Постанова 4824 № 754/14920/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи: №754/14920/16-ц номер апеляційного провадження: №22-ц/824/9235/2020 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді - доповідача: Білич І.М. суддів: Кашперської Т.Ц., Яворського М.А. при секретарі: Кемському В.В. за участю: позивача - ОСОБА_1 представника позивача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Деснянського районного суду міста Києва Таран Н.Г., у цивільній справі №754/14920/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації. в с т а н о в и л а : У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що їй належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17 липня 2015 року, інша Ѕ частина квартири належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2010 року. З моменту виникнення у неї (позивача) права власності на квартиру вона неодноразово в усному порядку зверталась до відповідача, яка є її тіткою, з проханням визначити порядок володіння та користування квартирою. Однак врегулювати це питання в досудовому порядку не вдалося. 08 листопада 2016 року вона направила на адресу відповідача лист, в якому запропонувала купити 1/2 частину квартири за 300 000 грн., однак відповіді на свій лист не отримала. Беручи до уваги те, що спірна однокімнатна квартира є неподільною річчю, вільне володіння і користування нею є неможливим, позивач вважала, що припинення права власності відповідача на 1/2 частину квартири з виплатою на її користь грошової компенсації не завдасть останній шкоди, оскільки у квартирі вона не проживає, а здає її в оренду, житлом забезпечена. У той час, як позивач має намір використовувати квартиру для власного проживання, так як іншого житла у власності не має. Тому з урахуванням уточнених позовних вимог просила: - припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; - визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; - стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 285 438 грн. компенсації за відступлення 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 шляхом перерахування з депозитного рахунку Деснянського районного суду м. Києва грошових коштів; - стягнути з ОСОБА_3 на її користь судові витрати. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: - припинено право власності ОСОБА_3 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . - визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . - стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 285 438 грн, які відповідно до квитанції №0.0.1039914171.1 від 18 травня 2018 року зберігаються на депозитному рахунку Десянського районного суду м. Києва - компенсації вартості Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . - вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подала апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просила, рішення суду скасувати та ухвалите нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права та неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Вказуючи, що вона не перешкоджає позивачу користуватись спірною квартирою. При цьому, всі витрати по утриманню квартири несе саме відповідач. Суд не надав оцінки тому факту, що позивач не заявляла вимогу про зняття її з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 , що дає їй право в подальшому проживати (користуватися) квартирою разом з позивачем. Зазначаючи також, що позивач жодним чином не довела винятковість своїх обставин та суспільної необхідності, які дають право позбавити особу права власності проти її волі. Крім того, суд не врахував ту обставину, що компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року, без змін. Не погодившись, ОСОБА_3 оскаржила постановлені судові рішення до суду касаційної інстанції. Постановою Верховного Суду від 27 травня 2020 року касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому, Верховний Суд виходив з того, що в силу положень п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Вказуючи при цьому, що апеляційний суд не перевірив, чи може припинення права власності ОСОБА_3 на частку у квартирі АДРЕСА_1 завдати істотної шкоди відповідачу та, зокрема, членам її сім`ї, а саме - сину відповідача, який також має право користування спірною квартирою. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року на виконання постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року залучено сина відповідача - ОСОБА_4 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. У судовому засіданні позивач та її представник не визнали подану апеляційну скаргу, заперечували проти її задоволення. Відповідач та третя особа, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, в судове засідання не з'явилися. Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи з підстав поважності причин неявки ( запланованих пологів його дружини на ранок 17 листопада 2020 року). При цьому подане клопотання не містило в собі доказів на підтвердження обставин викладених в ньому. За відсутності надання незявившимися учасниками справи належних доказів на підтвердження поважності причин неявки, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність, виходячи з положень ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що заявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважала, що подана апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Судом при розгляді справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є однокімнатною, загальна площа 39,30 кв.м, житлова площа 17,80 кв.м. Сторони в справі є співвласниками спірної квартири. ОСОБА_1 належить 1/2 частка в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 17 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною С.А., зареєстрованого в реєстрі за №1902. ОСОБА_3 належить Ѕ частка в праві спільної часткової власності на спірну квартиру згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 лютого 2010 року. ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі з 22 червня 2016 року. Вона неодноразово зверталася до відповідача з листами ( від 22 липня 2016 року, 29 серпня 2016 року, 23 вересня 2016 року) в яких просила ОСОБА_3 не чинити їй перешкоди у здійсненні нею прав щодо володіння і користування спірною квартирою, а саме: надати їй екземпляр ключів від вхідних дверей квартири; від дверей загального коридору, під`їзду, від поштової скриньки. На свої звернення до Деснянського управління поліції Національної поліції міста Києва з листом від 18 листопада 2016 року щодо чинення перешкод відповідачем їй у користуванні квартирою, ОСОБА_1 отримала роз`яснення, що відносини які виникли між сторонами носять цивільно-правовий характер та до компетенції поліції не відносяться, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до висновку судового експерта №SЕ/01/1704-09 судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 20 серпня 2017 року вбачається, що у зв`язку з: - невеликою часткою в одиницях площі, яка складає 19,65 кв.м, що недостатньо для влаштування окремої однокімнатної квартири, у відповідності до п.2.22, п.2.23 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»; - малою загальною площею квартири АДРЕСА_2 , яка становить 39,30 кв.м, що унеможливлює влаштування двох окремих квартир площами не менше 30 кв.м кожна, у відповідності до п.2.22, п.2.23 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення»; - конструктивними особливостями багатоповерхового житлового будинку, в якому розташована квартира АДРЕСА_2 , які фактично унеможливлюють влаштування додаткового санвузлу, оскільки згідно з п.2.28 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» розташування санвузлів над кухнями та житловими кімнатами не допускається; виділ 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 не вбачається за можливе. ринкова вартість Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 визначена за порівняльним методичним підходом та складає 285 438 грн. На виконання ч.2 ст.365 ЦПК України ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 285 438 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира в силу її незначної площі та планування не може бути виділена в натурі для проживання обох сторін. Зазначаючи, що сторони не можуть досягти згоди щодо спільного володіння та користування майном. А припинення права власності відповідача на Ѕ частину квартири у даному випадку не завдасть останній істотної шкоди, у зв`язку з перебуванням у її власності іншого житла. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює. Доводи апеляційної скарги в частині того, що саме протягом восьми останніх років відповідач одноособово несла витрати зі сплати житлово-комунальних послуг за квартиру, в той час як позивач не сплачувала нічого, на думку колегії суддів не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Оскільки вказані обставини не є предметом даного спору, а відтак відповідач не позбавлена можливості звернутися з відповідним позовом до позивача про стягнення понесених нею витрат на утримання спірного майна та стягнення коштів, сплачених за житлово-комунальні послуги. Крім того, положення ст. 365 ЦК України, що регламентують правовідносини між сторонами, мають вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути припинено право власності. Несплата позивачем коштів за житлово-комунальні послуги по утриманню спірної квартири, не віднесена законодавчо до таких підстав. Не ґрунтуються на нормах діючого законодавства і доводи апеляційної скарги щодо неправомірності позбавлення права власності при вирішенні питання між співвласниками квартири щодо розпорядження чи користування майном, шляхом присудження грошової компенсації за частку у спільній власності. Так як, відповідно ч.ч. 4-5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Аналогічна за змістом норма міститься в ст. 321 ЦК України. Частиною 1 ст. 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких, суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні, а саме: частка є незначною і не може бути виділена у натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених ч. 1 ст. 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном. Враховуючи, що судом при розгляді справи було встановлено відсутність досягнення сторонами згоди щодо спільного володіння та користування майном, внесення позивачем на виконання ч. 2 ст. 365 ЦК України на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі 285438 грн.( як вартості Ѕ частини квартири), встановлено відсутність іншого житла у позивача та наявність на праві власності у відповідача частки іншого житла, неможливість реального виділу Ѕ частини спірної однокімнатної квартири, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених ст. 365 ЦК України підстав для задоволення позову. Не можуть бути підставами для скасування рішення суду і доводи апеляційної скарги щодо не взяття судом першої інстанції до уваги при вирішенні даної справи положень ст. 364 ЦК України, за якими, компенсація співвласникові може бути надана лише за його згоди, з урахуванням того, що вони не регулюють наявні між сторонами спірні правовідносини. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Слід зазначити, що подана до суду апеляційна скарга не містить в собі посилань (доводів) того, що суд не перевірив чи припинення права на частку в спірній квартирі завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ( відповідач) та членам його сімї ( сину відповідача). Враховуючи, висновки Верховного Суду у даній справі ( положення ст. 417 ЦПК України), при повторному апеляційному розгляді до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, був залучений син відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 . ОСОБА_4 надав до суду апеляційної інстанції письмові пояснення, де вказував, що рішенням суду першої інстанції порушуються його права як сина відповідача, який зареєстрований у даній квартирі з 2005 року і в разі задоволення вимог позивача втрачає право проживання у даній квартирі, незважаючи на те, що відповідачу належить Ѕ частка, яка є рівною частці позивача, тому не може вважатися незначною. Зазначаючи також про безпідставність не взяття судом до уваги практики Верховного Суду України щодо застосування положень ст. 365 ЦК України в аналогічних справах. Також ОСОБА_4 надав разом з письмовими поясненнями до апеляційного суду звіт про оцінку майна ( однокімнатної квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ) від 07.07.2020 року зроблений на замовлення ОСОБА_3 .. За висновком якого, вартість спірної квартири на дату оцінки становить 809 160грн. без урахування ПДВ, вартість Ѕ частини квартири становить 404 580 грн. без урахування ПДВ ( том 2 а.с. 105 -120). Колегія суддів вважає, що зазначені вище пояснення третьої особи в справі не можуть бути підставою для скасування судового рішення з урахуванням того, що у відповідності до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Матеріали справи не містять у собі доказів на підтвердження факту проживання ОСОБА_4 в спірній квартирі починаючи з 2016 року ( часу виникнення права власності у позивача щодо спірної квартири). Не спростовані залученою до справи особою і доводи позивача, що надавалися в суді як першої так і апеляційної інстанції в частині не проживання у спірній квартирі як відповідача по справі так і ОСОБА_4 . При цьому ОСОБА_1 вказувала на те, що після набрання рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 червня 2018 року законної сили, за реєстрації права власності на квартиру, вона звернулася до відповідача з листом щодо звільнення спірної квартири від речей, виселення квартирантів як сторонніх осіб (відповідач здавала тривалий час квартиру) у зв`язку з необхідністю проведення ремонтних робіт. Після закінчення яких вона разом із членами своєї родини ( чоловік ОСОБА_5 та малолітня донька ОСОБА_6 ) з листопада 2019 року стали проживати в квартирі. Також, матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення ( скарг) ОСОБА_4 щодо неможливості проживання в спірній квартирі за місцем своєї реєстрації внаслідок вселення та проживання в квартирі позивача та членів її родини. З урахуванням того, що спірна квартира є однокімнатною. Відповідно до відповіді Київського міського БТІ від 12.10.2020 року встановлено, що на момент розгляду справи судом першої інстанції за: - ОСОБА_3 (відповідач), ОСОБА_4 ( третя особа) на підставі свідоцтва про право на житло наданого відділом приватизації дер житлофонду Деснянської районної в м. Києві держадміністрації 20.10.2004 року №3025 на праві власності зареєстровано ( в рівних долях) 2/3 частини квартири АДРЕСА_4 . - ОСОБА_3 ( відповідач) на підставі свідоцтва про право на спадщину, посвідченого 15-ю Київською державною нотаріальною конторою 10.04.2008 року №10 -626 зареєстровано на праві власності 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 ( том 2 а.с 169). Зазначене вище, на думку колегії суддів свідчить про те, що припинення права особи (відповідача) на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень ст. 365 ЦК України не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї ( сину відповідача), третій особі в справі, виходячи з забезпеченості їх іншим житлом, що належить їм на праві власності. Посилання представника відповідача на те, що згідно договору дарування від 18.07.2020 року ОСОБА_3 подарувала належні їй 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_5 своєму синові - ОСОБА_4 , а тому задоволення позовних вимог ОСОБА_1 призведе до ситуації, за якої у власності відповідача не буде житла взагалі, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки перегляд судових рішень на предмет їх законності і обґрунтованості здійснюється апеляційним судом на момент їх ухвалення (постановлення). При цьому слід зазначити, що на час укладення вищевказаної угоди відповідач була обізнана щодо існування даного судового спору на розгляді в суді апеляційної інстанції, а відтак і передбачати можливі наслідки за результатами її розгляду. Доводи третьої особи про те, що внесена позивачем на депозит суду сума компенсаційних виплат є заниженою (виходячи з наданого до пояснень звіту про оцінку майна станом на 2020 рік, вартість Ѕ частини спірної квартири складає 404 580 грн.) не спростовують висновків суду. Оскільки звіт складено станом на липень 2020 року, в той час як предметом перегляду є рішення суду ухвалене судом першої інстанції в 2018 році. Доказів неможливості ( поважності причин) ненадання доказу відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, пояснення не містять. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема. Керуючись ст.ст. 368, 372,374,375, 381-384, 387 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 13 червня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає чинності з дня її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 01 грудня 2020 року. Суддя-доповідач: Судді: