Постанова Черкаський апеляційний суд № 703/848/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1753/20Головуючий по 1 інстанції Справа №703/848/20 Категорія: 304090000 Опалинська О. П. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя доповідач) Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О. В. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; відповідач ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу позивач Акціонерне товариство Комерційний банк « Приватбанк»; розглянувши в м. Черкаси у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2020 року, постановлене під головуванням судді Опалинської О.П. у залі Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 26.08.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : 12 березня 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що згідно підписаної заяви № б/н від 04 грудня 2017 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2100 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 2100 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у заяві відповідач ОСОБА_1 підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. У позовній заяві банк зазначає, що оскільки позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме : надав відповідачу ОСОБА_1 кредит у розмірі, встановленому договором, а позичальник в порушення норм закону та умов договору свої зобов`язання за договором належним чином не виконав. Позивач посилається, що станом на 23 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 21698 гривень 05 копійок, в тому числі: заборгованість по кредиту 15 136 гривень 82 копійки, 0,00 гривень - заборгованість за поточним тілом кредиту, 15136 гривень 82 копійки заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 гривень заборгованість за нарахованими відсотками, 1080 гривень 04 коп. - заборгованість за простроченими відсотками, 3971 гривня 76 копійок заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, 0,00 гривень нарахована пеня, 0,00 гривень нарахована комісія, а також штрафи: 500 гривень фіксована частина, 1009 гривень 43 копійки (процентна складова). Позивач АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 21698 гривень 05 копійок та понесені судові витрати в розмірі 2102 грн. Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2020 року у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, представник Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу через суд першої інстанції 30.09.2020 року. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує, що з даним рішенням суду не погоджується, оскільки вважає рішення суду винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, а тому судом ухвалено необґрунтоване, незаконне рішення, яке підлягає скасуванню. В апеляційній скарзі представник банку вказує, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі, також банком суду першої інстанції був наданий розрахунок заборгованості, в якому вказані суми відсотків, пені та інші суми згідно до кредитного договору. В апеляційній скарзі скаржник посилається, що відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з « Умовами та правилами надання банківських послуг« та «Тарифами Банку», які викладені на сайті банку, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом позичальника у заяві. Скаржник вказує, що позивачем надана суду копія анкети-заяви, з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова інформація необхідна для отримання картки. Відповідачем ОСОБА_1 вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що відповідач висловив свою згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що « Я згоден з тим, що ця заява, разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами становлять між мною та Банком договір про надання банківських послуг. Я ознайомився і згоден Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які були мені надані для ознайомлення в письмовому вигляді.» Представник банку вважає, то кредитний договір повністю відповідає вимогам ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, якими встановлено вимоги для письмової форми правочину, обґрунтовуючи свої вимоги у скарзі з посиланням на норми ст. ст. 634, 639, 642 ЦК України. На підтвердження доводів апеляційної скарги скаржник посилається на практику Верховного суду, зокрема, постанову від 21.03. 2018 року справа № 441/569/17, постанову від 07.03.2018 року справа № 755/18246/15-ц, постанову від 06.02.2018 року справа № 755/2720/16-ц. Скаржник АТ КБ «ПриватБанк» просить в апеляційній скарзі скасувати заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ « Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції . Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було. Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В апеляційній скарзі представник банку просить викликати представника позивача в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника банку, оскільки вважає, що пояснення представника банку не змінять доказів, наданих позивачем у справі при поданні позову, які були досліджені та перевірені судом першої інстанції, та яким дана оцінка судом. Тому апеляційний суд вважає, що розгляд даної справи слід здійснювати у письмовому провадженні без участі сторін відповідно до вимог процесуального закону, а підстав для задоволення клопотання представника банку про розгляд справи за участі представника скаржника колегія суддів апеляційного суду не вбачає. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній відповідає вищевказаним вимогам закону. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості із відповідача, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, вказавши, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви витяг з тарифів та витяг із Умов були надані відповідачу на ознайомлення а також вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Суд першої інстанції послався у рішенні, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Суд першої інстанції дійшов висновку, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядок повернуто банку позичальником, то суд відмовив у задоволенні вимог банку про стягнення заборгованості. Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки не всі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та вимогам закону, судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного. Згідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом 04 грудня 2017 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку ( а. с. 11). Відповідач ОСОБА_1 при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві Витяг з «Умов та правил надання банківських послуг» та Витяг з Тарифів» додаються до позовної заяви. Згідно даних розрахунку, наданого АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість по кредитному договору б/н від 04.12.2017 року відповідача ОСОБА_1 станом на 23.12.2019 року становить 21 698 ,05 грн., яка складається з наступного: 15 136 гривень 82 копійки заборгованість за тілом кредиту; в т. ч. 0,00 гривень заборгованість за поточним тілом кредиту; 15 136 гривень 82 копійки - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 - заборгованість за нарахованими відсотками, 1080 гривень 04 копійки - заборгованість за простроченими відсотками, 3 971 гривня 76 копійок заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, згідно ст. 625 ЦК України; 0,00 гривень нарахована пеня; 0, 00 гривень нарахована комісія ; 500 гривень - штраф (фіксована частина) та 1009 гривень 43 копійки штраф (процентна складова) ( а. с. 10). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно ст. 1055 ЦК України. Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - ПАТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів вказує, що у анкеті-заяві позичальника від 04 грудня 2017 року розмір процентної ставки не зазначений. Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримала у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом; заборгованість за відсотками, нарахованими згідно ст. 625 ЦК України, та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 04 грудня 2017 року, посилався на Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті, як невід?ємної частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин ( 04 грудня 2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (12 березня 2020), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу ОСОБА_1 . Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, у анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 , і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Наявність у матеріалах справи редакцій та положень Умов та Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід?ємну складову змісту договору. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та витяг з Тарифів банку, які містяться в матеріалах даної справи, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 04 грудня 2017 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанцій було вірно встановлено вказані обставини та дано їм належну оцінку під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченими відсотками та штрафами згідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. (штраф (фіксована частина 1009, 43 грн. штраф (процентна складова). З наведених вище підстав, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з судом першої інстанції щодо того, що банком не доведено належними доказами, що саме надані представником позивача Умови та Правила надання банківських послуг, а також витяг з Тарифів банку є складовою кредитного договору, і що саме їх відповідач ОСОБА_1 мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати відсотків та штрафів. Отже, доводи апеляційної скарги в частині вимог щодо задоволення позовних вимог банку в повному обсязі та стягнення процентів нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України та штрафів не підтверджені матеріалами справи на підставі належних доказів, тому не підлягають задоволенню колегією суддів апеляційного суду. Посилання скаржника на наявність в матеріалах справи виписки по картковому рахунку були додані скаржником лише до апеляційної скарги в додатку, тому не були предметом розгляду та оцінки суду першої інстанції. За таких обставин, коли апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами, відсутності заяви банку щодо неподання вказаних вище доказів, які були в позивача на дату подання позову, та неможливості їх подання банком до суду першої інстанції, керуючись вимогами ч. 3 ст. 367 ЦПК України, яка передбачає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції, з причин, що об`єктивно не залежали від нього, то колегія суддів не вбачає підстав для прийняття нових доказів, наданих банком до апеляційної скарги, оскільки банк мав можливість надати всі необхідні документи суду першої інстанції, але не використав таке право. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що представник позивача просив суд про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи, за відсутності клопотання сторін про інше. Також слід звернути увагу, що позивачем було подано клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, в якому банк вказав, що просить розгляд справи проводити без участі представника банку, позовні вимоги банк підтримує в повному обсязі, необхідні докази є в матеріалах справи, а клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПриватБанк» відсутні ( а. с. 40, 42). Отже, за встановлених судом обставин, відсутні підстави для задоволення вимог банку щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими згідно до ст.625 ЦК України, оскільки позивачем не було надано належних доказів щодо дії картки у вказаний період, строку дії та отримання нових карток позичальником, так як банк таких доказів суду першої інстанції не надав. В матеріалах справи відсутні докази щодо номеру карток та строку їх дії, що унеможливлює стягнення відсотків відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Отже, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених ч. 2 ст.11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, про що було зазначено районним судом. Також колегія суддів апеляційного суду вважає, що слід звернути увагу на те, що укладений між сторонами кредитний договір від 04 грудня 2017 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із судом першої інстанції, який дійшов помилкового висновку про добровільне повернення коштів по тілу кредиту позичальником ОСОБА_1 , оскільки такі висновки суду не відповідають наявним у справі доказам, так як відповідач не приймав участі у розгляді справи суду першої інстанції, тому не подавав суду свої докази та спростування вимог позивача щодо відсутності заборгованості та повернення коштів за тілом кредиту, а згідно наданих банком розрахунків відповідач має заборгованість перед банком і вказана сума заборгованості по тілу кредиту не дає підстав дійти висновку, що відповідач ОСОБА_1 добровільно повернув кошти банку у вказаній сумі. З огляду на вище викладене, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку ПАТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів апеляційного суду вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи скаржника в цій частині вимог апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, тому на користь банку з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 15136, 82 грн. В решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, оскільки апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення заборгованості щодо штрафів, відсотків згідно до ст. 625 ЦК України. Згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачені наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Отже, якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми, передбачені ст. 625 ЦК України. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що із врахуванням того, що неможливо встановити строк виконання позичальником грошових зобов`язань, оскільки строк повернення кредитних коштів в установленому письмовому порядку сторонами не погоджено. Отже, визначити строк прострочення виконання грошових зобов`язань позичальника в даному випадку неможливо, оскільки ним не надано суду належних доказів щодо строку дії карток, що свідчить про відсутність належних доказів, які б слугували підставою для задоволення вимог банку у даній частині вимог. Тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що у задоволення позовних вимог про стягнення відсотків за ст. 625 ЦК України слід відмовити. Також відсутні підстави для стягнення штрафів, про які просив банк в позовних вимогах, та посилається в доводах апеляційної скарги скаржник, оскільки судом першої інстанції відмовлено в цій частині вимог банку, а колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав за наявних у справі доказів для задоволення вказаних вимог банку. Посилання скаржника на те, що у підписаній заяві позичальником висловлена згода на наявність договірних відносин з банком, на викладених умовах, за відсутності узгоджених у визначеному законодавством письмовому порядку умов договору, не дає апеляційному суду можливості встановити зміст правовідносин між сторонам справи щодо нарахування прострочених відсотків та штрафів у порядку, визначеному банком. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи скаржника та вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню в частині скасування рішення про відмову у задоволенні позовних вимог банку щодо стягнення тіла кредиту, оскільки позовні вимоги банку слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь банку кошти, отримані позичальником як тіло кредиту. Тому частковому задоволенню підлягає апеляційна скарга, оскільки відсутні підстави для повного задоволення позовних вимог банку та задоволення вимог апеляційної скарги в повному обсязі, так як не всі доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню апеляційним судом. Інші доводи апеляційної скарги не містять підстав для повного задоволення вимог апеляційної скарги та позовних вимог банку, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи вище викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні із скасуванням рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, та ухвалення нового судового рішення в цій частині щодо часткового задоволення позовних вимог банку, а в іншій частині судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, тому підлягає залишенню без змін. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Із врахуванням того, що апеляційним судом змінено рішення суду першої інстанції, та скасовано рішення в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, за результатами розгляду апеляційну скаргу задоволено часткового, позовні вимоги позивача задоволено частково, то перерозподілу підлягають судові витрати, які підлягають також частковому задоволенню, та стягненню відповідно до пропорційно задоволених частково позовних вимог, що становить 70 %. Отже, стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» підлягають судові витрати частково за сплату судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 471 грн. 40 коп., та судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги банком у розмірі 2 207 грн. 10 коп., а всього у розмірі 3 678 грн. 50 коп. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 серпня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, прийнявши нову постанову в цій частині рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 04.12. 2017 року у розмірі 15 136,82 грн. за тілом кредиту. В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судові витрати частково за сплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 3 678 грн. 50 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді В.Г. Бородійчук О.В. Карпенко