Постанова 4818 № 643/10846/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 23 січня 2020 року м. Харків справа №643/10846/19 провадження №22-ц/818/586/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Бровченка І.О., Бурлака І.В. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2019 року, постановлене під головуванням судді Поліщук Т.В., в залі суду в місті Харкові, (повний текст судового рішення складено 03 жовтня 2019 року), - в с т а н о в и в: У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 125 674,77 грн. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 12.12.2014 року, що утворилась станом на 30.05.2019 року, що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 101 355,91 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 549,29 грн., а всього стягнуто 102 905,20 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення процентів та задовольнити вимоги банку в цій частині, стягнути з відповідача судові витрати. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, що суд помилково прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки вимогами ст. 1054 ЦК України передбачений обов`язок боржника повернути кредит та сплатити відсотки. Кредитний договір є двостороннім та оплатним договором, де оплатою є саме сплата відсотків за користування кредитом. АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не має правових підстав відмовити у стягнення відсотків по кредиту. Оскаржуване рішення нехтує принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Крім того необхідність сплати боржником процентів кредитору також передбачено ст. 169 Кодексу європейського договірного права акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права. ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції в силі. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2019 року оскаржується позивачем лише в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитом. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання за кредитним договором від 12.12.2014 року ОСОБА_1 належним чином не виконав, тому наявні підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитом, оскільки у заяві позичальника від 12.12.2014 року процентна ставка не зазначена, а Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи, на підставі яких Банк просить стягнути з відповідача проценти, відповідачем не підписані. Доказів того, що саме ці Умови та Правила були надані відповідачу на ознайомлення при підписанні анкети-заяви, - позивачем суду не надано. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 12 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку. (а.с.13). У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті «www.privatbank.ua», що підтверджується підписом у заяві. Згідно з наданим банком розрахунком вбачається, що станом на 30 травня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 12.12.2014 року становить 139 749,77 грн., з яких: -101 355,91 грн. заборгованість за кредитом, -24 318,66 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 12.12.2014 по 09.03.2019 року, Як на підставу позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконує, тому наявні підстави для стягнення з нього заборгованості у розмірі 125 674,77 грн., з яких: 101 355,91 грн. заборгованість за кредитом та 24 318,66 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 12.12.2014 року по 09.03.2019 року. Позивач зазначив, що законом не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника - від 12 грудня 2014 року процентна ставка не зазначена. Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію заяви - анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, витяг з Тарифів Банку, витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі Умови). Суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильних висновків про те, що позивачем не доведено, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мали на увазі сторони, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати процентів за користування кредитними коштами. Умови і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані, а матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цими Умовами відповідач був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву. Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами не є підтвердженням наявності заборгованості. Зазначена правова позиція закріплена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. При цьому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що у кредитних правовідносинах обов`язковим для боржника є сплата процентів за користування кредитними коштами. Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Оскільки у договорі не визначений розмір процентної ставки за користування кредитними коштами право на отримання таких процентів може виникати лише за правилами ст. 1048 ЦК України. Проте таких позовних вимог позивач не заявляв та відповідного розрахунку не надавав. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Посилання апелянта на те, що оскаржуване рішення нехтує принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, - також спростовується вимогами закону. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 03 жовтня 2019 року в частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитом залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: І.О. Бровченко І.В. Бурлака