Постанова 4810 № 415/2255/20

Справа № 415/2255/20 Провадження № 22-ц/810/477/21 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2021 року м. Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П. суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В., за участю секретаря судового засідання - Погребної Л.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 27 березня 2020 року постановлену Лисичанським міським судом Луганської області у складі: судді Грибанової Л.О. в приміщенні того ж суду у цивільній справі за поданням старшого державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , учасники справи: заявник - Лисичанський міський відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) боржник - ОСОБА_1 стягувач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" встановив: У березні 2020 року старший державний виконавець Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Бодіна О.А. звернулася до суду із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . В обґрунтування подання державний виконавець посилалась на те, що у Лисичанському міському відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на виконанні знаходиться виконавчий лист № 2/415/1113\18 виданий 30.08.2019 року Лисичанським міським судом Луганської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу у розмірі 33016 грн 27 коп. З посиланням на вимоги Закони України «Про виконавче провадження», «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення» та наявність у боржника ОСОБА_1 заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк» і те, що він на неодноразові виклики державного виконавця жодного разу не з`явився та не виконав зобов`язання по виконавчому документу, а вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України відповідно до законодавства можливе лише на підставі ухвали суду, державний виконавець просив вирішити питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 27 березня 2020 року подання державного виконавця задоволено. На зазначену ухвалу ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважаючи її прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні подання старшого державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 . Доводами апеляційної скарги є відсутність доказів того, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, в матеріалах даної справи відсутні будь які документи, які б свідчили про проведену роботу державного виконавця та про ухилення боржника від виконання рішення суду, також відсутні докази, що боржник отримував рішення Лисичанського міського суду Луганської області на підставі якого відкрито відповідне виконавче провадження, що у своїй сукупності свідчить про відсутність та недоведеність заявником факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов`язання. Заслухавши суддю-доповідача, представника боржника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ст.441 ЦПК України,тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку,встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , суд виходив з того, що останній має невиконані зобов`язання та із посиланням на вимоги ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзд в Україну», ст. 441 ЦПК України зазначив, що у Лисичанському МВ ДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Харків) на примусовому виконанні знаходиться виконавчий документ від 30 серпня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу на загальну суму 33016,27 гривень виданого Лисичанським міським судом Луганської області, боржник зобов`язання не виконує, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вказаного подання. Колегія суддів вважає висновок суду таким, що не ґрунтується на вимогах закону та матеріалах справи, а доводи апеляційної скарги є слушними з огляду на таке. Згідно роз`яснень Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року, викладених у «Судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», законом передбачено юридичні санкції у виді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково. Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків. Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України це певного виду санкція, яка може застосуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При цьому згідно ч. 3 вказаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Положеннями статті 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом. Обмеження на виїзд боржника з України являє собою втручання в його право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну. Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках: - якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2); - якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань (п. 5); - якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8). Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Проте, як вбачається з копій матеріалів, доданих до подання, державним виконавцем не надано суду доказів надіслання боржнику копії постанови про відкриття виконавчого провадження та інших документів виконавчого провадження рекомендованим поштовим відправленням, відповідно до ст. 28 вищевказаного Закону, а також доказів отримання боржником надісланих на його адресу старшим державним виконавцем документів. Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону № 606-ХІV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Державним виконавцем надано суду копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 60339280 від 25.11.2019 року, відомості про направлення вказаної постанови боржнику ОСОБА_1 відсутні, відсутні і відомості про отримання останнім вказаної постанови. Інших відомостей про обізнаність боржника ОСОБА_1 про наявність виконавчого провадження щодо нього матеріали справи не містять. Зазначені вище обставини свідчать про те, що державним виконавцем при зверненні до суду із поданням не надано доказів того, що боржник у визначеному законом порядку повідомлений про відкриття виконавчого провадження за вказаним вище виконавчим листом та йому було надано строк для добровільного виконання, як то передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Із системного аналізу ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України»вбачається, що задоволення подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання. Тобто, предметом доказування є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов`язань, за умови об`єктивної спроможності боржника виконувати зобов`язання, відсутності перешкод для цього. Документи, які надані державним виконавцем, не підтверджують саме факту ухилення боржника від виконання зобов`язань. Як вбачається із подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, йдеться про наявність невиконаних зобов`язань, а в чому полягає ухилення від виконання зобов`язання не зазначено. Заявником надані виклики боржника до ДВС відправлені поштою 14 лютого 2020 року, та 16 травня 2020 року, проте доказів про отримання боржником ОСОБА_1 зазначених викликів матеріали справи не містять. Акт державного виконавця від 28 лютого 2020 року, в якому зазначено, що виходом за адресою боржника встановлено тимчасове не проживання останнього за адресою зазначеною у виконавчому документі, не є доказом ухилення, оскільки не свідчить про вжиття державним виконавцем всіх заходів примусового виконання, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що довід апеляційної скарги про не доведення заявником факту ухилення боржника від виконання взятих на себе зобов`язань, як підставу для задоволення подання державного виконавця та обмеження боржника у праві виїзду за межі України заслуговує на увагу, а висновок суду про задоволення такого подання державного виконавця не відповідає вимогам закону та встановленим по справі обставинам, оскільки доказів на підтвердження факту свідомого ухилення боржника від виконання зобов`язання, покладеного на нього, державним виконавцем не надано. Відповідно до вимог ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір, який було сплачено при подані апеляційної скарги скаржником у розмірі 420,40 грн підлягає стягненню з Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь скаржника. Керуючись ст. 367,374,376 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Лисичанського міського суду Луганської області від 27 березня 2020 року скасувати. У задоволенні подання державного виконавця Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з Лисичанського міського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (місцезнаходження юридичної особи: 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Менделєєва, 53, код ЄДРПОУ 34864826) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати 454 грн. Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Дата складення повної постанови - 16 серпня 2021 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: В.В. Кострицький М.В. Назарова