Постанова 4810 № 415/2648/19

Справа № 415/2648/19 Провадження № 22-ц/810/650/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2020 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Стахової Н.В. суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В. за участю секретаря Сінько А.І., учасники справи: заявник старший державний виконавець Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області, боржник ОСОБА_1 , стягувач Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 29 березня 2019 року, постановлену Лисичанським міським судом Луганської області у складі судді Фастовця В.М. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за поданням старшого державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , в с т а н о в и в: У березні 2019 року старший державний виконавець Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Є.О. Золотих звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . В обґрунтування подання державний виконавець посилався на те, що у Лисичанському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області на виконанні знаходиться виконавчий лист № 2/415/276/18, виданий 08.10.2018 року Лисичанським міським судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 43833 грн.85 коп. З посиланням на вимоги Законів України «Про виконавче провадження», «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», та наявність у боржника ОСОБА_1 заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк» і те, що він на неодноразові виклики державного виконавця жодного разу не з`явився та не виконав зобов`язання по виконавчому документу, а вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відповідно до законодавства можливе лише на підставі ухвали суду, державний виконавець просив вирішити питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 29 березня 2019 року подання державного виконавця задоволено. На зазначену ухвалу ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, вважаючи її прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні подання державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 за межі України. Доводами апеляційної скарги є відсутність доказів того, що боржник свідомо ухиляється від виконання зобов`язання, а наявність лише самого зобов`язання не є підставою для обмеження у праві виїзду за межі України. Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце повідомлені належним чином. Від боржника ОСОБА_2 надійшла заява про слухання справи за його відсутності. Від представника АТ КБ «ПриватБанк» надійшла письмова заява про слухання за відсутності представника, в письмових поясненнях стягувач посилався на те, що на примусовому виконанні у Лисичанському МВ ДВС ГТУЮ у Луганській області знаходиться виконавчий документ № 57976866 з виконання виконавчого листа № 2/415/276/18 від 16.02.2018 року, виданого Лисичанським міським судом Луганської області 08.10.2018 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 43833,85 грн. Боржник зобов`язання не виконує, не реагує на постійні вимоги банку та ДВС про необхідність погашення боргу, уникає будь яким чином погашення боргу, у зв`язку з чим просив відхилити апеляційну скаргу, а ухвалу суду - залишити без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до п. 9 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Зазначене подання розглядається судом негайно, без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Отже, на момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та підтверджуватися матеріалами виконавчого провадження. Задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 , суд виходив з того, що останній має невиконані зобов`язання та із посиланням на вимоги ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзд в Україну», ст. 441 ЦПК України зазначив, що на примусовому виконанні у Лисичанському МВ ДВС ГТУЮ знаходиться виконавчий документ від 16 лютого 2018 року, виданий Лисичанським міським судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості 43833,85 грн, боржник зобов`язання не виконує. Проте, такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи з огляду на наступне, а доводи апеляційної скарги є слушними з огляду на таке. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Згідно ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: - якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2); - якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань (п. 5); - якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8). Із системного аналізу ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» вбачається, що задоволення подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання. Тобто, предметом доказування є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов`язань, за умови об`єктивної спроможності боржника виконувати зобов`язання, відсутності перешкод для цього. Документи, які надані державним виконавцем, не підтверджують саме факту ухилення боржника від виконання зобов`язань. Як вбачається із подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, йдеться про наявність невиконаних зобов`язань, а в чому полягає ухилення від виконання зобов`язання не зазначено. Акт державного виконавця від 20.03.2019 року, в якому зазначено, що виходом державного виконавця за адресою боржника перевірити майновий стан не вдалося, бо вдома нікого не було, двері ніхто не відчинив не свідчить про вжиття державним виконавцем всіх заходів примусового виконання, передбачених Законом України "Про виконавче провадження". Відомості щодо отримання боржником виклику до ДВС, який був відправлений поштою 17.12.2018 року в матеріалах справи відсутній. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що довід апеляційної скарги про недоведення заявником факту ухилення боржника від виконання взятих на себе зобов`язань як підставу для задоволення подання державного виконавця та обмеження боржника у праві виїзду за межі України заслуговує на увагу, а висновок суду про задоволення такого подання державного виконавця не відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам, оскільки доказів на підтвердження факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов`язання, покладеного на нього, державним виконавцем не надано. Керуючись ст. 367,374,376 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 29 березня 2019 року скасувати. У задоволенні подання старшого державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_2 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено - 04 грудня 2020 року. Головуючий Судді: