Постанова Чернігівський апеляційний суд № 734/3012/17

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 02 грудня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 734/3012/17 Головуючий у першій інстанції Соловей В. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/955/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого-судді: Онищенко О.І. суддів: Скрипки А.А., Харечко Л.К., секретар: Позняк О.М. Позивач: ОСОБА_1 Відповідач: ОСОБА_2 Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення межі між суміжними земельними ділянками, (суддя Соловей В.В.), ухвалене о 16 год. 16 хв. у м.Козелець, повний текст рішення складено 10 червня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У вересні 2017 року до суду з позовом звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення межі між суміжними земельними ділянками. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він є власником земельної ділянки площею 0.31 га та житлового будинку з господарськими спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , а відповідач ОСОБА_2 власником суміжної земельної ділянки площею 0.60 га по АДРЕСА_2 . Хоча межі земельних ділянок були погоджені при виготовленні Державних актів на землю їх попередніми власниками, але між позивачем та відповідачем існує спір з 2009 року щодо спільної межі, який вони не можуть вирішити в позасудовому порядку. За позицією, позивача відповідач ОСОБА_2 самовільно без його відому зняв існуючу раніше металеву сітку огорожі, яка була твердою межею між суміжними земельними ділянками по лінії «Г-А» відповідно до Державних актів на право власності на землю, а металеві стовпчики, на яких трималась сітка, перемістив та вкопав на два метри на ділянку що належить позивачу, збільшивши у такий спосіб площу своєї ділянки.Також, незважаючи на існуючий спір, у 2011 році відповідач замовив та виготовив технічну документацію з присвоєння кадастрового номеру належної йому на праві власності земельної ділянки без участі позивача, огляду її меж та їх погодження. Земельна ділянка, яка належить позивачу не має кадастрового номеру, але замовити технічну документацію з його присвоєння він не може, оскільки землевпорядні організації йому відмовляють у зв`язку з наявністю спору щодо визначення межі. Вирішенням існуючої проблеми ОСОБА_1 вбачає у встановленні межових знаків на підставі судового рішення виходячи з висновків судової будівельно-технічної експертизи № С-256 від 20 березня 2011 року, проведеної у цивільній справі № 2/2508/985/2011. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення межі між суміжними земельними ділянками відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду, оскільки в судовому порядку вирішується спір про поновлення права, яке існувало, у разі його можливого порушення, запобіганню вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. У даному ж випадку межі між суміжними землекористувачами не були закріплені межовими знаками та не відповідають тим межам, які зазначені у актах, що посвідчують право приватної власності на землю, тобто спір не вирішувався в позасудовому порядку. Вирішення спору можливе шляхом звернення до компетентних юридичних осіб, що володіють необхідним технічним та технологічним забезпеченням. Крім того, суд прийняв до уваги висновок експерта № СЕ-1201-1-1009.18 від 04 червня 2019 року про те, що спірна межа, яка є спільною для земельних ділянок АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , що є суміжними (прилягають одна до одної, в тому числі згідно з описом меж), що належать відповідно позивачеві ОСОБА_1 і відповідачеві ОСОБА_2 , не збігається, та відрізняється як за конфігурацією, так і за розміром. Визначити на підставі наявних у справі доказів чи є накладання по межі між земельними ділянками сторін відповідно до правовстановлюючих документів Державного акта на землю серії ІІІ-ЧН № 031518 від 14 червня 2002 року, виданого ОСОБА_1 , площею 0.31 га, відповідно до документації із землеустрою, виготовленої Чернігівським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 2001 році, а також земельної ділянки площею 0.60 га, розташованої по АДРЕСА_2 , відповідно до Державного акту на землю серії ЧН № 00755, виданого ОСОБА_3 , і відповідно до документації із землеустрою, виготовленої Чернігівським філіалом інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1997 році, неможливо, оскільки у наданих на дослідження документаціях із землеустрою відсутні координати поворотних точок меж досліджуваних земельних ділянок згідно з Державними актами на право приватної власності на землю, та/або прив`язок меж (межових знаків земельних ділянок до державної геодезичної мережі). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а також невірно надав оцінку наявним у матеріалах справи доказам та обставинам справи. Так, ч. 3 ст. 158 Земельного кодексу України не встановлено виключного обов`язку досудового порядку врегулювання спору що виник між позивачм та відповідачем органами місцевого самоврядування. Крім того, судом першої інстанції невірно надано оцінку висновку комплексної судово земельно-технічної експертизи щодо неможливості встановлення межі суміжних земельних ділянок у з`язку з відсутністю координат поворотних точок та накладенням земельних ділянок одна на одну, оскільки відповідно до висновку експертизи зазначено про можливість встановлення межі відповідно до документації із землеустрою та Державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на ім`я позивача. Відзив на апеляційну скаргу не надано. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції. Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧН № 031518 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0.31 га, із цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, розташованої в с. Омелянів Козелецького району Чернігівської області та власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу серії ААЕ №7170006 від 24 січня 1997 року. ( а.с.5,6 т.1) Із технічного звіту по виготовленню Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1 вбачається, що межі земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 були погоджені з суміжними землевласниками ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , про що складений відповідний акт. ( а.с. 77 т.1) Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 21 травня 2012 року державним нотаріусом П`ятнадцятої Київської державної ноторіальної контори, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0.60 га на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЧН № 00755, із цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства, розташованої в с. Омелянів Козелецького району Чернігівської області, кадастровий номер: 7422087101:76:031:0001, як спадкоємець за заповітом після матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . ( а.с. 7,8 т.1) З технічного звіту по виготовленню Державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_3 вбачається, що межі земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_2 , погоджені з суміжними землевласниками ОСОБА_5 і ОСОБА_6 (попередній власник земельної ділянки по АДРЕСА_1 ) , про що складений відповідний акт. (а.с.89т.1) Між позивачем та відповідачем виникали спори щодо встановлення суміжної межі між їхними земельними ділянками, вирішення яких вони покладали на судові установи, оскільки відповідач ставив під сумнів роботу сільського голови та особисту його зацікавленість. Так, рішенням від 05 жовтня 2012 року Козелецького районного суду Чернігівської області, що набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи Омелянівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та встановлення порядку користування суміжними земельними ділянками відмовлено (справа № 2/2508/985/2011). Вказане судове рішення обґрунтоване тим, що межі фактичного землекористування обох сторін не відповідають межам, встановленим державними актами на право власності на земельні ділянки. Без визначення меж суміжної межі неможливо встановити факт перешкоджання у користуванні земельною ділянкою.( а.с.48-51 т.2) Також, рішенням від 24 квітня 2013 року Апеляційного суду Чернігівської області скасоване у частині задоволення позовних вимог рішення від 15 лютого 2013 року Козелецького районного суду Чернігівської області. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовлено. В іншій частині рішення суду залишене без змін (справа № 2508/8233/2012). Вказане судове рішення обґрунтоване тим, що викладені в експертних висновках (висновок № С-256 від 20 березня 2012 року судової будівельно-технічної експертизи і висновок № С-133 від 20 серпня 2012 року судової будівельно-технічної експертизи) дані не говорять беззаперечно про порушення прав позивача, оскільки є лише спробою спеціаліста в рамках поставлених йому судом питань визначити спільну межу між ділянками сторін, і в кожній такій спробі інші межі ділянок не відповідають відомостям, викладеним у державних актах позивача і відповідача. Достеменно стверджувати про знаходження частини гаражу відповідача на ділянці, належній позивачу, а отже і наявність порушеного права ОСОБА_2 лише на підставі цих висновків без визначення межі між співвласниками, неможливо. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині відновлення межових знаків між земельними ділянками сторін і стягнення моральної шкоди, оскільки вони ґрунтуються на вимогах земельного і цивільного законодавства та відповідають обставинам справи (судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позову у частині відновлення межових знаків між земельними ділянками сторін із тих підстав, що особи, які проводили їх встановлення, не є фахівцями у виконанні наведених робіт, і відновлення або встановлення меж не належить до їх компетенції. ( а.с.54-59 т.2) Крім того, ухвалою від 23 березня 2016 року Козелецького районного суду Чернігівської області позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Омелянівської сільської ради Козелецького району Чернігівської області, третьої особи Відділу Держгеокадастру у Козелецькому районі Чернігівської області про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та зобов`язання вчинити певні дії залишена без розгляду. ( а.с.53 т.2) В ході розгляду даної справи ОСОБА_2 було долучено в якості доказів постанову про закриття кримінального провадження від 18 травня 2015 року та матерівали геодезичних вимірювань по межі земельних ділянок громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в с. Омельянів Козелецького району Чернігівської області проведених спеціалістом у галузі землевпорядкування, геодезії приватного підприємства « СІНАВ» в рамках кримінального провадження. Відповідно до яких встановлено, що кут побудованого ОСОБА_8 гаража на 0,55 м знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 . В ході розгляду даної справи судом першої інстанції було призначено комплексну судово земельно-технічну експертизу на вирішення якої ставилось одне питання, щодо можливого накладення земельних ділянок по межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ( в яких розмірах і за рахунок якої ділянки) відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою. ( а.с. 114-115 т. 1) Відповідно до висновку експертизи № СЕ-1201-1-1009.18 від 04 червня 2019 року у процесі зіставлення в одному масштабі ( накладення) меж земельної ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 згідно з Державним актом на право власності на землю від 14.06.2002 року та документацією із землеустрою 2001 року, із фактичним землекористуванням експертом було витримано ( збережено) всі прив`язки до твердих точок на місцевості, на відміну від земельної ділянки ОСОБА_2 , витримати прив`язки до твердих точок місцевості ( будівель та споруд), що відображені в документації із землеустрою 1996 року, на підставі якої виготовлявся Державний акт на право приватної власності на землю від 07.07.1997 року на ім`я ОСОБА_3 експерту можливості не надалось. Тому, зробити висновок із поставленого питання щодо накладання по межі між земельними ділянками сторін відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою можна лише щодо Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧН № 031518 ОСОБА_1 . Окрім того, спірна межа, яка є спільною для обох земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які є суміжними ( прилягають одна до одної, в тому числі з описом меж) не співпадають та відрізняються як за конфігурацією, так і за розміром. Отже, зіставляючи межі земельних ділянок, що належать позивачу та відповідачу, можна побачити, накладення по межі, як за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 так і за рахунок земельної ділянки ОСОБА_2 , а саме зміщення фактичної спільної межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відбулось відносно межі Г-А згідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧН № 031518 виданого на ім`я ОСОБА_1 та документації із землеустрою Чернігівського філіалу інституту землеустрою Української академії аграрних наук 2001 року, відбулось: - з боку ОСОБА_2 у бік ділянки ОСОБА_1 складає від 1.1. м до 1.38 м ( в точці Г зміщення на 1.1 м, в точці Д зміщення на 1,38 м, в точці Е зміщення на 1.21 в точці Ж зміщення на 1.23 м); в результаті чого, земельна ділянка ОСОБА_1 фактично зменшилася у порівнянні з його державним актом на 0,0112 га (112 м2); розміри вказаної ділянки 11-Г-Д-У-Ж-9-10-11, площею 0,0112 га, відповідно 1.1 м-52, 63м-30,95м-5,26м-1,23м,-5,34м-83,56м (на рис.14 та у Додатку №4 до даного висновку ділянку заштриховано синім кольором) - з боку ОСОБА_1 у бік ділянки ОСОБА_2 складає 0,5 м під кутом відносно стіни гаража ( в точці Б, що є кутом гаража); в результаті чого, земельна ділянка ОСОБА_1 фактично збільшилась у порівнянні з його державним актом на 0,0002 га (2м2); розміри вказаної ділянки А-Б-В-А, площею 0,0002 га, відповідно 0,5м-5,98м-6,01м (на рис.14 та у Додатку 4 до даного висновку ділянку заштриховано блакитним кольором); - з боку ОСОБА_2 у бік ділянки ОСОБА_1 складає 1.33 м під кутом відносно тильної межі городу ОСОБА_1 в результаті чого, земельна ділянка ОСОБА_1 фактично зменшилася у порівнянні з його Державним актом на 0,0015 га (15 м); розміри вказаної ділянки 3-11-И-З, площею 0,0015 га, відповідно 22,26м-22,24м-1.33м( на рис.14 та у Додатку 4 до даного висновку ділянку заштриховано синім кольором. На частині ділянки, де однозначно визначити чіткий контур (поворотні точки) фактичної межі між земельними ділянками позивача і відповідача можливості не надалося з огляду на відсутність згоди між сторонами на час огляду встановити наявність і конкретний розмір відхилення (накладання) по межі між земельними ділянками сторін відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою неможливо. Межа земельної ділянки ОСОБА_1 згідно з Державним актом на право власності на землю серії ІІІ-ЧН № 031518 і технічною документацією із землеустрою 2001 року проходить безпосередньо по дерев`яних пнях від раніше існуючих дерев.( точка 8 і точка 5 рис. 14 та Додатку 4 до даного висновку ( а.с.183-217) Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже, судовому вирішенню підлягає спір про поновлення права, яке існувало, у разі його можливого порушення, запобіганню вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Відповідно до частини другої статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Згідно зі статтею 150 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до приписів ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства. Уточнюючи позовні вимоги позивач просив суд визначити межу між земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та земельною ділянкою ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 відповідно до висновку № С-256 від 20 березня 2011 року судової будівельно-технічної експертизи, проведеної у цивільній справі № 2/2508/985/2011. Вважав за можливим і найбільш доцільним варіантом встановлення межі, виділення: ОСОБА_1 , як власнику домоволодіння АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 3333.0 кв.м, в тому числі: під житловою забудовою 72.00 кв.м, під нежитловою забудовою 48.0 кв.м, під двором і городом 3213.0 кв.м; ОСОБА_2 , як власнику домоволодіння АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 4925.0 кв.м, в тому числі: під житловою забудовою 89.0 кв.м, під нежитловою забудовою 106.0 кв.м, під двором і городом 4730.0 кв.м. При такому варіанті межу, позначену літерами АБВГЕЖ, необхідно прокласти: лінію АБ довжиною 8.0 м від точки А, що знаходиться на лінії червоної забудови по АДРЕСА_2 на відстані 1.0 м від кута господарської будівлі (гараж), що належить ОСОБА_2 , позначеного літерою Д, паралельно лівому фасаду вказаної вище будівлі до точки Б; лінію БВ довжиною 9.0 м від точки Б паралельно тильній стороні господарської будівлі (гараж), що належить ОСОБА_1 , до точки В; лінію ВГ довжиною 1.0 м від утвореної точки В перпендикулярно лінії БВ в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 до точки Г; лінію ГЕ довжиною 120.0 м від утвореної точки Г перпендикулярно лінії ВГ у сторону городу до точки Е; лінію ЕЖ довжиною 23.3 м від утвореної точки Е перпендикулярно лінії ГЕ в сторону земельної ділянки ОСОБА_1 до точки Ж (із урахуванням Додатку № 1 до цього висновку). Таким чином, позивач вважав за можливе на підставі судового рішення встановлення межі між суміжними земельними ділянками з одночасним збільшенням його земельної ділянки, яка відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю становить 3100 кв.м. до 3333 м.кв. та з зміною її конфігурації, натомість вважав за можливе зменшення та зміну конфігурації суміжної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , таким чином, що земельна ділянка належна відповідачу повинна бути зменшена з 6000 м. кв.м. до 4825 кв.м. Вирішення існуючого між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 спору, в той спосіб в який просить позивач у позовних вимогах не є поновленням порушеного права, яке існувало, а фактично спробою за допомогою судового рішення збільшити власну земельну ділянку в тому числі змінивши її конфігурацію та судовим рішенням позбавити ОСОБА_2 частини земельної ділянки. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач не наполягав на встановленні межі в той спосіб і в такій конфігурації, в який він просив звертаючись до суду з уточнюючими позовними вимогами, але наполягав на вирішенні спору судом щодо встановлення (відновлення) межі з суміжним землекористувачем ОСОБА_2 . Відповідач також бажав вирішити спір щодо відновлення межі. Відповідно до частини першої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція). Відповідно до пункту 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок), державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49, 54 цього Порядку. Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі (пункт 112 Порядку). Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій» у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Відповідно до пунктом 3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника(користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Згідно з пунктом 1.3 Інструкції виконавець - юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником. Тобто, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції). Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Інструкції власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Отже, аналізуючи зібрані у справі докази, суть спору, позицію сторін, норми права які регулюють спірні правовідносини,підстави з яких судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанці, оскільки власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року справа № 757/12726/18-ц, провадження № 14-97цс19, постанові від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц, провадження № 14-651цс18 зауважила, що обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту. Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення. Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 10 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 3 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: