Постанова 4824 № 753/9436/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 грудня 2020 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/9436/20 Апеляційне провадження 22-ц/824/13963/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Кравець В.А., Мазурик О.Ф. сторони позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», поданою через представника Крилову Олену Леонідівну, на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лужецької О.Р., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : у червні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором у сумі 132 363,59 грн. В обґрунтування позову зазначало, що з метою отримання банківських послуг, ОСОБА_1 підписав заяву № б/н від 22.08.2013, згідно з якою отримав кредит у сумі 2 400 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте свої зобов`язання за договором не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 05.05.2020 у розмірі 402 505,20 грн, яка складається з тіла кредиту - 4 382,57 грн, нарахованих відсотків за користування кредитом - 394 157,67 грн, нарахованої пені - 3 964,96 грн. На свій розсуд позивач просив стягнути заборгованість з тіла кредиту - 4 382,57 грн та відсотки за користування кредитом у сумі 127 981,20 грн за період з 22.08.2013 по 30.11.2018. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07.09.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 382,57 грн. Вирішено питання судових витрат. Не погоджуючись з даним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» через представника подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду в частині відмови у стягненні відсотків і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, вважає, що встановивши, що банк надав кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав для відмови у стягненні відсотків по кредиту та допустив грубе порушення норм банківського кредитування, що наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг. Своїм підписом відповідач засвідчив згоду на отримання кредиту саме на таких умовах. Суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, частково виконував умови кредитного договору, частково сплачував заборгованість за договором, у тому числі і відсотки, пеню та комісію, а отже визнавав свої зобов`язання за угодою та розмір встановлених обов`язкових платежів. Крім цього, відповідач звертався до Банку з метою перевипуску картки. Під перевипуском розуміється випуск картки та приєднання карти з новим строком дії до раніше відкритого клієнту карткового рахунку, а тому вся сума заборгованості за кредитним лімітом відображається та враховується в тому числі і на перевипущеній картці. Відповідачем розрахунок заборгованості не оскаржувався. Доказів належного виконання зобов`язань по сплаті кредиту відповідачем не надано, а тому вважає, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість у повному обсязі. Судом не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2019 по справі № 356/1635/16-ц, від 08.07.2019 по справі № 923/760/18, від 11.09.2019 у справі № 642/533/15-ц, від 19.09.2019 у справі № 127/7543/17, від 23.12.2019 у справі № 375/250/18. Судом також не враховано положення ст. 1048, 1054 ЦК України та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Вважає, що ними надані достатні докази для задоволення позову в частині стягнення відсотків та суд безпідставно послався на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, оскільки у даній справі відповідач не оспорював умови договору. Вважає, що суд поклав на них надзвичайний і недосяжний стандарт доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи. Враховуючи ціну позову, а також ту обставину, що позивач, у позовній заяві зазначив про розгляд справи у його відсутності, колегія суддів відхиляє клопотання позивача про розгляд апеляційної скарги з викликом сторін. Судом першої інстанції встановлено, що 22.08.2013 між сторонами укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Відповідно до розрахунку, складеного банком, заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 05.05.2020 складає 132 363,59 грн, з них тіло кредиту - 4 382,57 грн, відсотки за користування кредитом - 394 157,67 грн, пеня - 3 964,96 грн за період з 22.08.2013 по 30.11.2018. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів укладення з відповідачем кредитного договору на тих умовах, на яких позивачем проведено нарахування таких відмотків. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу; інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У відповідності до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію заяви - анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі Умови), довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти; виписки з картки НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 за період з 02.11.2013 по 31.03.2020 тарозрахунок заборгованості за період з 02.11.2013 по 05.05.2020. Суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про те, що позивачем не доведено, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мали на увазі сторони, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати процентів за користування кредитними коштами, винагороди та неустойки у разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. У анкеті - заяві вказано лише про те, що відповідач підписав анкету про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг для індивідуальних клієнтів, приватних підприємств та керівників корпоративних клієнтів. Дана заява не містить даних про те, якої згоди досягли сторони щодо сплати процентів за користування кредитом. До позовної заяви додано витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», у яких вказано, що існує чотири види карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна contract», «Універсальна Gold». Всі види карток мають різні умови щодо тарифів, процентів, штрафів. Який вид картки «Універсальна» чи іншої картки отримав відповідач при підписанні анкети - заяви від 22.08.2013 позивач не вказав та доказів не надав. Умови і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані, а матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цими Умовами відповідач був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву. Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами не є підтвердженням наявності заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі, визначеному позивачем. Так, згідно з цими розрахунками проценти за користування кредитними коштами складають 30 %, 34,80 % та 43,20 %. Про те, що позичальник був обізнаний при укладенні договору про такий розмір процентів будь - яких доказів не надано. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін. Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Оскільки позивач не надав доказів про те, що відповідач на час підписання анкети - заяви достовірно знав про розмір процентів за користування кредитом, висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині є правильними. Колегія суддів звертає також увагу на те, що розмір нарахованих позивачем процентів за користування кредитом майже у дев`яносто разів перевищує суму кредиту. Висновки суду першої інстанції відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Спір, у справі № 342/180/17 виник з одних і тих же правовідносин, а тому доводи апелянта про неможливість застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.07.2019 колегія суддів вважає безпідставними. Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки відповідач не оскаржував укладення кредитного договору та не спростовував розрахунок заборгованості, який доданий до позовної заяви, то суд мав задовольнити позов і в частині стягнення процентів за користування кредитом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, які визнаються учасниками справи. В усіх інших випадках сторони мають довести ті обставини, на які посилаються. Відтак відсутність відзиву на позовну заяву не свідчить про те, що відповідач визнав обставини, на які посилається позивач. І тому саме позивач мав надати у встановленому законом порядку докази на підтвердження позовних вимог. Для проведення розрахунку процентів за користування кредитом є необхідним надання доказів про те, який розмір процентів сторони договору узгодили. За відсутності доказів про те, на яких умовах надавалися кредитні кошти, які штрафні санкції мали застосовуватися у разі невиконання умов договору ні суд, ні експерт, ні будь хто інших не в змозі провести відповідні розрахунки. За доводами апеляційної скарги, якщо відповідач не надав заперечень, то автоматично суд має задовольнити будь - які вимоги позивача, навіть, якщо на підтвердження таких вимог не надано доказів. Проте, такі твердження суперечать завданню цивільного судочинства та не мають нічого спільного із законністю судового рішення та диспозитивністю цивільного судочинства. Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав кредит, то достовірно знав про необхідність сплати процентів за користування кредитом та їх розмір грунтуються на припущеннях. Саме по собі користування кредитними коштами не свідчить про обізнаність відповідача про розмір процентів за користування кредитом. Саме позивач розробляв умови договору, форму та зміст анкети - заяви, а відповідач є споживачем послуг, що надаються банком. Відтак тягар доведення тієї обставини, що сторони при укладенні договору досягли згоди щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами несе позивач та такий тягар доказування не є надзвичайним та недосяжним, оскільки саме банк володіє усіма первинними фінансовими документами щодо кредитного договору. Однак будь - яких доказів на підтвердження того, що відповідач був обізнаний про розмір відсоткової ставки та про її зміну позивач не надав. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України. Оскільки у договорі не визначений розмір процентної ставки за користування кредитними коштами право на отримання таких процентів може виникати лише за правилами ст. 1048 ЦК України. Проте таких позовних вимог позивач не заявляв та відповідного розрахунку не надавав. Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відтак доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення процентів на підставі ст. 1048 ЦК України суперечать положенням ч. 1 ст. 12 ЦПК України, оскільки таких вимог у суді першої інстанції не заявлено. Колегія суддів вважає доводи апелянта про те, що рішення суду суперечить ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» безпідставними, оскільки саме на позивачеві лежить обов`язок викласти умови договору такими, щоб вони були зрозумілими для споживача та надати споживачеві повний розрахунок сукупної вартості кредиту. До того ж, як зазначалося вище позивач не позбавлений права заявити вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами за ст. 1048 ЦК України. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитом є законним і обґрунтованим і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Рішення суду в частині задоволення позову про стягнення заборгованості по тілу кредиту не оскаржується, а відтак у апеляційному порядку не перевіряється. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України. Постанова складена 01.12.2020. Головуючий Л. Д. Махлай Судді В. А. Кравець О. Ф. Мазурик