Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3277/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 січня 2020 року м. Дніпросправа № 280/3277/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Чумака С.Ю., суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2019 року у справі № 280/3277/19 (суддя І інстанції - Конишева О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо виплати позивачеві перерахованої пенсії за вислугу років з 01.01.2018 року у заниженому розмірі: з 01.01.2018 року по 31.12.2018 рік щомісячно 50% перерахованої пенсії, з 01.01.2019 року до теперішнього часу щомісячно 75% перерахованої пенсії; - зобов`язати відповідача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено розміри грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, частини 17 статті 43 та частини 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» провести з 01.01.2018 року перерахунок та виплату пенсії позивачеві, з урахування її збільшення в розмірі 100% суми підвищення пенсії; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів з виплати сум пенсії у заниженому розмірі, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», станом на дату виплати заборгованості у відповідному місяці. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2019 року позов задоволений. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у позові відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що зміст права на соціальний захист осіб, яким раніше призначено пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262), залишився незмінним, оскільки Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 не змінила існуючого на день її прийняття набутого права осіб на отримання пенсій. Вказує, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення, зокрема, умов та порядку проведення перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби. Також вказує, що постанова № 103 у частині, яка регулює спірні відносини, є нечинною лише з 05.03.2019, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/3858/18. Крім цього, вимога позивача щодо виплати 100% перерахованих сум є передчасною, у зв`язку з тим, що відповідачем не було проведено перерахунку пенсії з розрахунку 100% підвищення, а оскільки такий перерахунок буде здійснено лише 01.01.2020, тому до того часу не можливо ставити питання щодо виплати сум, які ще не є нарахованими. Також вказує про відсутність підстав для задоволення позову в частині щодо нарахування компенсації, оскільки діяв правомірно, заборгованості з виплати позивачеві пенсії в тому числі з порушенням строків її виплати не має. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та з 1999 року отримує пенсію за вислугу років, призначену у відповідності до Закону України № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України винесено постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», пунктом першим якої постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 1 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 2 постанови № 103 визначено, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 1 січня 2018 року в таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. 27 лютого 2019 року пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії позивачу із розрахунку 70% грошового забезпечення (вислуга років 42), в результаті чого загальний розмір пенсії склав 8308,06 грн, а до виплати визначив її в розмірі 7315 грн , виходячи з виплати лише 50% підвищення у 2018 році відповідно до постанови КМУ від 21.02.2018 № 103. (а.с. 16) Тобто, відповідач перерахував пенсію позивачу в сторону збільшення і визначив її в розмірі 8306,06, а потім зменшив виплату підвищення у відсотковому відношенні: з 01.01.2018 по 31.12.2018 у значенні 50%, з 01.09.2019 - у значенні 75%, керуючись приписами Постанови № 103. 11 квітня 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення виплати перерахунку пенсії з 1 січня 2018 року в повному обсязі без урахування розстрочки, передбаченої п. 2 постанови № 103, тобто у розмірі 100% суми підвищення пенсії. (а.с. 14) Листом від 14.05.2019 № 964/К-9 ГУ УПФУ в Запорізькій області повідомило, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 року залишено без змін Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 у справі № 826/3858/18, яким визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №

45. Також вказав, що нормативно-правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводитись перерахунок пенсій, призначений відповідно до Закону 2242-ХІІ, після дати набрання рішенням суду законної сили не приймалося. У зв`язку з чим, а також ураховуючи п. 4 постанови 103, виплата пенсій продовжується у встановлених на цей час розмірах. (а.с. 15) Вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо зменшення розміру пенсії за рахунок виплати у 2018 році 50% та у 2019 році 75% суми підвищення пенсії, перерахованого та визначеного з 01.01.2018 і з вимогою зобов`язати відповідача провести виплату його перерахованої пенсії з 1 січня 2018 року в повному обсязі та нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів з виплати сум пенсії у заниженому розмірі, позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що зменшивши виплату збільшення позивачеві пенсії упродовж 2018-2019 років, відповідач частково припинив її виплату на підставі підзаконного нормативно-правового акту, відтак діяв всупереч приписам чинного законодавства України. Враховуючи наявність факту порушення встановлених строків виплати позивачеві перерахованої пенсії з 01.01.2018, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині щодо нарахування компенсації. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України. Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262 законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За приписами частини 3 статті 52 Закону № 2262 виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія. Як вказувалось вище, відповідач перерахував пенсію позивачеві в сторону збільшення і визначив її в розмірі 12237,7 грн та 15181,18 грн, відповідно, а потім зменшив виплату підвищення у відсотковому відношенні, керуючись приписами Постанови №

103. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що зменшивши виплату пенсії позивачеві упродовж 2018-2019 років, відповідач фактично частково припинив її виплату на підставі підзаконного нормативно-правового акту. Проте, згідно з приписами пунктів 1 та 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Приписами частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Отже, як приписи статті 1-1 Закону № 2262, так і приписи пункту 5 частини 1 ст. 49 Закону № 1058 визначають, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, зокрема і припинення виплати пенсії, може бути здійснена лише шляхом внесення змін до законів, а не шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів, які по іншому, ніж в законі, визначають такі умови і норми. Законодавець в цих випадках не делегував право встановлювати інші випадки припинення виплати пенсії іншим владним суб`єктам. Оскільки виплата пенсії позивачеві в частині припинена (зменшена) не з підстав, передбачених Законом № 1058, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на неправомірність таких дій відповідача, з чим погоджується колегія суддів. Постанова КМУ № 103 є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв`язку з чим при вирішенні спірних правовідносин слід керуватися правовим актом, який має вищу юридичну силу, в даному випадку Законами № 2262 і № 1058, які не передбачають можливості невиплати особі-пенсіонеру частини нарахованої пенсії на підставі рішення Кабінету Міністрів України. Натомість, як зазначалось вище ч. 3 ст. 52 Закону № 2262 містить чіткий припис про виплату пенсії за поточний місяць загальною сумою, тобто у повному обсязі, і виключень з цього правила ні Закон № 2262, ні Закон № 1058 не передбачають. Такий підхід суду першої інстанції при застосуванні норм права узгоджується з приписами ч. 3 ст. 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надано Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. При цьому, колегія суддів враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови №103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №

45. До того ж рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 826/3858/18 залишено без змін постановою Верховного Суду від 12.11.2019, в якій суд касаційної інстанції вказав на відсутність у Кабінету Міністрів України права здійснювати розстрочку виплати перерахованої пенсії, оскільки системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить про те, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати. Доводи відповідача з приводу того, що останнім у 2019 році було правомірно проведено виплату перерахованої пенсії позивача у розмірі 75%, а 100% розміру пенсії може бути проведено лише у 2020 році з огляду на приписи постанови КМУ № 804 від 14.08.2019, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки як видно з розрахунку розміру пенсії, виплата перерахованої пенсії з 01.01.2019 на користь позивача розрахована у значенні 75% від суми пенсії відповідно до постанови КМУ №

103. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав щодо перерахунку пенсії позивачу з урахуванням 100 відсоткового підвищення (перерахованого з 01.01.2018) суми пенсії з 1 січня 2018 року. Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок). Згідно з ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. З наведеного вбачається, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Пункти 1, 2 Порядку відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 55 Закону №2262-XII, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Згідно з пунктом 2 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). З наведеного вбачається, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 6 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 3 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 5 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18 та від 10.04.2019 № 686/13725/17. З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги той факт, що з 01.01.2018 відповідач діє неправомірно, не виплачуючи позивачу суму підвищення пенсії в повному обсязі, існує заборгованість з її виплати в тому числі з порушенням строків такої виплати, а тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції задоволення позову ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів з виплати сум пенсії у заниженому розмірі, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України №

103. ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу залишає без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України є справою незначної складності, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом. На підставі викладеного, керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 8 серпня 2019 року у справі № 280/3277/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач С.Ю. Чумак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко