, частини 17 статті 43 та частини 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» провести з 01.01.2018 перерахунок та виплату пенсії позивачу , з урахуванням її збільшення в розмірі 100% суми підвищення пенсії. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року позов задоволений, а саме: - визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати ОСОБА_1 перерахованої пенсії за вислугу років з 01.01.2018 у заниженому розмірі: з 01.01.2018 по 31.12.2018 щомісячно 50% перерахованої пенсії, з 01.01.2019 до теперішнього часу щомісячно 75% перерахованої пенсії; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою збільшено розміри грошового забезпечення відповідних категорії військовослужбовців, частини 17 статті 43 та частини 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» провести з 01.01.2018 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням її збільшення в розмірі 100% суми підвищення пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що при виплаті позивачу пенсії діяв відповідно до приписів пункту 2 Постанови №

103. Також вказав, що пункт 2 постанови № 103 визнано протиправним та нечинним рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 5 березня 2019 року, а тому лише з цієї дати визнані нечинними норми постанови № 103 не підлягали застосуванню. У зв`язку з викладеним, відповідач, виплачуючи в період з 01.01.2018 по 31.12.2018 - 50% підвищення до пенсії позивача, а з 01.01.2019 - 75% підвищення до пенсії позивача, перерахованої з 01.01.2018 згідно з постановами № 103 та № 704, діяв відповідно до п. 2 постанови № 103 та не порушував вимог Закону № 2262-ХІІ, оскільки такий спосіб дій був прямо передбачений постановою КМУ №

103. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років з вересня 1993 року, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992 року. 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом першим якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262 до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). Пунктом 2 постанови № 103 визначено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року в таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. 11 червня 2018 року пенсійним органом позивачеві здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2018 та визначено її в розмірі 5977,94 грн, проте відповідно до постанови № 103 вирішено виплачувати у 2018 році 50% від підвищення, тобто 1825,83 грн, а у 2019 році 75% від підвищення - 2738,75 грн, і лише з 1 січня 2020 року виплачувати позивачу повний розмір пенсії з урахуванням 100% підвищення - 3651,66 грн. (а.с. 98) Тобто, відповідач перерахував пенсію позивачеві в сторону збільшення і визначив її в розмірі 5977,94 грн, а потім зменшив виплату підвищення у відсотковому відношенні: з 01.01.2018 по 31.12.2018 у значенні 50%, а з 01.01.2019 - у значенні 75%, керуючись приписами Постанови № 103. 14.02.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням 100% суми підвищення пенсії з 01.01.2018. (а.с. 3) Листом від 13.03.2020 № 2970-2397/Ш-02/8-0400/20 позивача повідомлено, що перерахунок і виплата пенсії проведено відповідно до постанови №

103. Зазначив також, що після дня набрання 05.03.2019 чинності судовим рішенням у справі № 826/3858/18 Кабінетом Міністрів України 14.08.2019 прийнято постанову № 804, якою встановлено, що виплата пенсій, призначених згідно із Законом № 2262 до 1 березня 2018 року та перерахованих з 1 січня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704, здійснюється у 2019 році в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року. Також повідомило, що 24.12.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1088, якою установлено, що з 01.01.2020 виплата пенсій, призначених за Законом № 2262 здійснюється у підвищеному розмірі з урахуванням 100% суми підвищеної пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 відповідно до постанови № 704. (а.с. 4-7) Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець розмежував поняття «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії». Системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії» не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії». Враховуючи те, що пп. 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103, якими встановлено «строки виплати пенсії», не відповідають вимогам Закону № 2262-ХІІ, оскільки Кабінет Міністрів України має лише право встановлювати «порядок перерахунку пенсії», а не «строки виплати пенсії», суд застосував до спірних правовідносин вимоги Закону № 2262-ХІІ, а не постанови №

103. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262 законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Натомість, як зазначалось вище, пунктом 2 постанови № 103 постановлено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. Отже, пунктом 2 постанови № 103 було передбачено, що виплата перерахованих пенсій здійснюватиметься не в повному обсязі. При цьому, виплату недоплаченої у 2018-2019 роках пенсії постановою 103 взагалі не передбачено. Фактично зазначеними пунктами постанови № 103 зменшений розмір доплат до пенсій за результатами перерахунку у 2018 та 2019 роках, у зв`язку з чим у 2018-2019 роках пенсія позивачу виплачувалась в меншому ніж нараховано розмірі відповідно на 50% та 25% підвищення. Разом з тим, за приписами частини 3 статті 52 Закону № 2262 виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія. Як вказувалось вище, відповідач перерахував пенсію позивачеві в сторону збільшення і визначив її в розмірі 5977,94 грн, а потім зменшив виплату підвищення у відсотковому відношенні, керуючись приписами Постанови № 103, зменшивши таким чином у 2018-2019 роках вже визначений розмір пенсії. Апеляційний суд зауважує, що зменшивши розмір виплаченої позивачеві упродовж 2018-2019 років пенсії, відповідач фактично частково припинив її виплату на підставі підзаконного нормативно-правового акту. Проте, згідно з приписами пунктів 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Приписами частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Отже, як приписи статті 1-1 Закону № 2262, так і приписи пункту 5 частини 1 ст. 49 Закону № 1058 визначають, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, зокрема і припинення (зменшення розміру) виплати пенсії, може бути здійснена лише шляхом внесення змін до законів, а не шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, які по іншому, ніж в законі, визначають такі умови і норми. Законодавець в цих випадках не делегував право встановлювати інші випадки припинення (зменшення розміру) виплати пенсії іншим владним суб`єктам. Постанова КМУ № 103 є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, в даному випадку Законами № 2262 і № 1058, які не передбачають можливості невиплати особі-пенсіонеру частини нарахованої пенсії на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Натомість, як зазначалось вище ч. 3 ст. 52 Закону № 2262 містить чіткий припис про виплату пенсії за поточний місяць загальною, тобто повною, сумою і виключень з цього правила ні Закон № 2262, ні Закон № 1058 не передбачають. Посилання відповідача на постанову КМУ № 103 є безпідставним, оскільки остання є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, в даному випадку Законами № 2262 і № 1058. Такий підхід при застосуванні норм права узгоджується з приписами ч. 3 ст. 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надано Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Крім того, питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям «порядок проведення перерахунку пенсії», тому право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 01.01.2018 року, з урахуванням вже сплачених сум, має визначатися та визначається безпосередньо Законом № 2262-ХІІ, отже підпадає під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», а відповідні суми доплати до пенсії за результатом проведення перерахунку слід вважати «майном» у значенні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат, яке як до прийняття, так і під час чинності постанови № 103, було передбачено Законом № 2262-ХІІ, отже, невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 2040/7219/18. При цьому, колегія суддів також враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №

45. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 826/3858/18 залишено без змін постановою Верховного Суду від 12.11.2019, в якій суд касаційної інстанції, зокрема вказав на відсутність у Кабінету Міністрів України права здійснювати розстрочку виплати перерахованої пенсії, оскільки системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить про те, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати. З огляду на вказане Верховний Суд у зазначеній справі дійшов висновку, що оскаржувані пункти Постанови Кабінету Міністрів України № 103 всупереч вимогам частини третьої статті 1-1, статті 43, частини четвертої статті 63 Закону № 2262, змінюють умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців, зокрема позивача. За таких обставин Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що пункти 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 є протиправними та такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили. Отже, пункти 1, 2 постанови № 103 визнані протиправними та нечинними саме з підстав їх невідповідності приписам Закону № 2262, тобто правовому акту вищої сили. Оскільки ж така невідповідність існувала з моменту прийняття постанови № 103 і саме це є підставою для задоволення позову з 01.01.2018, то дата набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/3858/18 (05.03.2019) не впливає на дату, з якої позивач потребує судового захисту. Тобто, відповідач протиправно з 1 січня 2018 року виплачував позивачу нараховану пенсію не в повному обсязі, а тому саме з 1 січня 2018 року права та інтереси позивача підлягають поновленню, як правильного висновку дійшов і суд першої інстанції. Посилання відповідача на те, що ним у 2019 році правомірно проведено виплату перерахованої пенсії позивача у розмірі 75% з огляду на приписи постанови КМУ № 804 від 14.08.2019, суд апеляційної інстанції також вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначалось вище, у Кабінету Міністрів України відсутні повноваження змінювати встановлені Законом № 2262 умови пенсійного забезпечення, проте фактично постанова № 804 дублює положення п. 2 постанови № 103, які визнанні нечинними. Такий висновок підтверджується тим, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у справі № 640/19133/19, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2020 року, постанову № 804 визнано протиправною та нечинною з тих самих підстав, що і пункти 1 та 2 постанови № 103, а саме з підстав її невідповідності приписам статей 1-1, 51, 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачу пенсію з урахуванням 100 % підвищення (перерахованого з 01.01.2018) суми пенсії з 1 січня 2018 року, як правильно вказав і суд першої інстанції. ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

1. Постанова КМУ № 103 є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, в даному випадку Законами № 2262 і № 1058.

2. Пункти 1, 2 постанови № 103 визнані протиправними та нечинними саме з підстав їх невідповідності приписам Закону № 2262, тобто правовому акту вищої сили. Оскільки ж така невідповідність існувала з моменту прийняття постанови № 103 і саме це є підставою для задоволення позову з 01.01.2018, то дата набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/3858/18 (05.03.2019) не впливає на дату, з якої позивач потребує судового захисту. Відповідач протиправно з 1 січня 2018 року виплачував позивачу нараховану пенсію не в повному обсязі, а тому саме з 1 січня 2018 року права та інтереси позивача підлягають поновленню. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно у 2018-2019 роках виплачував позивачу пенсію у меншому, ніж нараховано, розмірі без урахування 100% підвищення суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року, а тому повинен виплатити позивачу недоплачену у зв`язку з такими діями суму пенсії. Разом з тим, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції надлишково застосував приписи ч. 2 ст. 9 КАС України та вийшов за межі позовних вимог в частині щодо визнання протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу перерахованої пенсії за вислугу років з 01.01.2018 у заниженому розмірі: з 01.01.2018 по 31.12.2018 щомісячно 50% перерахованої пенсії, з 01.01.2019 щомісячно 75% перерахованої пенсії, вказавши у резолютивній частині рішення період щомісячно заниження 75% з 01.01.2019 до теперішнього часу, оскільки з 1 січня 2020 року позивачу виплачується повний розмір пенсії з урахуванням 100% підвищення - 3651,66 грн (а.с. 101). Зменшення виплати підвищення у відсотковому відношенні відповідно до постанови № 103 мало місце лише з 01.01.2018 по 31.12.2018 у значенні 50%, а у значенні 75% - з 01.01.2019 по 31.12.2019. Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити, виключивши з абзацу 2 резолютивної частини словосполучення «до теперішнього часу». Оскільки справа є справою незначної складності відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом. На підставі викладеного, керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі № 160/5686/20 змінити. В абзаці 2 резолютивної частини рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі № 160/5686/20 словосполучення «до теперішнього часу» виключити. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2020 року у справі № 160/5686/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 1 грудня 2020 року і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач С.Ю. Чумак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко