Постанова 4809 № 401/1907/19

ПОСТАНОВА Іменем України 22 травня 2020 року м. Кропивницький справа № 401/1907/19 провадження № 22-ц/4809/752/20 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Письменного О.А., суддів - Дуковського О.Л., Чельник О.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області у складі судді Гармаш Т.І. від 10 лютого 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - встановив: У червні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 26.07.2012 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг, відповідач зобов`язався погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань, утворилася заборгованість, яка станом на 31.05.2019 року становить 400 251,07 грн., з яких: 7178,79 грн. заборгованість за кредитом, 388 305,25 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 4767,03грн. заборгованість за пенею та комісією. Посилаючись на те, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника повернення не лише повної суми заборгованості, а будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, банк просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 127 780, 08 грн., яка складається з: 7178,79 грн. заборгованість за кредитом, 120601,29 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 26.07.2012 року по 19.01.2018 року. Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі скаржник посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір між сторонами не припинений, останній платіж відповідачем здійснено 26.01.2017 року, що свідчить про переривання строку позовної давності, а банк звернувся з позовом до суду 18.06.2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Також вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не має правових підстав відмовити у стягнення відсотків по кредиту. Оскаржуване рішення нехтує принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Крім того необхідність сплати боржником процентів кредитору також передбачено ст. 169 Кодексу європейського договірного права акта міжнародної приватно - правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом встановлено, що 26 липня 2012 року ОСОБА_1 підписала анкету заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, чим підтвердив, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг /а.с.10/. На підставі укладеного між сторонами договору, відповідач отримала кредитну картку термін дії якої закінчився 04/16 /а.с.183/. Згідно наданого банком розрахунку заборгованості, відповідач має заборгованість за договором станом на 31.05.2019 року становить 400 251,07 грн., з яких: 7178,79 грн. заборгованість за кредитом, 388 305,25 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 4767,03грн. заборгованість за пенею та комісією /а.с.8-9/. При цьому, банком заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості лише в сумі 127 780, 08 грн., яка складається з: 7178,79 грн. заборгованість за кредитом, 120601,29 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 26.07.2012 року по 19.01.2018 року. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Частинами першою та третьою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Верховний Суд України неодноразово доходив висновку про те, що за договором, який визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору (зокрема у постановах: від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14; від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14; від 24 вересня 2014 року у справі № 6-103цс14, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-134цс14; від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154 цс15). Встановивши, що строк дії виданої відповідачу кредитної картки закінчився у квітні 2016 року, а з позовом до суду банк звернувся тільки у червні 2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності, та заявила про застосування наслідків спливу вказаного строку, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог банку щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту. Оскільки правила про позовну давність застосовують лише до обґрунтованих позовних вимог, тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом з огляду на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію заяви - анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі Умови). Суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено, які саме умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і які саме тарифи і умови кредитування мали на увазі сторони, підписуючи анкету-заяву, та відповідно, які брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати процентів за користування кредитними коштами. Умови і Правила надання банківських послуг в ПриватБанку відповідачем не підписані, а матеріали справи не містять підтвердження, що саме з цими Умовами відповідач був ознайомлений і погодився з ними, підписуючи анкету - заяву. Сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами не є підтвердженням наявності заборгованості. Зазначена правова позиція закріплена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. При цьому, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що у кредитних правовідносинах обов`язковим для боржника є сплата процентів за користування кредитними коштами. Стаття 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Оскільки у договорі не визначений розмір процентної ставки за користування кредитними коштами право на отримання таких процентів може виникати лише за правилами ст. 1048 ЦК України. Проте таких позовних вимог позивач не заявляв та відповідного розрахунку не надавав. Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Посилання апелянта на те, що оскаржуване рішення нехтує принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, також спростовується вимогами закону. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді: О.А.Письменний О.Л.Дуковський О.І. Чельник