Постанова 4824 № 761/25678/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 761/25678/17 номер провадження: 22-ц/824/12563/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Головка Дмитра Вікторовичана ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року у складі судді Арапіної Н.Є., у справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Наталії Іванівни, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталія Миколаївна, про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, остаточно просив: визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 16 грудня 2016 року, індексний номер 329716617; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 16 грудня 2016 року, індексний номер 329716617; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, серія та номер 596, виданий 09 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М.; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, серія та номер 865, виданий 23 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М.; У червні 2020 року позивач ОСОБА_3 подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення вказаного вище позову, в якій просив заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Заява про забезпечення мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 може вчинити дії щодо відчуження належного позивачу майна з метою ухилення від виконання судового рішення, що ускладнить або зробить неможливим виконання рішення у випадку задоволення його позову, оскільки підставою його звернення до суду з даним позовом стало укладення між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 правочинів, які він просить визнати недійними. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено. Заборонено ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження нерухомого майна, а саме, житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Головко Д.В.подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову, посилаючись неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що сам факт звернення до суду з даним позовом не підтверджує наявність спору між сторонами. У позові ОСОБА_3 не вказує про існування спору між ним та відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а посилається на порушення процедури при державній реєстрації, зокрема, на те, що приватний нотаріус Васильєва Н.І. не перевірила Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації. Вказує, що Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва за заявою ОСОБА_3 перевірив достовірність усіх даних, які були надані ОСОБА_1 та не знайшов порушень в дотриманні вимог нормативних актів та підстав для скасування вказаної вище Декларації. Вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза відчуження відповідачем ОСОБА_2 нерухомого майна, а в заяві міститься лише його припущення про те, що відповідач ОСОБА_2 може відчужити житловий будинок на користь інших осіб. Також зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не навів мотивів, з яких він дійшов до викладених у ній висновків. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач у заяві про забезпечення позову вказав на докази, якими підтверджується, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Дані висновки суду є правильними й такими, що відповідають обставинам справи й вимогам закону. Відповідно до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно з п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України). Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18). У постанові від 05 лютого 2020 року справі № 490/3925/19 (провадження № 61-13546св19) Верховний Суд дійшов висновків, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Також Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 (провадження № 61-7314св19) зробив правовий висновок, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З матеріалів справи вбачається, що ужовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, остаточно просив: визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 16 грудня 2016 року, індексний номер 329716617; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Васильєвої Н.І. щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , від 16 грудня 2016 року, індексний номер 329716617; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, серія та номер 596, виданий 09 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М.; визнати недійсним договір дарування 1/2 частки житлового будинку, серія та номер 865, виданий 23 лютого 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М.; Тобто, між сторонами виник спір з приводу права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , а відтак доводи апеляційної скарги про відсутність спору між сторонами, є необгрунтованими. Таким чином, вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач відповідає позовним вимогам. Колегія суддів вважає, що при вжитті заходів забезпечення даного позову, судом першої інстанції обґрунтовано враховано зміст позовних вимог, співмірність вжитих заходів із позовними вимогами та вид забезпечення позову (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику розгляду судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»). Також судом вірно враховано, що позивач у заяві про забезпечення позову вказав на докази, якими підтверджується, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову існує реальна загроза відчуження відповідачем ОСОБА_2 нерухомого майна, не ґрунтуються на матеріалах справи. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення його прав та законних інтересів. Застосування такого заходу забезпечення позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 вчиняти дії щодо відчуження спірного житлового будинку. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Головка Дмитра Вікторовича залишити без задоволення. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: