Постанова Луганський апеляційний суд № 415/6227/16-ц

Справа № 415/6227/16-ц Провадження № 22-ц/810/382/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Єрмакова Ю.В. (суддя-доповідач), Лозко Ю.П., Назарової М.В. за участю секретаря судового засідання Сінько А.В. учасники справи: заявник Лисичанський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області (Лисичанський міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)) стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» боржник ОСОБА_1 розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецькусправу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 24 листопада 2016 року ухвалене у складі судді Калмикової Ю.О. в м. Лисичанськ Луганської області у цивільній справі за поданням державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Карімової Наталії Володимирівни (Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1 , в с т а н о в и в: Короткий зміст заяви У листопаді 2016 року державний виконавець Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Карімова Наталія Володимирівни звернулась до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1 . В обґрунтування подання зазначила, щона виконанні у Лисичанському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавчий лист Шевченківського районного суду міста Чернівці № 727/2656/15-ц від 23.06.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 1288604,27 грн. Станом на 22.11.2016 року у ОСОБА_1 існує заборгованість перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі 1288604,27 грн. Державний виконавець відповідно до ст. 18 п. 14 Закону України «Про виконавче провадження», неодноразово викликав боржника до Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби, але боржник жодного разу не з`явився та зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, виконано не було. У своєму поданні державний виконавець просить тимчасово обмежити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов`язань, відповідно до виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Чернівці № 727/2656/15-ц від 23.06.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 1288604,27 грн. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 24 листопада 2016 року подання державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 задоволено. Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання зобов`язань, покладених згідно з виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Чернівці № 727/2656/15-ц від 23.06.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 1288604,27 грн. Задовольняючи подання, суд першої інстанції послався на п.19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про Виконавче провадження» та ст. 377-1 ЦПК України та дійшов висновку, що є передбачені законом підстави для задоволення подання, оскільки державним виконавцем доведено про обізнаність ОСОБА_1 щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання та добровільно зобов`язання по виконавчому листу Шевченківського районного суду міста Чернівці № 727/2656/15-ц від 23.06.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 1288604,27 грн., боржник не виконує. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 24 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 24 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні подання державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Лисичанським міським судом Луганської області не було з`ясовано всі обставини необхідні для правильного вирішення справи, а саме чи мало місце ухилення ОСОБА_1 від виконання судового рішення, а тому відсутні підстави для обмеження боржника у праві виїзду за кордон. (2) Позиція інших учасників справи Ухвалою Луганського апеляційного суду від 09 червня 2020 року відкрито провадження по справі, сторонам по справі роз`яснювалося право на подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі. Заявник своїм правом на подання відзиву не скористався. Ухвалою Луганського апеляційного суду від 02 липня 2020 року справу було призначено до апеляційного розгляду. Сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 59-61), до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, оскільки висновки суду першої інстанції ґрунтуються на помилковому застосуванні норм процесуального права, а також не враховують закріплених статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, прав, зокрема, щодо права заявника на справедливий суд. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам не відповідає. Задовольняючи подання, суд першої інстанції послався на п.19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про Виконавче провадження» та ст. 377-1 ЦПК України та дійшов висновку, що є передбачені законом підстави для задоволення подання, оскільки державним виконавцем доведено про обізнаність ОСОБА_1 щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання та добровільно зобов`язання по виконавчому листу Шевченківського районного суду міста Чернівці № 727/2656/15-ц від 23.06.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 1288604,27 грн., боржник не виконує. Судова колегія не може погодитися з такими висновками суду. Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Відповідно до частини 2 статті 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 2 статті 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст.1,2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Встановлено, що у провадженні Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області знаходиться виконавче провадження ВП № 52235923 по примусовому виконанню виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Чернівці № 727/2656/15-ц від 23.06.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості в сумі 1288604,27 грн. 16.09.2016 року відповідно до «Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику. Копії зазначених постанов було направлено боржнику разом з викликом до Лисичанського міського ВДВС для дачі пояснень щодо подальшої сплати даного боргу. Також, 16.09.2016 року державним виконавцем були зроблені запити до регіонального сервісного центру МВС у Луганській області, Державної податкової служби України, Пенсійного фонду України, Державної реєстраційної служби, щодо наявності зареєстрованого за боржником рухомого та нерухомого майна. Отримано відповідь про відсутність відомостей за вказаними параметрами запиту. Актом державного виконавця від 10.10.2016 року по виходу за місцем проживання боржника, встановлено, що перевірити майновий стан не вдалось, бо за місцем проживання боржника двері ніхто не відчинив. У листопаді 2016 року державний виконавець Лисичанського МВ ДВС ГТУЮ у Луганській області Карімова Наталія Володимирівна звернулася до Лисичанського міського суду Луганської області із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , посилаючись на ухилення останнього від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду. Згідно з п.19 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням. Отже ухилення від виконання зобов`язань завжди є актом свідомої поведінки особи. Під час розгляду справ зазначеної категорії державний виконавець має довести обставини того, що боржник свідомо ухиляється, має намір та може ухилитись від виконання судового рішення шляхом залишення території України. Відповідно до ч. 1,3 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що задоволення подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання. Тобто, предметом доказування є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов`язань, за умови об`єктивної спроможності божника виконувати зобов`язання, відсутності перешкод для цього. В порядку ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли, зокрема, він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів. Пунктом 15 Правил перетинання державного кордону громадянами України постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 також передбачено, що громадянину може бути відмовлено у виїзді з України, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням. З аналізу вказаного вище вбачається, що застосування такого заходу, як тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, є правом суду, з урахуванням всіх обставин, які свідчать про ухилення боржника від виконання зобов`язань. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно і свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження. Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі «Ігнатов проти Болгарії» («Ignatov v. Bulgaria», 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції. У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника. Застосовуючи зазначені стандарти до цієї справи, апеляційний суд звертає увагу на те, що стаття 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачає можливість тимчасового обмеження права громадянина України, який має паспорт, на виїзд за кордон, зокрема, у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання таких зобов`язань. Тобто Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань та/або судового рішення, а за ухилення від їх виконання. При цьому, під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: - якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов`язань (п. 5); З урахуванням наведеного вище та встановлених обставин щодо даної справи, судова колегія дійшла висновку, що подання державного виконавця взагалі не містять висновків щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, тобто умисних винних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань, за умови об`єктивної спроможності виконувати зобов`язання, відсутності перешкод для цього. Подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України мотивоване тим, що у боржника існує заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідне стягнення не виконане, проте, в чому полягає ухилення боржника від виконання цих зобов`язань, державним виконавцем взагалі не зазначено. З матеріалів справи вбачається, що 16.09.2016 року відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику. Копії зазначених постанов було направлено боржнику разом з викликом до Лисичанського міського ВДВС для сплати даного боргу 18.09.2016 року, але дане поштове відправлення боржником отримано не було, про що свідчить конверт, який повернувся на адресу Лисичанського МВ ДВС ГТУЮ у Луганській області 24.09.2020 року з зазначеною причиною повернення «за зазначеною адресою не проживає» (а.с. 20). Отже, в матеріалах справи відсутні дані, які б давали можливість зробити висновок, що боржник отримував копію постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто знав про виконавче провадження та свідомо ухилявся від виконання зобов`язань. Як було зазначено вище, 10 жовтня 2016 року державним виконавцем було зроблено вихід за місцем проживання боржника (боржник за адресою був відсутній), інших виконавчих дій (окрім відповідних запитів) щодо примусового виконання зобов`язань до дня звернення до суду з відповідним поданням (23.11.2016 року дата реєстрації судом), з матеріалів справи не вбачається. Що стосується вказаного акту, в якому зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 , двері ніхто не відчинив, майновий стан боржника перевірити не вдалося, то ці обставини також не підтверджують факту свідомого ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов`язань за виконавчим листом. Інших даних про ухилення боржника ОСОБА_1 від виконання зобов`язань за виконавчим листом в матеріалах справи не має. На вказані обставини суд уваги не звернув, аналізу наданих доказів щодо обґрунтування подання про застосування до ОСОБА_1 такого заходу, як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України в даному конкретному випадку не зробив, а тому дійшов поспішного висновку про обґрунтованість подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника. Щодо суті апеляційної скарги Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. За таких підстав, колегія суддів судової палати вважає, що постановлена ухвала підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову в задоволенні подання старшого державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області про тимчасове обмеження виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1 . Керуючись ст.367, п. 2 ч. 1 ст. 374, 376, 384, 441 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 24 листопада 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні подання державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області Карімової Наталії Володимирівни (Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 420, 40 грн. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови 07 серпня 2020 року. Судді: Ю.В.Єрмаков Ю.П. Лозко М.В. Назарова